ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 640/16276/21

адміністративне провадження № К/990/24818/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження у касаційній інстанції справу № 640/16276/21

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2022 року, ухвалене суддею Маруліною Л.О.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), П`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (далі - відповідач 2, Кадрова комісія), в якому просив суд:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 № 2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» про не проходження атестації ОСОБА_1 , прокурором відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ №2044ц Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України;

1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу правового аналізу управління правового забезпечення Офісу Генерального прокурора, або на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення наказом №2044ц Генеральної прокуратури України від 21.12.2019;

1.4. стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 різницю в середньому заробітку з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване ним рішення Кадрової комісії, на підставі якого прийнято наказ про звільнення останнього з посади прокурора, є необґрунтованим по суті. Так, позивач успішно пройшов перші два етапи атестації, а тому аргументи Кадрової комісії про невідповідність його вимогам професійної компетентності, як єдиного критерію за яким комісія дійшла висновку про неуспішне проходження ним атестації, є безпідставними. Позивач звертає увагу, що під час співбесіди у Кадрової комісії не виникало питань щодо виконання ОСОБА_1 практичного завдання й результатів його виконання, а тому на його думку, за відсутності з цього приводу зауважень та питань, - він підтвердив рівень володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

2.1. Також позивач зазначає, що на дату його звільнення на підставі пункту 9 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», ліквідації або реорганізації Генеральної прокуратури України не відбулося, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та свідчить про незаконність звільнення ОСОБА_1 .

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. ОСОБА_1 працював в органах прокуратури та займав посаду прокурора відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України.

4. На виконання вимог пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) позивач подав Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

5. Як свідчать матеріали справи позивач успішно пройшов іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, а тому був допущений до наступного етапу атестації.

6. У зв`язку із цим його допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

7. За результатами співбесіди 03.12.2019 членами Кадрової комісії було прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, з тих підстав, що останній не відповідає вимогам професійної компетенції, етики, доброчесності, зокрема: на підставі дослідження матеріалів справи, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, зокрема, у зв`язку із продемонстрованим низьким рівнем знань Конституції, законів України, інших нормативно-правових актів з питань виконання функцій, організації та діяльності прокуратури, прокурорів, міжнародних договорів стосовно захисту прав, основоположних свобод людини.

8. Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2044ц на підставі рішення Кадрової комісії, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, звільнено позивача із посади прокурора відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 24.12.2019.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, зокрема, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з цим позовом.

10. На усунення недоліків позовної заяви, позивачем, крім іншого, подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

11. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2021 відкрите провадження у справі № 640/16276/21 за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 20.09.2021. Заяву позивача про поновлення строку на звернення до суду ухвалено розглянути в судовому засіданні.

12. Через канцелярію суду 16.09.2021 відповідач 1 подав відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України строку звернення до суду.

13. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2022, позов задоволено частково:

13.1. визнано протиправними та скасовані рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" та наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2044ц про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;

13.2. поновлено позивача на посаді, з якої його було звільнено з 24.12.2019 та стягнуто на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 238 255,92 грн за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора;

13.3. допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 30 508, 38 грн за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора;

13.4. в іншій частині відмовлено.

14. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне рішення Кадрової комісії не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про непроходження атестації прокурором ОСОБА_1 , а отже, не може вважатися законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

14.1. Так, суди попередніх інстанцій зауважили, що Кадровою комісією не деталізовано в чому полягає обґрунтований сумнів у професійній компетенції позивача, жодних зауважень щодо підготовленого позивачем практичного завдання спірне рішення не містить. У матеріалах справи наявний протокол засідання Кадрової комісії від 03.12.2019, в якому вказано лише про неуспішне проходження позивачем атестації.

14.2. Суди обох інстанцій також зазначили, що зі змісту наявних у матеріалах справи доказів, в тому числі й протоколу від 03.12.2019 не можливо встановити, які питання Кадрова комісія ставила позивачу, в рамках чого, які матеріли атестації використані, які відповіді надавалися позивачем.

14.3. А тому, на переконання судів попередніх інстанцій, висновок комісії щодо низького рівня теоретичної підготовки позивача не містить конкретних підстав невідповідності останнього вимогам професійної компетентності, зокрема в частині низького рівня професійної мотивації.

14.4. Дійшовши висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення комісії, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наслідком його скасування є також скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури, як похідного.

14.5. На підставі означеного суди обох інстанцій дійшли висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде його поновлення на посаді у Генеральній прокуратурі України з якої його звільнено.

14.6. Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у цьому випадку цей строк для оскарження рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 № 2, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 21.12.2019 №2044ц, повинен обраховуватися або з 03.12.2019 (публікація результатів атестації на сайті Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) або з дня ознайомлення позивача із змістом такого рішення (тобто підставами його прийняття).

14.7. Суди попередніх інстанцій врахували ту обставину, що докази ознайомлення позивача із змістом оскаржуваного рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 №2 у матеріалах справи відсутні, в той час як доведено зворотнє, що позивач й на день винесення спірного наказу про звільнення від 21.12.2019 із рішенням Кадрової комісії ознайомлений не був, що підтверджується особистою розпискою ОСОБА_1 у цьому наказі.

14.8. На переконання судів попередніх інстанцій оскільки вимога щодо оскарження наказу про звільнення є похідною від первісної - про оскарження рішення Кадрової комісії, тому обрахування строку звернення позивача до суду із цим позовом має здійснюватися з моменту ознайомлення останнього із рішенням Кадрової комісії.

14.9. Судами обох інстанцій також було враховано, що долучені позивачем до позовної заяви та додаткових пояснень медичні результати обстежень, амбулаторної картки №311532, виписки та висновки медичних установ, консультативні заключення (від 30.10.2019 та від 24.09.2021) підтверджують обставину встановлення у серпні 2019 року ОСОБА_1 діагнозу «гіпертиреоз щитоподібної залози», який проявляється у суттєвому погіршенні самопочуття, і тяжкий період захворювання припав саме на період з 22.08.2019 по 12.06.2020 у зв`язку із загостренням хвороби. Також із вказаних медичних документів судами установлено, що ОСОБА_1 знаходився під постійним консультативним наглядом ендокринолога, які вказують на те, що позивач протягом часу, який був відведений законом на звернення до суду, мав ускладнення свого здоров`я, та не мав можливості на рівні з іншими членами суспільства реалізовувати свої права щодо доступу до правосуддя.

14.10. На думку судів попередніх інстанцій, оскільки фактичне ознайомлення позивача із змістом оскаржуваного рішення відбулося лише 08.06.2021, що підтверджується матеріалами справи, а також враховуючи принципи пропорційності та належного урядування, беручи до уваги стан здоров`я позивача у цей період, в призмі абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України, причини пропуску звернення до суду із цим позовом є поважними.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

15. Від Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду (далі - Суд) 13.09.2022 надійшла касаційна скарга, в якій відповідач 1 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2022 у справі № 640/16276/21, а позов залишити без розгляду.

16. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

17. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні питання поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом не було враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 18.03.2021 у справі № 200/11827/19-а, 03.04.2019 у справі № 901/896/18, 14.12.2021 у справі № 420/6115/19, від 06.06.2018 у справі № 804/5529/15, від 18.03.2021 у справі № 320/2915/20, від 20.01.2021 у справі № 1140/2209/18 щодо застосування статті 122 КАС України.

17.1. Так, скаржник указує, що у цій справі позивачем оскаржується наказ щодо звільнення із публічної служби, а тому для звернення до суду у таких справах КАС України встановлено місячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки із оскаржуваним наказом ОСОБА_1 ознайомився 24.12.2019, про що свідчить відповідна відмітка на копії наказу, то перебіг встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку на оскарження цього наказу розпочався 25.12.2019 і закінчився 25.01.2020. Водночас із позовом про оскарження цього наказу ОСОБА_1 звернувся лише 10.06.2021, тобто через 17 місяців з дня ознайомлення.

17.2. Скаржник зазначає, що співбесіда із позивачем відбулася 03.12.2019 та цього ж дня комісією, згідно із протоколом засідання від 03.12.2019 № 1, за результатами проходження позивачем атестації ухвалено рішення про неуспішне її проходження. Своєю чергою, ОСОБА_1 був обізнаний про те, що результати співбесіди, згідно з вимогами пункту 18 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221), оприлюднюються на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), тобто про прийняте комісією стосовно нього рішення за результатами співбесіди про неуспішне проходження ним атестації йому достеменно було відомо 03.12.2019.

17.3. На переконання скаржника ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що він вчинив всі необхідні дії, які свідчать про бажання реалізації його процесуальних прав з метою їх захисту, оскільки впродовж 17 місяців з часу винесення оскаржуваного наказу позивач не був позбавлений права на звернення до адміністративного суду із цим позовом.

17.4. У цьому аспекті цей відповідач звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у вищевказаних постановах, де зазначено, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує наказ про звільнення та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

17.5. Офіс Генерального прокурора наголошує, що висновок судів попередніх інстанцій про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду зроблений із врахуванням його стану здоров`я у період з 22.08.2019 по 12.06.2020 не відповідає обставинам справи, адже з 28.12.2019 ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури, на яку його призначено за результатами проходження конкурсу.

17.6. На переконання скаржника, працюючи на зазначеній посаді позивач міг (при цьому не перебуваючи на лікарняному) звернутися за отриманням за місцем роботи рішення Кадрової комісії, а також звернутися до суду із його оскарженням.

17.7. Крім того, покликання позивача на «обґрунтовані побоювання вчинення активних дій щодо захисту свого порушеного права під час роботи у Офісі Генерального прокурора» відповідач 1 уважає безпідставними, позаяк такі не підтверджені жодними належними й допустимими доказами.

17.8. За твердженнями Офісу Генерального прокурора, звернення позивача через рік після звільнення до Офісу Генерального прокурора про отримання копії рішення Кадрової комісії, на підставі якого виданий наказ про звільнення та через півтора року з позовом до суду свідчить про те, що ОСОБА_1 не мав наміру своєчасно звернутися до суду, діяв недобросовісно і строк звернення до суду пропустив без поважних причин.

17.9. Також скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України, викладених, зокрема, у постановах від 16.12.2020 у справі № 541/1700/17 та від 16.12.2020 у справі № 761/26220/17, а саме при розрахунку ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2021 по 02.02.2022 дійшовши хибного висновку про наявність підстав для стягнення із Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування факту працевлаштування позивача в Офісі Генерального прокурора, що і призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих судових рішень у справі.

17.10. Як зазначає скаржник, період, який може вважатися вимушеним прогулом у випадку цієї справи відповідно до статті 235 КЗпП України, становить 2 робочих дні (26.12.2019 та 27.12.2019), оскільки відповідно до наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2044ц на підставі рішення П`ятої кадрової комісії, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 24.12.2019, а наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 № 2221ц його призначено на посаду головного спеціаліста відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України, як переможця конкурсу з 28.12.2019 (враховуючи, що 24.12.2019 був останнім робочим днем ОСОБА_1 , а звільненим він вважається з 25.12.2019, що є святковим днем відповідно до статті 73 Кодексу законів про працю України).

18. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 9, 11, 12, 17 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 (далі - Порядок № 233), пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16 розділу IV Порядку № 221.

18.1. Скаржник переконує, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано пункту 17 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 113-ІХ, пункту 12 Порядку № 233 щодо повноважень Кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній компетентності, етики та доброчесності прокурора.

18.2. За доводами скаржника оцінка професійної компетентності прокурора на етапі співбесіди пов`язана винятково з оцінкою його практичних здібностей та навичок. Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження.

18.3. Відповідач 1 переконує, що рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень, а отже воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційної.

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2022 відкрите касаційне провадження №К/990/24818/22 за вищевказаною касаційною скаргою.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24.05.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Позиція інших учасників справи

21. Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко М.М., до Суду 09.11.2022 надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішенні - без змін.

21.1. У цьому відзиві сторона позивача зазначає про правильність висновків судів попередніх інстанцій, що строк звернення до суду для оскарження рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 № 2, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 21.12.2019 №2044ц, повинен обраховуватися або з 03.12.2019 (публікація результатів атестації на сайті Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) або з дня ознайомлення ОСОБА_1 із змістом такого рішення (тобто підставами його прийняття). Оскільки фактичне ознайомлення позивача із змістом оскаржуваного рішення відбулося лише 08.06.2021, що підтверджується матеріалами справи, а також враховуючи принципи пропорційності та належного урядування, беручи до уваги стан здоров`я позивача у цей період, в призмі абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України, на переконання представника позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом 09.06.2021.

21.2. Як зазначає представник позивача, ОСОБА_1 подано клопотання про поновлення строку звернення до суду із обґрунтуванням поважності причин його пропуску, зокрема, долучено до матеріалів справи медичні результати обстежень, амбулаторну картку №311532, виписку та висновки медичних установ, консультативні заключення (від 30.10.2019 та від 24.09.2021) з яких слідує, що у серпні 2019 року позивачу поставлено діагноз «гіпертиреоз щитоподібної залози», який проявляється у суттєвому погіршенні самопочуття. Тяжкий період захворювання припав на період з 22.08.2019 по 12.06.2020 у зв`язку із загостренням хвороби. Із долучених до матеріалів справи документів слідує, що позивач знаходився під постійним консультативним наглядом ендокринолога, які вказують на те, що позивач протягом часу, який був відведений законом на звернення до суду, мав ускладнення власного здоров`я, та не мав можливості на рівні з іншими членами суспільства реалізовувати свої права щодо доступу до правосуддя.

21.3. При цьому, як зауважує представник позивача, суди першої та апеляційної інстанцій проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача 1 щодо заявлених позовних вимог, дійшли правильного висновку про наявність підстав для відповідного задоволення позовних вимог/залишення без задоволення апеляційної скарги з метою ефективного забезпечення захисту прав позивача, а відтак наразі доводи та мотиви касаційної скарги не спростовують наведеного і тому скарга Офісу Генерального прокурора не підлягає задоволенню, натомість законні та обґрунтовані рішення судів попередніх інстанцій мають бути залишене в силі.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

22. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із проходженням позивачем публічної служби, а саме у зв`язку із його звільненням наказом Генерального прокурора №2044ц від 21.12.2019 з посади прокурора відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України, який прийнято на підставі рішення № 2 П`ятої кадрової комісії «Про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 » від 03.12.2019.

24. Одним із основних аргументів Офісу Генерального прокурора в касаційній інстанції, як і в судах попередніх інстанцій, є посилання на пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду із цим позовом, який визначено у частині п`ятій статті 122 КАС України, а саме звернення до суду із цим позовом відбулося майже через 17 місяців після ознайомлення позивача із наказом про його звільнення.

25. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, які слугували підставою відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом та неправильної оцінки поважності причин пропуску такого строку, колегія суддів виходить із такого.

26. Відповідно до частини першої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

27. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

28. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

29. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

30. Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

31. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

32. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

33. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

34. Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

35. Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.

36. Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

37. Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку у разі визнання їх судом неповажними.

38. У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

39. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

40. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

41. Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що позивач звернувся до суду із цим позовом про оскарження рішення № 2 П`ятої кадрової комісії «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 03.12.2019 та наказу №2044ц Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 , прийнятого на підставі цього рішення, 10.06.2021, тобто зі спливом майже півтора року, при встановленому частиною п`ятою статті 122 КАС України місячному строку звернення до суду. Одночасно позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду.

42. Своєю чергою Офіс Генерального прокурора надіслав до суду першої інстанції клопотання від 16.09.2021 про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, що визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

43. Суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаному клопотанню позивача, дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про обґрунтованість його доводів в тій частині, що тяжкий період захворювання ОСОБА_1 , згідно встановленого у серпні 2019 року діагнозу «гіпертиреоз щитоподібної залози», який проявляється у суттєвому погіршенні самопочуття, припав саме на період з 22.08.2019 по 12.06.2020 у зв`язку із загостренням хвороби та у зв`язку із чим позивач знаходився під постійним консультативним наглядом ендокринолога, що, на думку судів, свідчить про неможливість на рівні з іншими членами суспільства реалізовувати свої права щодо доступу до правосуддя.

44. Окрім того, мотивуючи підстави поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій зазначили, що у цьому випадку цей строк для оскарження рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 № 2, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 21.12.2019 №2044ц, розпочинається, на їх думку, або з 03.12.2019 (публікація результатів атестації на сайті Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) або з дня ознайомлення позивача із змістом такого рішення (тобто підставами його прийняття), а тому оскільки докази ознайомлення позивача із змістом оскаржуваного рішення в матеріалах справи відсутні, в тому числі й на день прийняття спірного наказу про звільнення від 21.12.2019, то, з урахуванням фактичного ознайомлення позивача із оскаржуваним рішенням 08.06.2021, строк звернення до суду із цим позовом розпочинає перебіг саме із цієї дати.

45. Надаючи у аспектів доводів касаційної скарги оцінку висновкам судів попередніх інстанцій про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, Суд враховує, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

46. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

47. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

48. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

49. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

50. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

51. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

52. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

53. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

54. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

55. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

56. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

57. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

58. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

59. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

60. Також, Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

61. Стосовно визначення судом першої інстанції дати з якої розпочав перебіг місячного строку звернення до суду із цим позовом, встановлений у частині п`ятій статті 122 КАС України, а саме - 08.06.2021, яка пов`язана із фактичним ознайомленням позивача із оскаржуваним рішенням Кадрової комісії від 03.12.2019, колегія суддів зауважує про таке.

62. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

63. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

64. Отже, порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в частині другій статті 122 КАС України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. Своєю чергою суд при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

65. При цьому, позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

66. Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

67. Так, пунктом 17 розділу IV Порядку №221 врегламентовано, що прокурори, які проходять співбесіду, запрошуються комісією на проголошення ухваленого комісією рішення про результати їх атестації.

68. Також відповідно до пункту 18 розділу IV Порядку №221 результати атестації прокурорів за підсумками проведення співбесіди оприлюднюються на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

69. За доводами касаційної скарги 03.12.2019 на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України оприлюднено результати атестації прокурорів за підсумками проведення кадровими комісіями співбесід, які проводилися цього дня. У списку прокурорів ОСОБА_1 вказаний з результатом атестації - неуспішно.

70. Із матеріалів справи слідує, що співбесіда із позивачем проходила 03.12.2019, а отже позивач повинен був дізнатися про прийняте стосовно нього Кадровою комісією негативне рішення за результатами співбесіди ще 03.12.2019.

71. Окрім того, як установлено судами у цій справі та не заперечується сторонами про прийняте 03.12.2019 рішення Кадрової комісії останньому вже достеменно було відомо, в тому числі при ознайомлені 24.12.2019 із змістом оскаржуваного наказу від 21.12.2019, який було прийнято на підставі цього рішення, однак матеріали справи не містять жодних доказів вжиття позивачем майже протягом півтора року активних заходів з метою з`ясування та перевірки обсягу його порушених прав до 20.05.2021 (звернення до адвоката про надання правової допомоги), як і доказів вчинення дій з метою своєчасного оскарження рішення та наказу відповідачів та що ці дії були пов`язані із готуванням до звернення до суду із підтвердженням відповідними доказами.

72. У аспекті висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав поновлення строків звернення до суду, які обґрунтовані відсутністю у матеріалах справи доказів ознайомлення позивача із оскаржуваним рішення як на час його прийняття так і на час ознайомлення ОСОБА_1 із спірним наказом про звільнення, варто зауважити, що такі підстави необхідно оцінювати не лише виходячи із факту ознайомлення позивача із змістом спірного рішення, а й крізь призму вчинення/невчинення самим позивачем активних дій чи вжиття заходів щодо з`ясування та перевірки обсягу його порушених прав та щодо його оскарження.

73. При цьому доводи позивача, що зі змістом оскаржуваного рішення Кадрової комісії він ознайомився лише 08.06.2021 після звернення його представника із адвокатським запитом до Офісу Генерального прокурора, не змінюють моменту, з якого він повинен був дізнатися про порушення прав, свобод та інтересів. Вказана дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

74. Поряд із цим можливість отримання і ознайомлення зі змістом оскаржуваного у цій справі рішення Кадрової комісії з метою реалізації права на його оскарження у строки, визначені чинним законодавством, залежала виключно від волевиявлення позивача.

75. Натомість серед причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом позивач посилався, з-поміж іншого, на очікування сприятливої ситуації щодо проходження ним служби в Офісі Генерального прокурора після призначення його за результатами конкурсу на посаду головного спеціаліста відділу правового аналізу управління правового забезпечення Генеральної прокуратури з 28.12.2019, які б виключали ризик втрати цієї посади та джерела доходу через його дії стосовно оскарження рішення Кадрової комісії та прийнятого на його підставі наказу від 21.12.2019.

76. Посилання судів попередніх інстанцій, на те, що Порядком № 221 не передбачено права прокурора на ознайомлення із рішенням Кадрової комісії, прийнятого за наслідками проходження ним атестації, що своєю чергою не може ставати на заваді допуску позивача до правосуддя, колегія суддів уважає необґрунтованими, позаяк внаслідок запровадженої Законом 113-ІХ реформи органів прокуратури не всі прокурори успішно пройшли передбачену ним процедуру атестації, що мало наслідком їх звернення до суду про оскарження відповідних рішень Кадрових комісій, і відсутність у Порядку № 221 вказівки на ознайомлення прокурора із таким рішенням не була перешкодою для їх своєчасного звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

77. Тут варто також зауважити, що запроваджена Законом № 113-ІХ реформа органів прокуратури та його положення, які визначають процедуру проведення атестації діючих прокурорів носять тимчасовий характер - до 01.09.2021.

78. При цьому необхідно враховувати й те, що Законом № 113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади, зокрема, прокурорів у Генеральній прокуратурі України на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом і відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не надає суду повноважень замість комісії визнати позивача таким, що успішно пройшов атестацію, як і не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача.

79. Водночас станом на момент звернення позивача до суду із цим позовом процедура атестації щодо прокурорів Генеральної прокуратури України, формування Офісу Генерального прокурора із числа прокурорів, як успішно пройшли атестацію, а також добір на вакантні посади, в тому числі і посади державної служби на одну із яких власне і пройшов конкурс позивач у цій справі, завершилися.

80. Стосовно висновків судів попередніх інстанцій в частині поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, пов`язаних із загостренням хвороби позивача в період з 22.08.2019 по 12.06.2020, на підтвердження чого останній надав медичні результати обстежень, амбулаторної картки №311532, виписки та висновки медичних установ, консультативні заключення (від 30.10.2019 та від 24.09.2021), колегія суддів зауважує про таке.

81. Відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування - організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад.

Амбулаторне лікування - лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).

82. Виписка із медичної карти амбулаторного хворого носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань, короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, лікувальні і трудові рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи

83. При цьому, як зазначає сам позивач, останній не перебував на стаціонарному лікуванні та продовжував працювати, тобто не знаходився у стані, який дійсно не дозволяв йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки.

84. Таким чином вказані доводи не є об`єктивними перешкодами чи труднощами пропуску строку звернення до суду, оскільки амбулаторне лікування, або знаходження на лікарняному не перешкоджало позивачу звернутися до суду в установлений законом строк.

85. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.06.2019, Верховного Суду у постановах від 17.07.2019 у справі № 815/1175/17, від 20.02.2020 у справі №560/3070/19, від 26.03.2020 у справі № 805/2688/18-а, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020 щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв`язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні.

86. До того ж, позивач не був позбавлений можливості протягом 17 місяців звернутися за правовою допомогою з метою захисту його порушених прав у суді, якою він скористався лише 20.05.2021.

87. Водночас як зазначив сам позивач у клопотанні про поновлення строку звернення до суду та подальших поясненнях щодо наявності поважних причин пропуску такого строку, вчиняти дії щодо реалізації права на оскарження рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 останній почав після поліпшення його стану здоров`я та, зокрема, вичекавши коли такі дії, на його думку, можуть бути вчинені без очевидного ризику для нього бути звільненим із Офісу Генерального прокурора.

88. Разом із тим покликання ОСОБА_1 на обґрунтовані побоювання вчинення активних дій щодо захисту свого порушеного права під час роботи у Офісі Генерального прокурора, що, на його думку, могло призвести до втрати позивачем роботи, то такі твердження не підтверджені жодними належними й допустимими доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях останнього, що не може бути визнано як поважні причини пропуску строку звернення до суду.

89. Відтак, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, позивач не міг не усвідомлювати, що таке тривале зволікання із зверненням до суду із позовною заявою, невчинення ним дій, спрямованих на оскарження рішення та наказу, призведе до порушення дотримання строків, встановлених частиною п`ятою статті 122 КАС України, як і настання у зв`язку із цим негативних наслідків пропуску строку звернення до суду.

90. Вказане у сукупності спростовує висновки судів попередніх інстанцій, що обставини, про які позивач зазначав у своїх поясненнях до суду, дійсно є об`єктивно непереборними та такими, що не залежали від волевиявлення особи, яка звертається до суду із позовом, та що вони були пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду.

91. Колегія суддів зауважує, що у позивача існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження спірного рішення Кадрової комісії у встановлений законом строк.

92. Колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).

93. У рішенні від 18.10.2005 у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

94. Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

95. У цьому аспекті колегія суддів звертає увагу на сформульований Верховним Судом у постанові від 18.01.2023 у справі № 160/6211/21 правовий висновок, відповідно до якого встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого законом або судом проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) суб?єкта владних повноважень або судове рішення отримують додаткову легітимність (стабільність) та не передбачатимуть можливості перегляду (скасування), а правові наслідки їх прийняття (вчинення) не будуть відмінені. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, а також судового рішення. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, наявності фундаментальної судової помилки, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку.

96. Отже, здійснена судами попередніх інстанцій оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність його зусиль, особливо з огляду на встановлену судами реальну обізнаність про прийняте відповідачем оскаржуване рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

97. З урахуванням установлених обставин справи, часу, що минув, а також пропорційності та юридичної визначеності, колегія суддів доходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду та наявності з огляду на вказане підстав для його поновлення.

98. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права в частині вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду та необґрунтованого поновлення такого строку без наявності на те поважних причин, що не залежали від волевиявлення особи, яка звертається до суду із позовом, та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, а суд апеляційної інстанції ці порушення не усунув.

99. Таким чином, доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, які слугували підставою відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.

100. Згідно з частиною першою статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

101. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, якими передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

102. Ураховуючи наведене, позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії підлягає залишенню без розгляду.

103. Поряд із цим, Суд зазначає, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду адміністративним судом справи без прийняття рішення суду по суті спору, а тому у цьому випадку оцінка судом спірним правовідносинам не надається.

104. Щодо інших доводів касаційної скарги Офісу Генерального прокурора в частині порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спірних правовідносин по суті спору, то Верховний Суд у своїх постановах неодноразово викладав висновки щодо застосування положень пунктів 9, 11, 12, 17 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, пункту 12 Порядку Порядок № 233, пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16 розділу IV Порядку № 221 у цій категорії спорів, зокрема у постановах від 21.09.2021 у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 24.09.2021 у справах № 160/6596/20 та № 280/4314/20, від 29.09.2021 у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17.11.2021 у справі № 540/1456/20, від 25.11.2021 у справі № 160/5745/20, від 22.12.2021 у справі № 640/1208/20, від 28.12.2021 у справі № 640/25705/19, від 29.12.2021 у справі № 420/4777/20, та багатьох інших.

105. Наведене свідчить про відсутність підстав для формування Верховним Судом висновків щодо застосування норм матеріального права у цій справі, як про те зазначав відповідач у касаційній скарзі.

106. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 240 262 341 349 354 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 640/16276/21 скасувати.

3. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк