ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/16061/21

адміністративне провадження № К/990/4512/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №640/16061/21

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року (прийняте у складі головуючої судді - Клочкової Н.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів: Мельничука В.П., Оксененка О.М.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України, в якому просив зобов`язати Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25 березня 2021 року по день фактичного розрахунку - 28 травня 2021 року.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач у порушення вимог трудового законодавства не виплатив усі належні йому суми на день звільнення, що є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції з 2015 року.

3.1. Наказом начальником відділу кадрового забезпечення Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України від 17 березня 2021 року № 51 о/с, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 полковника поліції ОСОБА_1 , начальника 5-го відділу (координації діяльності територіальних підрозділів) 1-го управління (оперативних розробок та оперативної роботи), з 25 березня 2021 року, установивши щомісячну премію за березень 2021 року в розмірі 64,381 відсотків, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, компенсації за 05 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік.

3.2. При цьому, як встановлено судами, під час звільнення позивача з займаної посади уповноваженим органом не було проведено з позивачем виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, компенсації за 05 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік.

3.3. Водночас, вказану виплату було нараховано позивачу лише 28 травня 2021 року.

3.4. Позивач, вважаючи що відповідач протиправно не здійснив виплату належних йому сум під час звільнення, звернувся до суду з адміністративним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року, позов задоволено.

4.1. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо не проведення своєчасного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

4.2. Зобов`язано Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25 березня 2021 року по день фактичного розрахунку - 28 травня 2021 року.

5. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідач здійснив виплату належних позивачу сум при звільненні з порушенням, установлених Кодексом законів про працю України строків, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку.

5.1. Суд зазначив, що оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, відтак, у даному разі застосуванню підлягає трудове законодавство.

5.2. Також, у зв`язку з встановленою судом протиправною бездіяльності уповноваженого органу, з урахуванням встановленої можливості частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виходу за межі позовних вимог позивача та визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні.

IV. Касаційне оскарження

6. Не погодившись з рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

6.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанції застосовано норму права, а саме статті 116 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №820/1134/17, від 19 червня 2019 року у справі №820/3313/17, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4735/17.

6.2. Також, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 8 розділу IV Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

7. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин приписи статей 116 117 КЗпП України, залишивши поза увагою, що строк виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції визначений пунктом 8 Розділу VI Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260).

7.1. Відповідач наголошує, що суди проігнорували ту обставину, що позивачу одноразова грошова допомога виплачена (28.05.2021) без жодної затримки розрахунку при звільненні, оскільки виплата здійснена протягом допустимого строку згідно із спеціальною нормою права - пункт 8 розділу VI Порядку № 260.

7.2. В свою чергу, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідно до довідки ДФЗБО від 26 травня 2021 року №2172/29/1/01-2021 кошти на виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні надійшли на рахунок Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України 26 травня 2021 року, а одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена ОСОБА_1 (28 травня 2021 року) в межах строку, визначеного пунктом 8 розділу VI Порядку № 260.

7.3. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

8. Позивач відзиву на касаційні скарги не надав.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

9. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

10. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

11. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

13. Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

14. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

15. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

16. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

17. Відповідно до пункту 2 розділу VI Порядку № 260 поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

18. За пунктом 7 розділу VI Порядку № 260 у наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат.

19. Згідно з пунктом 8 розділу VI Порядку № 260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

VI. Позиція Верховного Суду

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

23. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

24. Предметом спору у цій справі є відносини щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця відповідно до статті 117 КЗпП України.

25. Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

26. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

27. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

28. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

29. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

30. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 березня 2021 року позивач був звільнений з зі служби в Національній поліції, а виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, компенсації за 05 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, які були передбачені Наказом про звільнення від 17 березня 2021 року № 51 о/с, були виплачені позивачу на картковий рахунок лише 28 травня 2021 року.

31. Тобто, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення позивача, а з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України, а саме - 28 травня 2021 року.

32. Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем становить строк у сумі з 25 березня 2021 року по 28 травня 2021 року, оскільки 28 травня 2021 року є днем припинення правопорушення щодо невиплати позивачу всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу.

33. При цьому, відповідачем не заперечувався факт не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

34. Отже, суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем із порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

35. Надаючи оцінку доводам скаржника, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин приписи статей 116 117 КЗпП України, залишивши поза увагою, що строк виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції визначений пунктом 8 Розділу VI Порядку № 260, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, Наказом про звільнення позивача, окрім виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, було також передбачено виплату компенсації за 05 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, до яких не встановлено окремого порядку щодо виплати.

36. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

37. З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц вбачається наступне.

38. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

39. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

40. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

41. Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

42. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

43. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

44. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

45. Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, втім, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті позовних вимог, не застосували принцип співмірності та наступні правові висновки Верховного Суду.

46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

47. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

48. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

49. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

50. Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті, вищезазначених висновків Верховного Суду не врахували, що потягло за собою постановлення неправильного рішення.

51. Водночас суди попередніх інстанцій, не здійснили розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно із приписами Порядку №100, не з`ясували розмір усіх належних сум які мали бути виплачені позивачу на день звільнення.

52. В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

53. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі справа № 640/17872/19.

54. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано вищенаведені правові висновки Верховного Суду, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

55. Для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі судам першої та апеляційної інстанцій необхідно застосувати порядок розрахунку середнього заробітку, передбаченого Порядком №100 та врахувати вищенаведені правові позиції Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

56. Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

57. Згідно частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції..

58. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

59. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

VІІ. Судові витрати

60. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України - задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/16061/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіО.В. Калашнікова О.А. Губська Ж.М. Мельник-Томенко