Постанова

Іменем України

06 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 640/15588/19

провадження № 61-19560св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірина Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк Володимир Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2019 року у складі судді Якуші Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року у складі судді Якуші Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяв

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус ХМНО) Калінчук І. В., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області (далі - приватний нотаріус) Попляк В. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов обгрунтований тим, що 10 липня 2019 року приватний нотаріус ХМНО Калінчук І. В. на користь ОСОБА_2 вчинив виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі № 856, шляхом стягнення з нього частини заборгованості на підставі договору іпотеки № 830/27/14-4/48/8-081. Про цей виконавчий напис позивачу стало відомо з матеріалів виконавчого провадження, під час ознайомлення з якими з`ясовано, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 10 липня 2019 року № 856. Цим виконавчим написом запропоновано стягнути з нього «невиплачену в строк частину заборгованості у розмірі 6 117 360,00 грн, що є еквівалентом 240 000,00 дол. США на підставі договору іпотеки № 830/27/14-4/48/8-081, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Назаренко О. О. 28 лютого 2008 року за реєстровим № 600 з усіма змінами та доповненнями; строк за який проводиться стягнення - з 01 жовтня 2018 року до 10 липня 2019 року; витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису - 61 174,00 грн, разом 6 178 534,00 грн. Зазначений виконавчий напис набирає законної сили з моменту його вчинення і може бути пред`явлений до виконання до державної виконавчої служби протягом року з дня його вчинення. Цей виконавчий напис здійснено за іпотечним договором від 28 лютого 2008 року № 830/27/14-4/48/8-081, укладеним між ним та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») на забезпечення виконання зобов`язань позивача за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2008 року № 830/27/14-4/12/8-105. За іпотечним договором від 28 лютого 2008 року № 830/27/14-4/48/8-081 раніше вже здійснювались виконавчі написи № 24792, вчинений приватним нотаріусом Чуловським В. А. 31 жовтня 2017 року за період 22 березня 2016 року до 22 березня 2017 року та за від 27 листопада 2018 року № 2835, вчинений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. за період з 10 жовтня 2015 року до 05 жовтня 2018 року.

Виконавчі написи від 27 листопада 2018 року № 2835 та від 10 липня 2019 року № 856 охоплюють один і той же період часу.

У Київському районному суді м. Харкова розглядається справа № 640/4126/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису № 2835 від 27 листопада 2018 року таким, що не підлягає виконанню. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено вчинення нотаріусом виконавчого напису, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак на момент вчинення виконавчого напису існували спори (у вищезазначених цивільних справах). За таких умов, звернення до нотаріуса та вчинення виконавчого напису щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідало вимогам статті 88 Закону України «Про нотаріат».

Одночасно із позовом ОСОБА_1 подав клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису від 10 липня 2019 року № 856, вчиненого приватним нотаріусом Калінчук І. В. на користь ОСОБА_2 ; заборони приватному виконавцю Попляку В. В. вчиняти виконавчі дії, пов`язані з примусовим виконанням виконавчого напису від 10 липня 2019 року № 856.

Клопотання обгрунтоване тим, що існує висока вірогідність реалізації майна позивача у межах виконавчого провадження, зокрема шляхом проведення публічних торгів до розгляду цієї справи по суті, що може призвести до незворотного порушення його прав, оскільки він може втратити можливість витребування свого нерухомого майна у разі продажу його на публічних торгах.

Короткий зміст судових рішень щодо виконавчого напису

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 10 липня 2019 року приватним нотаріусом ХМНО Калінчук І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 856, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплаченої в строк частини заборгованості в розмірі 6 117 360,00 грн, що є еквівалентом 240 000,00 дол. США на підставі іпотечного договору № 830/27/14-4/48/8-081 з усіма змінами та доповненнями; витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису - 61 174,00 грн, разом 6 178 534,00 грн.

Рішення суду першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що нотаріусом була порушена процедура вчинення напису. На момент вчинення спірного виконавчого напису нотаріусом існували підстави, які свідчили про відсутність ознак безспірності заборгованості за кредитними правовідносинами, що виникли між сторонами.

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, просив вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат, пов`язані з правничою допомогою адвоката та витрат зі сплати судового збору.

Заява обгрунтована тим, що при постановленні рішення суд не вирішив питання розподілу судових витрат, що полягають у наданні правничої допомоги адвокатом позивачу ОСОБА_1 . У заяві представник позивача просив стягнути на користь з відповідача 20 000,00 грн за надання правничої допомоги та 768,00 грн витрат зі сплаті судового збору.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції про забезпечення позову

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису від 10 липня 2019 року № 856, винесеного приватним нотаріусом ХМНО Калінчук І. В. на користь ОСОБА_2 , заборонивши приватному виконавцю Попляку В. В. вчиняти виконавчі дії, пов`язані з примусовим виконанням виконавчого напису від 10 липня 2019 року № 856 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду. Сам факт передання виконавчого напису на виконання є обґрунтованим припущенням того, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; на стадії виконавчого провадження приватний виконавець вчиняє заходи, спрямовані саме на примусове виконання оскаржуваного виконавчого напису, й одним з таких заходів є звернення стягнення на кошти, майно боржника в рахунок погашення боргу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції про розподіл судових витрат

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року заяву представника позивача -адвоката Шевердіна М. М. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,00 грн. В іншій частині заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що представник позивача не надав належних доказів про надання правничих послуг, які містяться в детальному описі наданих послуг ОСОБА_1 , саме в межах цієї справи.

Разом з тим, відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», а також враховуючи те, що позовні вимоги було задоволені в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 768,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правової допомоги, змінено. Заяву ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з наданням професійної правової допомоги, у розмірі 5 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; з відповідною заявою ні відповідач, ні його представник до суду не зверталися, проте апеляційний суд з урахуванням співмірності, критерію розумності, конкретних обставин справи та матеріалів справи дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу та вважає за необхідне зменшити розмір стягуваної суми до 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року про забезпечення позову, просив їх скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року. Просив змінити судові рішення та стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що виконання рішення суду у випадку задоволення позову може стосуватися лише визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тому невжиття судом заходів забезпечення позову у цій справі не може утруднити чи зробити неможливим виконання такого рішення суду. Виконавчий документ не стосується належного позивачеві нерухомого майна. Права позивача в разі реалізації його майна з публічних торгів захищені інститутом повороту виконання рішення.

Справа не підсудна Київському районному суду м. Харкова, оскільки предметом виконавчого напису, яким позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню, є саме стягнення грошових коштів, а не звернення стягнення на нерухоме майно боржника. Інші сторони у справі не знаходяться у межах територіальної юрисдикції Київського району м. Харкова, а адреса відповідача свідчить про підсудність судової справи Фрунзенському районному суду м. Харкова.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що апеляційний суд зменшив суму судових витрат на професійну правову допомогу за власною ініціативою, не обґрунтував, чому заявлений розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію розумності та реальності, а також не мотивував, чому розмір витрат підлягає зменшенню з урахуванням конкретних обставин справи.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга ОСОБА_2 подана у листопаді 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ, а касаційна скарга ОСОБА_1 , подана у жовтні 2020 року - підлягає розгляду в порядку після набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо забезпечення позову

Згідно зі статтею 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Заява про забезпечення позову повинна містити обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позовуз тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позовусуд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Верховний Суд виходить з того, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Предметом розгляду у справі є спір щодо визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом ХМНО Калінчук І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 856, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплаченої в строк частини заборгованості у розмірі 6 117 360,00 грн, що є еквівалентом 240 000,00 дол. США, на підставі іпотечного договору № 830/27/14-4/48/8-081, посвідченого приватним нотаріусом Назаренко О. О. 28 лютого 2008 року за реєстровим № 600 з усіма змінами та доповненнями; витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису - 61 174,00 грн (разом -6 178 534,00 грн).

У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на те, що існує висока вірогідність реалізації його майна у межах виконавчого провадження, зокрема шляхом проведення публічних торгів до розгляду цієї справи по суті, що може призвести до незворотного порушення прав позивача, оскільки він може втратити можливість витребування свого нерухомого майна у разі продажу його на публічних торгах. На сьогодні приватним виконавцем Попляковим В. В. проводяться виконавчі дії з виконання виконавчого напису в ході якого накладено: арешт на все майно (рухоме та нерухоме) боржника; накладено арешт на грошові кошти на рахунках боржника; направлено вимогу щодо повідомлення про наявність та або стан рахунків із зазначенням номерів, що зареєстровані за ним. Також накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на його рахунку. Зазначене свідчать, що приватним виконавцем систематично вчиняються дії на примусове виконання оскаржуваного виконавчого напису та спроби протиправного звернення стягнення на його майно. На його переконання, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених права та їх ефективний захист.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20, зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував співмірність заходів забезпечення позову із заявленими вимогами та обгрунтовано дійшов висновку про задоволення клопотання про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову відповідає вимогам закону, оскільки сам факт передання виконавчого напису на виконання є обґрунтованим припущенням того, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. На стадії виконавчого провадження приватний виконавець вчиняє заходи, спрямовані саме на примусове виконання оскаржуваного виконавчого напису, й одним з таких заходів є звернення стягнення на кошти, майно боржника в рахунок погашення боргу.

Отже, з урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідностівиду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, суди дійшли обґрунтованого висновку про вжиття заходів забезпечення позову.

Суди встановили, що 10 липня 2019 року приватний нотаріус ХМНО Калінчук І. В. вчинив виконавчий напис, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплачену в строк частину заборгованості у розмірі 6 117 360,00 грн, що є еквівалентом 240 000,00 дол. США на підставі договору іпотеки від 28 лютого 2008 року № 830/27/14-4/48/8-081.

Відповідно до статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (тут і далі - Закон № 1404-VIII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; виконавчих написів нотаріусів.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (стаття 48 Закону № 1404-VIII).

Оскільки предметом позову є визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що за пунктом 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII є підставою для закінчення виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звернення стягнення на майно боржника за таким виконавчим провадженням може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що виконання рішення суду у випадку задоволення позову може стосуватися лише визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тому невжиття судом заходів забезпечення позову у цій справі не може утруднити чи зробити неможливим виконання такого рішення суду.

Верховний Суд вважає такі доводи касаційної скарги необгрунтованими, оскільки у випадку визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вчинення дій з примусового виконання вказаного виконавчого документа, у тому числі звернення стягнення на нерухоме майно боржника, може позбавити ОСОБА_1 майна та зумовить необхідність вчинення ним додаткових дій щодо захисту порушених прав.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що виконавчий документ не стосується належного позивачеві нерухомого майна, є необґрунтованими, оскільки виконання у примусовому порядку виконавчого напису нотаріуса про стягнення коштів не виключає вчинення виконавцем дій щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника у рахунок погашення заборгованості перед стягувачем.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що права позивача в разі реалізації його майна з публічних торгів захищені інститутом повороту виконання рішення, є безпідставними, оскільки за змістом статті 444 ЦПК України суд вирішує питання про поворот виконання судового рішення, а не виконавчого напису нотаріуса.

Крім того, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

Крім того, на момент розгляду справи Верховним судом рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 10 липня 2019 року приватним нотаріусом ХМНО Калінчук І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 856.

У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи(частина сьома статті 158 ЦПК України).

Посилання ОСОБА_2 в касаційній скарзі на те, що справа не підсудна Київському районному суду м. Харкова, Верховним Судом не беруться до уваги, оскільки приймаючи позовну заяву до розгляду та відкриваючи провадження у справі, Київський районний суду в ухвалі від 08 серпня 2019 року встановив, що позовна заява підсудна суду відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України.

Отже, судові рішення підлягають залишенню без змін.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у частинах п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

До закінчення судових дебатів в суді першої інстанції представник позивача Шевердін М. М. 03 лютого 2020 року звернувся до суду із заявою, в якій повідомив суд, що протягом п`яти днів після винесення рішення у справі, буде подано докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

07 лютого 2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн та судового збору.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано: копію договору № 31/07/19 про надання правової допомоги від 31 липня 2019 року (далі - договір), укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Шевердін і партнери»; копію додаткової угоди № 1 до договору, відповідно до якої зазначено, що гонорар Адвокатським об`єднанням «Шевердін і партнери» за вищевказаним договором складає 20 000,00 грн; копію попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат за договором про надання правової допомоги; копію акта здачі-приймання послуг за договором, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 надані юридичні послуги, передбачені предметом договору, вартість наданих послуг складає 20 000,00 грн; копію рахунку-фактури № 04/02 від 04 лютого 2020 року; копію квитанції від 06 лютого 2020 року № 0.0.1607264568.1, згідно з якою ОСОБА_1 сплатив Адвокатському об`єднанню «Шевердін і партнери» за надання правової допомоги згідно з договором 10 000,00 грн; копію квитанції від 06 лютого 2020 року №0.0.1607264572.1, згідно з якою ОСОБА_1 сплатив Адвокатському об`єднанню «Шевердін і партнери» за надання правової допомоги згідно з договором 10 000,00 грн; копію детального опису наданих послуг від 04 лютого 2020 року; копію ордеру від 02 жовтня 2018 року серії В №000080.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що представник позивача не надано належних доказів про надання правничих послуг, які містяться в детальному описі наданих послуг ОСОБА_1 саме в межах цієї справи.

Суд апеляційної інстанції, стягнувши 5 000,00 грн за надання правничої допомоги за період розгляду справи, виходив з того, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; з відповідною заявою ні відповідач, ні його представник до суду не зверталися, проте апеляційний суд з урахуванням співмірності, критерію розумності, конкретних обставин справи та матеріалів справи дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу та вважав за необхідне зменшити розмір стягуваної суми до 5 000,00 грн.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судові витрати, понесені у зв`язку з наданням професійної правової допомоги, у розмірі 5 000,00 грн, проте зауважує, що суд першої інстанції встановив, що клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду заявив представник відповідача, яке виклав у письмових запереченнях.

Зокрема представник відповідача зазначив, що на підтвердження надання послуг до матеріалів справи додано акт здачі-приймання послуг від 04 лютого 2020 року, із якого вбачається, що клієнту надані послуги згідно із предметом договору, при аналізі попереднього розрахунку судових витрат представником відповідача вбачається, що згідно із предметом укладеного договору, клієнту надано послуги в тому числі з підготовки та вивчення процесуальних документів (позовна заява про визнання недійсним договору фінансового лізингу). Із системного аналізу норм ЦПК України вбачається, що до відшкодування підлягають витрати, надані при розгляді конкретної справи. А тому звертав увагу суду на те, що при розгляді справи № 640/15588/19 послуги щодо складення позовної заяви за договором лізингу не надавалось, документальне підтвердження таким послугам відсутнє. Наданий перелік послуг містить лише загальний перелік проведених дій саме в межах договору про надання правової допомоги від 31 липня 2019 року, та не містить доказів надання заявлених послуг в межах конкретної справи.

Враховуючи те, що на виконання умов договору про надання правової допомоги від 31 липня 2019 року ОСОБА_1 оплатив послуги щодо складення позовної заяви за договором лізингу, яка не стосується предмета позову у цій справі, а детальний опис не підтверджує надання адвокатом правничих послуг ОСОБА_1 на суму 20 000,00 грн. Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Застосувавши принцип співмірності, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 й зменшення розміру стягуваної суми до 5 000,00 грн.

Посилання апеляційного суду на відсутність заяви про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не призвело до неправильного вирішення спірного питання.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд зменшив суму судових витрат на професійну правову допомогу за власною ініціативою, не становлять підставу скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду першої інстанції заявив представник відповідача, яке виклав у письмових запереченнях на заяву про стягнення витрат на правову допомогу.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з судовими рішеннями та помилковим тлумаченням норм права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Білоконь

Г. І. Усик