ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа №640/15058/19
адміністративне провадження №К/9901/26357/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року (головуючий суддя Вівдиченко Т. Р., судді: Мельничук В. П., Шурко О. І.),
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС України, відповідач), у якому просив:
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2018 року по день ухвалення рішення у даній справі;
зобов`язати відповідача в строк не пізніше десяти робочих днів з дня набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, зарахувати ОСОБА_1 весь час вимушеного прогулу до вислуги років, строків трудового та страхового стажу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що невиконання судового рішення щодо поновлення його на посаді є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2018 року по день ухвалення рішення у даній справі. Зокрема, позивач посилається на положення ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ), а також на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2014 року № 412-р, яке оголошено наказом ДСНС України від 23 квітня 2014 року № 196, ОСОБА_1 призначено Головою ДСНС України.
30 квітня 2014 року наказом № 200 ОСОБА_1 прийнято на службу цивільного захисту та зараховано у кадри ДСНС України у спеціальному званні полковник служби цивільного захисту (спеціальне звання (в порядку переатестування) присвоєно наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 08 січня 2008 року № 2).
Листом Міністерства внутрішніх справ України від 25 березня 2015 року № 13544/Ав внесено на розгляд Прем`єр-міністра України ОСОБА_2 пропозицію про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови ДСНС України за порушення Присяги державного службовця.
25 березня 2015 року Прем`єр-міністром України ОСОБА_2 внесено на розгляд Кабінету Міністрів України подання за № 12613/0/1-15 про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови ДСНС України відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».
Цього ж дня, на засіданні Кабінету Міністрів України прийнято розпорядження № 241-р, яким позивача звільнено з посади Голови ДСНС України за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»).
Наказом ДСНС України (по особовому складу цивільного захисту) від 25 березня 2015 року № 164 оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 241-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій» та полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , відповідно до п. 79, 80 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, зараховано у розпорядження Голови ДСНС України.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями про звільнення, вважаючи їх протиправними та прийнятими не у відповідності до вимог чинного законодавства та з порушенням його прав, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року у справі № 826/7299/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 241-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій». Визнано протиправним та скасовано наказ ДСНС України по особовому складу цивільного захисту від 25 березня 2015 року № 164 «Про оголошення Розпорядження Кабінету Міністрів України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови ДСНС України з 25 березня 2015 року. Присуджено до стягнення на користь ОСОБА_1 з ДСНС України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 березня 2015 року по день фактичного поновлення на посаді. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови ДСНС України та в частині стягнення з ДСНС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 березня 2015 року у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 14 115,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року змінено рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року, виклавши пункт п`ятий резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби України з надзвичайних ситуацій (01601, м. Київ, вул. О.Гончара 55, код ЄДРПОУ 38516849) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 березня 2015 року по 26 квітня 2018 року у розмірі 546 273,72 (п`ятсот сорок шість тисяч двісті сімдесят три) грн 72 коп». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 червня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року залишено без змін.
Оскільки вказане судове рішення виконане лише в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 березня 2015 року по 26 квітня 2018 року у розмірі 546 273,72 грн, а в іншій частині не виконане, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДСНС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2018 року по день ухвалення рішення у даній справі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року у справі № 826/7299/15 присуджено до стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 березня 2015 року по 26 квітня 2018 року, і після 26 квітня 2018 року по час розгляду по суті справи № 640/15058/19 позивача не поновлено на посаді, є підстави для виплати на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 квітня 2018 року, і в цій частині позовні вимог є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
В частині позовної вимоги про зобов`язання зарахувати ОСОБА_1 весь час вимушеного прогулу до вислуги років, строків трудового та страхового стажу суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є передчасним, а у суду відсутні підстави для висновку, що відповідач при вирішенні питання про фактичне поновлення позивача на посаді не виконає вимоги законодавства щодо належного розрахунку стажу позивача та пов`язаних з ним виплат.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу ДСНС України задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року - залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у вищезазначеній частині, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вирішення питання про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року у справі № 826/7299/15 є передчасним. Так, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не було поновлено на посаді, а тому суд не може встановити період затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року у справі № 826/7299/15 про поновлення позивача на посаді. Також, вказане перешкоджає суду здійснити розрахунок належних до стягнення сум.
Крім того, суд першої інстанції вважає, що суд першої інстанції керуючись нормами ст. 235 КЗпП України, помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2018 року по день ухвалення рішення у даній справі, оскільки вирішення питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно положень ст. 235 КЗпП України повинно здійснюватись при винесенні рішення про поновлення на роботі і середній заробіток був стягнутий при вирішенні питання про поновлення на посаді в межах справи № 826/7299/15.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року.
Обґрунтовуючи посилання на п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові посилається на висновок Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16, де вказано, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно норм ч. 2 ст. 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами ст. 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі».
Скаржник вказує на те, що у даній справі не може бути застосовано дану практику Верховного Суду, за обставин невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, які тривають вже два з половиною роки, і такими діями істотно порушуються права позивача.
На думку скаржника, Шостим апеляційним адміністративним судом помилково використано позицію, відповідно до якої застосування ст. 235 КЗпП України фактично виключає можливість застосування ст. 236 КЗпП України.
Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Стверджує про безпідставність посилання позивача на те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального права під час застосування норм КЗпП України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка на сьогодні є актуальною, та не вбачається підстав для її перегляду.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Основного закону України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частина 1 ст.129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За приписами ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 7 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
VІІ. Висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України).
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 235 236 КЗпП України з обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16, що є підставою касаційного оскарження згідно з п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України.
З урахуванням вказаних вище вимог законодавства убачається, що відповідно до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
У п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 820/2894/16. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно норм ч. 2 ст. 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами ст. 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.
Аналогічний правовий висновок заначений у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
Як вірно встановлено судами, при винесенні рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 судом було вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року у справі № 826/7299/15 стягнуто на користь ОСОБА_1 з ДСНС України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 березня 2015 року по 26 квітня 2018 року у розмірі 546 273,72 грн. І в цій частині судове рішення виконано.
Водночас, звертаючись до суду з цим позовом, крім іншого, позивач зазначив, що на посаді він поновлений не був, що, в свою чергу, свідчить про затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на отримання середнього заробітку за час такої затримки, в силу приписів ст. 236 КЗпП України.
Тобто, період, щодо якого звернувся позивач з позовом у даній справі, не відноситься до періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, а є періодом, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вирішення питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року у справі № 826/7299/15 є передчасним, оскільки на час винесення рішення судом першої інстанції та на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не було поновлено на посаді Голови ДСНС України. При цьому, вказане перешкоджає суду здійснити розрахунок належних до стягнення сум, оскільки неможливо встановити період затримки виконання судового рішення у справі № 826/7299/15 про поновлення позивача на посаді.
Доводи скаржника щодо помилкового застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин ст. 236 КЗпП України, оскільки порушене право позивача, визначене ст. 235 КЗпП України, так і не було відновлено в повному обсязі, є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи. Враховуючи, що згідно з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року у справі № 826/7299/15 ОСОБА_1 поновлено на посаді Голови ДСНС з 25 березня 2015 року, з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року стягнуто на користь позивача з ДСНС України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 березня 2015 року по 26 квітня 2018 року у розмірі 546 273,72 грн, в цій частині рішення суду виконане, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України, розрахований та стягнутий судом у справі № 826/7299/15. В даній справі за наявності судового рішення про поновлення на посаді, яке не виконано, судом апеляційної інстанції вірно застосовано ст. 236 КЗпП України.
Таким чином, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова