ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 640/12669/21

адміністративне провадження № К/990/28430/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Іноземної юридичної особи «Nibulon S.A.», про скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року (головуючий суддя Погрібніченко І. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року (головуючий суддя Сорочко Є. О., судді: Федотов І. В., Коротких А. Ю.)

І. Суть спору

У квітні 2021 року Приватне акціонерне товариство «Компанія «Райз» (далі - позивач, ПрАТ «Компанія «Райз») звернулося до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Департамент ДВС), за участю третьої особи - Іноземної юридичної особи «Nibulon S. A.», у якому просило скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Магди С. Г. від 15 квітня 2021 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

На обґрунтування позовних вимог ПрАТ «Компанія «Райз» зазначило, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 у старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС були відсутні підстави для винесення постанови про поновлення вчинення виконавчих дій, оскільки виконавче провадження було зупинено у зв`язку з відкриттям господарським судом провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» та відповідно до положень частини першої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» та частини восьмої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закриття провадження у справі про банкрутство. Водночас, станом на час прийняття оскаржуваної постанови справа про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» перебувала на стадії розпорядження майном.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту ДВС з 22 січня 2018 року перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, з примусового виконання виконавчого листа, виданого 28 грудня 2017 року Святошинським районним судом міста Києва у справі № 759/16206/14-ц на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі

№ 759/16206/14-ц про визнання та надання згоди на виконання на території України рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року №4323А(і) про стягнення з ПАТ «Компанія «Райз» грошових коштів в розмірі, визначеному рішенням апеляційної колегії арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами GAFTA від 23 травня 2014 року №4323А(і), у якому зазначено: «Продавці-Апелянти - Публічне акціонерне товариство «Компанія «Райз» повинні сплатити Покупцям-Відповідачам - «Nibulon S.A.» 17 536 000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України гривні щодо долара США станом на 06 грудня 2017 року становить 476 354 918,40 грн, в якості відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально, за ставкою 4 % з дати невиконання зобов`язань - 11 січня 2011 року, і до дати повної сплати відшкодування збитків».

22 січня 2018 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, відповідно до якої об`єднано виконавчі провадження № НОМЕР_2, № НОМЕР_1 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2020 року відкрито провадження у справі № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

12 березня 2020 року ПрАТ «Компанія «Райз» звернулося до відповідача з клопотанням про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у зв`язку з введенням господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів.

16 березня 2020 року з аналогічним клопотанням до Департаменту ДВС звернувся арбітражний керуючий Костін С. О. (вих. № 02-25/41).

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Сіренка С. В. від 30 березня 2020 року зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

У подальшому, 12 березня 2021 року представник Іноземної юридичної особи «Nibulon S. A.» звернувся до відповідача із заявою про поновлення вчинення виконавчих дій в частині стягнення складних відсотків за період часу, починаючи з 26 лютого 2020 року, на які дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється.

15 квітня 2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Магдою С. Г. винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі частини п`ятої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження».

Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, ПрАТ «Компанія «Райз» звернулося з позовом до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, винесену 15 квітня 2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Магдою С. Г.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2020 року у справі №916/4932/15 зазначив, що нарахування, здійснені відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та заявлені окремо від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечено заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що застосовуючи аналогію до спірних правовідносин, складні відсотки вважаються частиною грошового зобов`язання боржника, яке виникло у останнього до відкриття провадження у справі про банкрутство, а тому вимоги щодо їх стягнення не можуть вважатись поточними і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство. Крім того Кодексом України з процедур банкрутства передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Магда С. Г. неправомірно виніс постанову від 15 квітня 2021 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №55583162 на підставі частини п`ятої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим остання підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

18 жовтня 2022 року Департамент ДВС звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 листопада 2024 року (у зв`язку з обранням судді ОСОБА_1 до складу Великої Палати Верховного Суду та звільненням судді ОСОБА_2 у відставку) визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Білак М. В., Губська О. А.

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі Департамент ДВС просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 910/18739/16 про те, що «під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог у процедурі розпорядження майном господарському суду слід з`ясувати правову природу таких вимог як конкурсних чи поточних, надати правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його вимог до боржника, перевірити дійсність заявлених вимог, їх правову природу як грошових чи майнових вимог та з огляду на встановлене дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання та включення до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості».

Також, відповідач указує, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України при кваліфікації грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство боржників, викладених у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 910/17380/19. Так, у вказаній постанові Верховний Суд виклав правову позицію про те, що «нарахування, здійснені відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство. На заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні втрати та три проценти річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України відповідні нарахування можуть відбуватися лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання. Загальна спрямованість та мета Закону про банкрутство полягає насамперед у створенні необхідних умов для подолання банкрутства та відновлення платоспроможності боржника і можливості повного розрахунку з кредиторами без застосування до боржника ліквідаційної процедури з припиненням його підприємницької діяльності, оскільки надає змогу боржнику правомірно очікувати визначення загального розміру кредиторської заборгованості та зупинення її зростання за рахунок штрафних санкцій, трьох процентів річних, інфляційних нарахувань тощо. Тож позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії цього мораторію».

Водночас, у касаційній скарзі відповідач посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у питанні правової кваліфікації грошових вимог щодо сплати відсотків та (або) пені, які за виконавчим документом, виданим на підставі судового рішення чи рішення іншого органу (зокрема, міжнародного комерційного арбітражу), яким передбачено сплата відсотків та (або) пені до моменту виконання рішення, нарахованих після відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника: чи є такі вимоги конкурсними або ж поточними. Окрім того, на думку відповідача, не існує висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у питанні поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, в якому примусово виконується виконавчий документ, виданий судом на підставі судового рішення чи рішення іншого органу (зокрема, міжнародного комерційного арбітражу), яким передбачена сплата відсотків та (або) пеня до моменту виконання рішення, в частині стягнення відсотків (пені), нарахованих після відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника.

Однак, Верховний Суд в ухвалі від 05 грудня 2022 року зазначив, що скаржником не доведено наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки не вказано конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Так, у касаційній скарзі Департамент ДВС зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили, коли настав термін виконання грошових зобов`язань ПрАТ «Компанія «Райз» перед Іноземною юридичною особою «Nibulon S.A.» зі сплати складних відсотків на невідшкодовані збитки в розмірі 17 536 000 доларів США, які нараховуються за правилом, визначеним у виконавчому листі, виданим Святошинським районним судом міста Києва 28 грудня 2017 року у справі № 759/16206/14-ц, за період з 26 лютого 2020 року.

Відповідач уважає, що складні відсотки є поточними вимогами кредитора, а не конкурсними, а тому на них не поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.

16 січня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника Іноземної юридичної особи «Nibulon S.A.» - адвоката Васильєва А. О., у якому останній просить задовольнити касаційну скаргу Департаменту ДВС, скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що всупереч вимогам частини п`ятої статті 242 КАС України суди попередніх інстанцій не встановили, коли настав термін виконання грошових зобов`язань ПрАТ «Компанія «Райз» зі сплати складних відсотків на невідшкодовані збитки в розмірі 17 536 000,00 доларів США, які нараховуються за правилом, визначеним виконавчим листом № 759/16206/14-ц, за період починаючи з 26 лютого 2020 року, оскільки такі відсотки є фактично поточними кредиторськими вимогами і на них не діє мораторій. Представник Іноземної юридичної особи «Nibulon S.A.» стверджує, що складні відсотки на невідшкодовані збитки в розмірі 17 536 000,00 доларів США нараховуються на підставі виконавчого листа, а не на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (не мають компенсаційного характеру), унаслідок чого, на думку третьої особи, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили (кваліфікували) правову природу грошових зобов`язань ПрАТ «Компанія «Райз» перед Іноземною юридичною особою «Nibulon S.A.», що призвело до неправильного вирішення спору у цій справі.

16 лютого 2023 року від ПАТ «Компанія «Райз» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить відмовити у її задоволенні, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зазначає, що державний виконавець не мав права поновлювати вчинення виконавчих дій, так як на момент винесення спірної постанови відповідача стосовно ПрАТ «Компанія «Райз» вже було розпочато процедуру розпорядження майном і діяв установлений господарським судом мораторій.

Позивач стверджує, що вимоги Іноземної юридичної особи «Nibulon S.A.» до ПрАТ «Компанія «Райз» зі сплати складних відсотків у даному випадку не є поточними, а вважаються конкурсними, а тому державний виконавець не мав права ігнорувати мораторій, який вже існував на момент винесення ним постанови від 15 квітня 2021 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Крім того, ПАТ «Компанія «Райз» уважає, що посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 березня 2021 року у справі № 910/18739/16 та від 16 червня 2021 року у справі № 910/17380/19, є безпідставними, оскільки у цих справах та справі, яка розглядається, різний предмет спору.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Стаття 1 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами статті 10 Закону № 1404-VIII установлено заходи примусового виконання рішень, а саме: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону № 1404-VIII, зокрема пунктом 4 якої передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) божника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Частина перша статті 35 Закону № 1404-VIII установлює, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

Поряд з цим, згідно з частиною першою статі 41 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Відповідно до частини другої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

За приписами частини третьої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Відповідно до абзацу 1 частини п`ятої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

При цьому, стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (абзац 4 частини п`ятої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства).

Відповідно до частини шостої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

VІІ. Висновки Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 910/18739/16 про те, що «під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог у процедурі розпорядження майном господарському суду слід з`ясувати правову природу таких вимог як конкурсних чи поточних, надати правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його вимог до боржника, перевірити дійсність заявлених вимог, їх правову природу як грошових чи майнових вимог та з огляду на встановлене дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання та включення до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості». Також, відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України при кваліфікації грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство боржників, викладені у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 910/17380/19, у якій Суд висловив правову позицію про те, що «нарахування, здійснені відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство. На заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні втрати та три проценти річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України відповідні нарахування можуть відбуватися лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання. Загальна спрямованість та мета Закону про банкрутство полягає насамперед у створенні необхідних умов для подолання банкрутства та відновлення платоспроможності боржника і можливості повного розрахунку з кредиторами без застосування до боржника ліквідаційної процедури з припиненням його підприємницької діяльності, оскільки надає змогу боржнику правомірно очікувати визначення загального розміру кредиторської заборгованості та зупинення її зростання за рахунок штрафних санкцій, трьох процентів річних, інфляційних нарахувань тощо. Тож позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії цього мораторію».

Так, предметом розгляду у справі № 910/18739/16 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) є питання правомірності припинення судом процедури розпорядження майном, визнання боржника банкрутом та визнання вимог кредиторів і затвердження реєстру таких вимог. При цьому, висновки Верховного Суду у справі № 910/18739/16 стосуються необхідності ретельного дослідження судами заявлених кредиторських вимог та доказів на їх підтвердження.

Тобто, колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі № 910/18739/16 та у справі № 640/12669/21 не є подібними, а тому висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 910/18739/16 не підлягають застосуванню.

Що стосується посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 910/17380/19, колегія суддів зауважує, що у згаданій справі Верховний Суд зазначив, що на заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні та три відсотки річних згідно частини другої статті 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами частини другої статті 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання.

Проте, спірним питанням у справі № 640/12669/21 є можливість (неможливість) застосування мораторію на складні відсотки, які нараховуються за правилом, визначеним виконавчим листом, на підставі якого було відкрито виконавче провадження до моменту початку розгляду справи про визнання боржника неплатоспроможним (справа про банкрутство). А тому, колегія суддів уважає, що постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 910/17380/19 не є такою, що прийнята у подібних правовідносинах.

Водночас, скаржник у касаційній скарзі наголошує на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, коли настав термін виконання грошових зобов`язань ПАТ «Компанія «Райз» зі сплати складних відсотків на невідшкодовані збитки в розмірі 17 536 000,00 доларів США, які нараховуються за правилом, визначеним виконавчим листом № 759/16206/14-ц, за період починаючи з 26 лютого 2020 року (ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів), оскільки такі відсотки є фактично поточними кредиторськими вимогами і на них не діє мораторій.

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Аналізуючи норми статті 34 Закону № 1404-VIII убачається, що у разі наявності відкритого виконавчого провадження законодавцем установлено обов`язок виконавця зупиняти вчинення виконавчих дій, якщо господарським судом відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) божника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.

Поряд з цим, відповідно до частини п`ятої статті 35 Закону № 1404-VIII після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Отже, обов`язковою умовою для винесення постанови про продовження (поновлення) вчинення виконавчих дій є усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, у даному випадку - процедура банкрутства та дія мораторію.

Водночас, за приписами частини третьої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, серед іншого:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.

При цьому, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Як убачається з матеріалів справи, виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрито 22 січня 2018 року на підставі виконавчого листа, виданого 28 грудня 2017 року Святошинським районним судом міста Києва у справі № 759/16206/14-ц на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі № 759/16206/14-ц про визнання та надання згоди на виконання на території України рішення апеляційної колегії арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року №4323А(і) про стягнення з ПАТ «Компанія «Райз» грошових коштів в розмірі, визначеному рішенням апеляційної колегії арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами GAFTA від 23 травня 2014 року №4323А(і), у якому зазначено: «Продавці-Апелянти - Публічне акціонерне товариство «Компанія «Райз» повинні сплатити Покупцям-Відповідачам - «Nibulon S.A.» 17 536 000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України гривні щодо долара США станом на 06 грудня 2017 року становить 476 354 918,40 грн, в якості відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально, за ставкою 4 % з дати невиконання зобов`язань - 11 січня 2011 року, і до дати повної сплати відшкодування збитків».

Отже, фактично складні відсотки є частиною грошового зобов`язання ПАТ «Компанія «Райз» перед Іноземною юридичною особою «Nibulon S.A.», як забезпечення у рамках боргу 17 536 000,00 доларів США.

Поряд з цим, порядок та підстави виплати складних відсотків, а також їх розмір визначені в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі № 759/16206/14-ц, на підставі якої у подальшому було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. При цьому, вказане виконавче провадження було відкрито 22 січня 2018 року, тобто до постановлення господарським судом ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (26 грудня 2020 року).

З огляду на викладене, Верховний Суд уважає, що на виконавче провадження № НОМЕР_1 застосовуються приписи частини третьої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства щодо дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, шляхом заборони стягнення на підставі виконавчих документів, які містять майнові вимоги. Як наслідок, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Сіренка С. В. від 30 березня 2020 року правомірно було зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII.

Що стосується доводів Департаменту ДВС про те, що складні відсотки є поточними кредиторськими вимогами, а тому в силу положень абзацу 1 частини п`ятої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства на них не поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство, колегія суддів зазначає таке.

Кредитор згідно з приписами статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначений, як юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як убачається з матеріалів справи, вимоги щодо сплати боргу на підставі виконавчого листа, виданого 28 грудня 2017 року Святошинським районним судом міста Києва у справі № 759/16206/14-ц, виникли в Іноземної юридичної особи «Nibulon S.A.» до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржника - ПрАТ «Компанія «Райз». Отже, Іноземна юридична особа «Nibulon S.A.» у цьому випадку вважається конкурсним кредитором.

Водночас, штучне виділення Іноземною юридичною особою «Nibulon S.A.» з загальної складової боргу - складних відсотків, що розраховуються поквартально, за ставкою 4 % з дати невиконання зобов`язань (11 січня 2011 року, і до дати повної сплати відшкодування збитків) не є поточними кредиторськими вимогами, оскільки вони були передбачені у виконавчому листі і не вважаються новими (такими, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки норми чинного законодавства не визначають поняття «складний відсоток», то суди першої та апеляційної інстанцій доцільно за аналогією застосували положення статті 625 Цивільного кодексу України та відповідні правові висновки Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 916/4932/15 про те, що нарахування, здійснені відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та заявлені окремо від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечено заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що складні відсотки, які стягуються у спірному виконавчому провадженні, вважаються частиною грошового зобов`язання боржника, яке виникло у останнього до відкриття провадження у справі про банкрутство, а тому вимоги щодо їх стягнення не можуть вважатись поточними і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про визнання протиправною та скасування постанови про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, винесену 15 квітня 2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Магдою С. Г.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року залишити без змін.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

О. А. Губська