Постанова

Іменем України

18 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 640/14856/19

провадження № 61-18005 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова, ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 ;

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Тетяна Дмитрівна, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року у складі судді Шрамко Л. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т. Д., Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання розпорядження про приватизацію квартири недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вона з моменту свого народження разом з членами сім`ї - матір`ю, батьком та рідною сестрою постійно проживала у квартирі АДРЕСА_1 .

Вказувала, що на підставі обмінного ордеру від 27 липня 1981 року № 3900 її бабуся - ОСОБА_6 вселилася у вказану квартиру, а її мати ОСОБА_7 проживала у квартирі як член сім`ї наймача та набула право користування вказаною квартирою.

Згідно архівної інформації, наявної в КП «Жилкомсервіс», вона, як малолітня дитина, була внесена в картку прописки «Форма-А» матері - ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , у якій остання була прописана з 26 листопада 1981 року по 23 травня 1989 року.

Вважала, що набула право користування спірною квартирою відповідно до статтей 64-65 ЖК України з моменту фактичного вселення.

Вказувала, що в подальшому вони з матір`ю змінили реєстрацію місця проживання у спірній квартирі на квартиру АДРЕСА_3 , але фактично місце свого проживання у спірній квартирі ніколи не змінювали. Зміна реєстрації місця проживання носила виключно технічний характер та була пов`язана з особистими обставинами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. У цьому ж році рідною сестрою матері - ОСОБА_9 було здійснено приватизацію спірної квартири на підставі розпорядження Харківської КЕЧ району від 03 грудня 2001 року, відповідно до якого остання отримала свідоцтво про право власності на житло від 03 грудня 2001 року.

Вважала, що ОСОБА_9 протиправно скористувалась тими обставинами, що вона разом з членами сім`ї не зареєстровані у спірній квартирі та приватизувала квартиру без їх згоди та їх участі. В подальшому ОСОБА_9 померла, а спірна квартира в порядку спадкування перейшла у власність її рідної доньки - ОСОБА_3 , яка на цей час є неповнолітньою.

Вказувала, що оскільки вона постійно проживала у спірній квартирі разом з членами своєї сім`ї на момент приватизації, вселилася у квартиру на законних підставах та мала право користуватися цим житлом, то мала право брати участь у приватизації квартири. На момент приватизації квартири вона була неповнолітньою.

Зазначала, що особовий рахунок на квартиру зі сплати комунальних послуг не переоформлювався, квитанції до цього часу надходять на ім`я її бабусі ОСОБА_6 , тому вона не знала і не могла знати, що спірна квартира була приватизована та передана у власність без її участі та згоди. Про порушення своїх прав вона дізналась навесні 2019 року.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Харківської КЕЧ району від 03 грудня 2001 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Харківського КЕЧ району від 03 грудня 2001 року на вказану квартиру; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д., зареєстроване за реєстровим № 1815, на ім`я ОСОБА_3 в частині права власності на вказану квартиру та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 12065139 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 26174456 від 16 листопада 2015 року).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час приватизації спірної квартири 03 грудня 2001 року позивач не проживала та не була зареєстрована у спірній квартирі, а отже, не набула права її приватизації.

У задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю, тому строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, судом першої інстанції не застосовувався.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено наявність у неї права на участь у приватизації спірного майна. Судом враховано, що мати позивача - ОСОБА_7 добровільно знялась з реєстрації за адресою спірної квартири у травні 1989 року, доказів її проживання, а також проживання ОСОБА_4 у спірній квартирі на час її приватизації у грудні 2001 року, суду не надано, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 185/6720/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 640/14856/19 із Ленінського районного суду м. Харкова.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що право особи на приватизацію пов`язане не з реєстрацією місця проживання особи у житлі, а з правом особи на житло та фактом її проживання у житловому приміщенні. Виходячи з аналізу змісту закону «Про приватизацію державного житлового фонду» в поєднанні з нормами статтей 1 6 9 61 ЖК УРСР, статті 29 ЦК України, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї. Позивач, як член сім`ї наймача, проживала у спірній квартирі, що не спростовується стороною відповідача, а отже, мала право на приватизацію квартири, незважаючи на те, що не була в ній зареєстрована. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача правових підстав для приватизації спірного житла.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року представник ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , - ОСОБА_11 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі обмінного ордеру від 27 липня 1981 року № 3900 бабуся позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 зі складом сім`ї 6 осіб вселилась у житлову квартиру АДРЕСА_1 .

Мати ОСОБА_4 - ОСОБА_7 вселилася у вказану квартиру як члена сім`ї наймача та набула право користування цією квартирою.

Згідно архівної інформації, наявної в КП «Жилкомсервіс», ОСОБА_4 , 1988 року народження, як малолітня дитина, була внесена в картку прописки «Форма-А» матері ОСОБА_7 , 1965 року народження, за адресою: АДРЕСА_2 , у якій остання була прописана з 26 листопада 1981 року по 23 травня 1989 року.

ОСОБА_4 зазначала, що вони з матір`ю змінили реєстрацію місця проживання у спірній квартирі на іншу адресу - квартиру АДРЕСА_3 .

За даними паспорта ОСОБА_4 у ньому міститься відмітка від 22 травня 2008 року про реєстрацію у квартирі АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12 березня 2001 року, серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_6 (основного наймача) у спірній квартирі була прописана лише її донька - ОСОБА_9 , інші особи зареєстровані не були.

Згідно з випискою з протоколу № 9 засідання гарнізонної житлової комісії від 15 листопада 2001 року на підставі заяви ОСОБА_13 , яка проживала у чотирикімнатній АДРЕСА_1 , про переоформлення особового рахунку у зв`язку зі смертю матері - ОСОБА_6 - основного квартиронаймача, на підставі статті 106 ЖК України відкрито особовий рахунок на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_13 , склад сім`ї - 1 особа.

Із копії приватизаційної справи, наданої суду КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», вбачається, що 22 листопада 2001 року ОСОБА_13 подала на ім`я начальника КЕЧ заяву про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 та надала довідку від 22 листопада 2001, видану д/у № 3 Харківської КЕЧ району про склад сім`ї наймача, з якої вбачається, що за вказаною адресою вона прописана одна з 23 вересня 1981 року, є основним наймачем.

03 грудня 2001 року розпорядженням Харківської КЕЧ району № 3515 заява ОСОБА_13 була задоволена та спірна квартира передана у її приватну власність.

03 грудня 2001 року Харківською КЕЧ району ОСОБА_13 згідно з розпорядженням від 03 грудня 2001 року № 3515 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» видано свідоцтво про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , площею 70,1 кв. м.

У листі КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 18 червня 2019 року № 7020/04-11/19 зазначено, що відповідно до матеріалів архівної приватизаційної справи на квартиру АДРЕСА_1 , вказану квартиру було приватизовано 03 грудня 2001 року на підставі розпорядження Харківської КЕЧ району від 03 грудня 2001 року. За фактом приватизації Харківською КЕЧ району 03 грудня 2001 року видано свідоцтво про право власності на житло.

Згідно з довідкою КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 21 липня 2015 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківською КЕЧ району 03 грудня 2001 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Із довідки КП «Жилкомсервіс» від 17 липня 2015 року № 14260/2/07-05 вбачається, що ОСОБА_13 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 23 вересня 1981 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; за вказаною адресою вона була зареєстрована одна.

Із матеріалів спадкової справи, заведеної 23 червня 2015 року за № 38279086 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д. після смерті ОСОБА_13 , убачається, що 23 червня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_14 подали заяви до нотаріальної контори про відмову від належної кожному з них частки спадщини після смерті ОСОБА_13 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружини та матері відповідно, на користь її малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

16 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д. на підставі заяви ОСОБА_2 , який діяв від імені малолітньої ОСОБА_3 , ., ІНФОРМАЦІЯ_3 , на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстраційний номер 1815, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 листопада 2015 року за останньою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У наданих позивачем медичних документах та документах про навчання адресою її проживання зазначена спірна квартира.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами третьою, п`ятою статті 9 Житлового кодексу Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону.

Як визначено частиною другою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Таким чином, умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.

Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.

Згідно з пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

За змістом пунктів 20, 21 зазначеного Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

У довідці зазначаються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Отже, права фізичної особи на приватизацію житлового приміщення залежать від наявності чи відсутності у цієї особи права на проживання у об`єкті приватизації.

У статті 107 ЖК УРСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1 6 9 61 ЖК УРСР, частини першої статті 17 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом із іншими членами сім`ї.

Установивши, що позивач не проживала та не була зареєстрована у спірній квартирі на час її приватизації у грудні 2001 року, доказів того, що за нею зберігалося право на спірну квартиру, останньою також надано не було, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки права на приватизацію у позивача не виникло.

Таким чином, на час приватизації спірної квартири у позивача були відсутні передбачені законом підстави для приватизації спірної квартири, оскільки вона належними та допустимим доказами не довела постійне проживання у цій квартирі чи право на збереження за нею спірного житла. Також відсутні докази, які б свідчили про бажання ОСОБА_7 від свого імені або від імені ОСОБА_4 взяти участь у приватизації спірної квартири. За захистом свого права на участь у приватизації ОСОБА_7 не зверталась.

Окрім того, судами встановлено, що позивач забезпечена житлом, а відтак її право на житло, передбачене статтею 41 Конституції України, не порушено.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 185/6720/17, є безпідставним, оскільки висновки суду першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара