Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 640/15771/19

провадження № 61-11061св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року у складі судді Лях М. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про стягнення додаткових витрат на утримання дитини та позбавлення батьківських прав.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що з 26 липня 2005 року вона з ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року було розірвано. Під час спільного проживання сторін у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи з 14 травня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дочки не виконує, аліменти не сплачує, у зв`язку з чим дитина повністю перебуває на її утриманні, вона самостійно оплачує освітні послуги, а також додаткові витрати, пов`язані з розвитком її інтелектуальних здібностей. Також ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини та розвитку її здібностей, не цікавиться станом її здоров`я.

ОСОБА_3 знаходиться на обліку в лікаря-невролога з приводу вегетативної дисфункції, яка супроводжується синкопальними станами, лікаря-кардіоревматолога з приводу диспластичної кардіопатії, аномальної хорди лівого шлуночка, лікаря ортопеда-травматолога з приводу сколіотичної осанки, часто хворіє на гострі риносинусити, двосторонні отити. У серпні 2018 році ОСОБА_3 взято на диспансерний облік лікарем отоларингологом з діагнозом: аденоїдні вегетації III ст., стан після аденотомії, алергічний риніт. За висновком лікаря-стоматолога-ортодонта потребує лікування з подальшою корекцією прикусу коригуючою системою. За загальним станом здоров`я ОСОБА_3 потребує динамічного спостереження, яке включає постійне медикаментозне лікування, обстеження, ортопедичну корекцію та лікувальний масаж.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 59 126,50 грн та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на Службу у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для стягнення додаткових витрат на утримання дитини, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на обґрунтування вимог про стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини. Також суд вважав, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, і за обставин, що склались у цій справі, його застосовувати не можна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що позивачем не надано до суду належні та допустимі докази на підтвердження понесення нею додаткових витрат на утримання дитини, що викликані особливими обставинами в розумінні вимог статті 185 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Також матеріали справи не містять негативних характеристик, доказів винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки. Самі факти проживання батька окремо від дитини, невідвідування батьком шкільного закладу та міської дитячої поліклініки не є достатніми підставами для висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Крім того, відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначав, що він має бажання спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, проте позивач не дає йому можливості спілкуватися з дитиною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, та постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17 (провадження № 61-16113св18).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повною мірою дослідили матеріали справи, не з`ясували всіх фактичних обставин справи та безпідставно відмовили у задоволенні позову без врахування думки дитини, яка наполягає на позбавленні відповідача батьківських прав.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2021 року касаційну ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.

У серпні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року і витребувано із Київського районного суду м. Харкова цивільну справу № 640/15771/19.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Батьками ОСОБА_3 (після зміни прізвища та по батькові ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З 26 липня 2005 року ОСОБА_5 перебували із ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року було розірвано.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2018 року у справі № 645/2614/18 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи з 14 травня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до довідки Комунального закладу «Харківський університетський ліцей Харківської міської ради Харківської області» від 05 грудня 2018 року № 202 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається у 9 класі цього Комунального закладу.

Згідно з довідкою Комунального закладу «Харківський університетський ліцей Харківської міської ради Харківської області» за період з вересня 2017 року до грудня 2018 року (включно) ОСОБА_7 сплатила Комунальному закладу «Харківський університетський ліцей Харківської міської ради Харківської області» за додаткові освітні послуги, надані учениці ОСОБА_3 , 4 654,00 грн. Також, за цей період ОСОБА_7 сплатила благодійних внесків на розвиток матеріально-технічного стану ліцею в розмірі 4 200,00 грн.

Відповідно до договору про надання послуг від 02 квітня 2019 року № ВОВ-12/2, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , предметом договору є надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 (дочки ОСОБА_1 ) для її вступу до навчального закладу Oxford International до Великої Британії, вартість якого складає 47 491,00 грн.

Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_8 , як агент, зобов`язалася надати замовнику інформацію про вибраний навчальний заклад: знаходження навчального закладу; умови вступу і навчання; навчальне навантаження і правила перебування; варіанти проживання тощо; щодо підбору мовних курсів в навчальному закладі, якщо потрібно, та дати його початку, загальної вартості навчання та порядку сплати за навчання в навчальному закладі; надати замовнику список документів, необхідних для організації виїзду замовника до країни призначення, отримання візи і відвідування навчального закладу; перевірити надані замовником документи на відповідність їх вимогам навчального закладу та консульства країни призначення; надати допомогу у веденні переговорів, заповненні анкет, заявок; надати інформаційну, консультаційну і організаційну допомогу, а також процедуру зі збору, оформлення, термінів, оплати замовником необхідних документів й платежів щодо: курсу навчання та реєстраційного збору в навчальному закладі; консульський збір посольства країни призначення; перекладі необхідних документів у разі потреби; отримання візи; страхових полісів; проїзд і прибуття замовника до навчального закладу; зустріч і проводи замовника в аеропорту країни призначення; питань що виникають в період перебування замовника в країні призначення; інших послуг, передбачених цим договором; бронювання авіаквитків в обидві сторони, підбір і бронювання проживання в резиденції, оформлення необхідних страхових полісів.

Згідно з договором про надання послуг від 19 липня 2019 року № CAN-TRIP-01, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 , між сторонами укладено договір про надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 (дочки ОСОБА_1 ) для поїздки до Канади, вартість послуг становить 26 150,00 грн.

Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_9 , як агент, зобов`язується надати інформаційну, консультаційну і організаційну допомогу щодо: заповнення візової анкети до країни призначення; розробки культурної програми, яка буде надана впродовж поїздки у країні призначення; розробки програми навчальних закладів, яка буде супроводжувати клієнтів в період проходження програми у країні призначення; надавання замовнику інформації про виконання замовлення.

Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 19 вересня 2019 року № 598 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо позовної вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просила суд стягнути із ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання їхньої спільної дочки ОСОБА_3 (після зміни прізвища та по батькові ОСОБА_4 ), які обумовленні розвитком її здібностей.

Відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що витрати за навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема додаткові освітні послуги, надані учениці ОСОБА_3 у розмірі 4 654,00 грн; 4 200,00 грн, сплачені ОСОБА_1 як благодійні внески на розвиток матеріально-технічного стану ліцею, в якому навчається ОСОБА_3 ; оплата послуг фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 у розмірі 47 491,00 грн за надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 для вступу до навчального закладу Oxford International до Великої Британії, а також оплата послуг фізичній особі-підприємцю ОСОБА_9 за надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 для поїздки до Канади, вартістю 26 150,00 грн, не можна вважати додатковими витратами на дитину, що викликані особливими обставинами, відповідно до статті 185 СК України.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (частина перша статті 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається у цій статті. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що особливі обставини, яких стосується стаття 185 СК України, можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Виходячи із аналізу статті 185 СК України та встановлених обставин справи, що є предметом касаційного перегляду, колегія суддів Верховного Суду вважає, що надання послуг із організації вступу до вищих навчальних закладів для здобуття професійної освіти, щодо підготовки документів для поїздки на навчання до навчального закладу Oxford International до Великої Британії та Канади, вступ до навчального закладу за кордоном та консультації з цих питань є тими особливими обставинами, щодо яких передбачено стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, відповідно до положень статті 185 СК України.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Аналіз змісту постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, при вирішенні питання про стягнення додаткових витрат на дитину судом апеляційної інстанції було неправильно визначено правову природу витрат, щодо яких заявлено позовні вимоги, та не було досліджено всі істотні обставини, передбачені статтею 185 СК України, з урахуванням яких визначається участь матері, батька у додаткових витратах на дитину.

Щодо позовної вимоги про позбавлення батьківських прав

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

На необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошено у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», заява № 41615/07, п. 135; рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2017 року у справі «M.S. v. Ukraine», заява № 2091/13, п. 77). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine», заява № 10383/09, п. 100).

Статтею 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Вказане свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Статтею 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, зобов`язано Держави-учасниці забезпечити дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини; при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком та зрілістю.

Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, (далі - Європейська конвенція) дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ці норми міжнародних договорів України імплементовано у внутрішнє законодавство, зокрема положення статті 45 (частина перша) ЦПК України і статті 171 СК України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

У постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21) Верховний Суд зазначив, що тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належать: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

Суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20)).

На час розгляду справи в суді першої інстанції неповнолітній ОСОБА_3 було 16 років.

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 , відповідно до якої вона не заперечує про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї (т. 1, а. с. 106). Проте всупереч вимогам статті 171 СК України і частини четвертої статті 265 ЦПК України суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині рішення оцінку цієї заяви. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи, з метою її повного, всебічного та справедливого вирішення, в межах процесуальних повноважень суду необхідно урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк