Постанова

Іменем України

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 640/16456/19

провадження № 61-2705св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2019 року у складі судді Лях М. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області, держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи - Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позовна заява мотивована тим, що у зв`язку із визнанням неконституційним підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, він має право на відшкодування йому матеріальної шкоди на підставі статті 1175 ЦК України у зв`язку з безпідставним оподаткуванням пенсії військового прокурора.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2019 року провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу право звернутися з позовною заявою в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що цей спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки цей спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду, яка постановлена з додержанням вимог закону, немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання судів попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 є необґрунтованими, оскільки у зазначеній постанові надано висновки про застосування норми права, яка не може бути застосована у цій справі; пенсійне забезпечення державних службовців не є питанням, які стосуються діяльності державного службовця на публічній службі, а тому спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку із визнанням неконституційним підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, він має право на відшкодування йому матеріальної шкоди на підставі статті 1175 ЦК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У частини першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Встановивши, що предметом судового розгляду цієї справи є вимога про стягнення з держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області та держави України в особі Державної казначейської служби України, шкоди, завданої прийняттям неконституційного закону щодо оподаткування, що завдало позивачу майнової шкоди в розмірі 39 004,00 грн у вигляді неотриманої пенсії, утриманої з нього у період з 01 червня 2014 року до 31 липня 2016 року, тобто спір стосується виплати пенсійного забезпечення за вислугу років, право на яке у позивача виникло у зв`язку із виконанням ним професійних обов`язків на посаді прокурора та припиненням виконання цих обов`язків, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, суди дійшли правильного висновку про те, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Викладене узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19) та спростовує доводи касаційної скарги.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 3 частини шостої статті 403 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська