ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 640/17872/19
адміністративне провадження № К/9901/22127/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №640/17872/19
за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів Губської Л.В., Файдюка В.В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - відповідач, УМВС України у Вінницькій області), у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та у період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб;
1.2. зобов`язати УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та у період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб;
1.3. стягнути з УМВС України у Вінницькій області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення у цій справі, залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
2.1. Залишаючи без розгляду позов у частині вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з посади слідчого слідчого відділення Гайсинського районного відділу УМВС України у Вінницькій області (далі - СВ Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області) 19 липня 2013 року, про порушення своїх прав щодо затримки розрахунку при звільненні дізнався з довідки від 12 травня 2017 року № 5750/210/01-2017, а з позовом до суду звернувся лише 18 вересня 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду у цій частині позовних вимог.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року в іншій частині вимог було задоволено повністю.
3.1. Визнано протиправною бездіяльність УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб.
3.2. Зобов`язано УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 3844,53 грн.
4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із, здійсненого на підставі аналізу положень статей 47 116 117 Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з в період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за вказані періоди та наявність підстав для їх задоволення.
4.1. При цьому, розмір грошової компенсації за дні невикористаної відпустки у сумі 3844,53 грн суд першої інстанції розрахував наступним чином:
2012 рік - 30 діб (31621,50грн (сума заробітної плати за рік): 365 дні х 30 діб = 2599,02грн;
2013 рік - 15 діб (17603,22грн (сума заробітної плати за період з січня - липень 2013 року): 212 дні х 15 діб = 1245,51грн.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу УМВС України у Вінницькій області задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб у розмірі 2599,02 грн скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову у цій частині, а в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року залишено без змін.
5.1. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 14 грудня 2012 року абзац 2 пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) був викладений у новій редакції та передбачав, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 19 липня 2013 року № 152, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №805/1085/16-а, дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку лише у 2013 році.
6. Також, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року скасовано та направлено справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
6.1. Скасовуючи ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виплата грошової компенсації позивачу за невикористану у 2013 році відпустку не відбулася, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовом про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є передчасним та необґрунтованим.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
7. 31 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить:
7.1. скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у частині визначення розміру суми нарахування і виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 1 245,51 грн та прийняти нове рішення, яким стягнути з УМВС України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 1 328,54 грн.
7.2. скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у частині скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року у частині визнання протиправною бездіяльності УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та зобов`язання УМВС України у Вінницькій області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб у розмірі 2599,02 грн та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову у цій частині і прийняти нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та зобов`язати УМВС України у Вінницькій області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб у розмірі 2 657,09 грн.
8. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що при ухвалені оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 805/5003/15-а та від 14 березня 2018 року у справі № 805/5097/15-а, а саме: щодо застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1995 року № 100.
8.1. Так, керуючись правовими висновками, викладеними у вищевказаних постановах Верховного Суду, скаржник зазначає, що відповідно до положень пунктів 2, 3, 7 Порядку № 100 розрахунок компенсації за невикористану відпустку повинен здійснюватися, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. Однак, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції, який у відповідності до частини другої статті 308, частини першої статті 310 КАС України не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, здійснюючи розгляд справи за правилами розгляду справи судом першої інстанції, під час прийняття оскаржуваного судового рішення у частині визначення розміру суми нарахування і виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року -15 діб у розмірі 1245,51 грн в порушення вказаних норм Порядку №100 та положень частин 1, 2, 3, 5 статті 242 КАС України не з`ясував повно та всебічно всі обставини справи, послався на розрахунок суми компенсації, який був здійснений судом першої інстанції.
8.2. Також, скаржник зазначає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнято за неповного з`ясування обставини справи та неправильного застосування норм матеріального права, а саме: положень частин 1, 2 статті 83 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», пунктів 2, 7 Порядку №100, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
8.3. Крім того, скаржник вказує на необхідність відступити від висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 56 Положення №114, викладених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 805/1085/16-а, у зв`язку з чим просить передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
9. 31 серпня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
10. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 03 лютого 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
12. 27 жовтня 2020 року від УМВС України у Вінницькій області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач проти доводів та вимог такої заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
12.1. Зокрема, наполягає, що відповідно до положень пункту 56 Положення №114 компенсація виплачується лише за невикористану відпустку у році звільнення.
13. 10 листопада 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій проти доводів, викладених в такому, заперечує. Зокрема, вказує, що в наступному календарному році, у тому числі за умови, що такий є роком звільнення, особи рядового і начальницького складу мають гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані у попередніх роках, що виражається у праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку.
Установлені судами фактичні обставини справи
14. Відповідно до наказу начальника УМВС України у Вінницькій області від 25 червня 2008 року № 123 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого слідчого відділення Ладижинського міського відділу УМВС України у Вінницькій області.
15. Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 19 липня 2013 року №152 позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 19 липня 2013 року.
16. Згідно з довідкою Гайсинського районного відділу УМВС України у Вінницькій області від 12 травня 2017 року № 5750/210/01-2017 у період з 01 січня 2012 року по 19 липня 2013 року ОСОБА_1 , під час проходження служби на посаді слідчого СВ Гайсинського РВ Управління МВС України у Вінницькій області, у щорічній та додатковій відпустці не перебував. У період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року невикористана чергова відпустка становить 30 діб, у період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб.
17. Відповідно до виданої Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області довідки про доходи ОСОБА_1 за 2012 рік від 04 травня 2017 року №1, нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за період з січня 2012 року по грудень 2012 року складає 31621,50грн.
18. Згідно з виданою Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області довідкою про доходи ОСОБА_1 за 2013 року від 04 травня 2017 року №2, нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за період з січня 2013 року по серпень 2013 року складає 17603,22грн.
19. Виплата компенсації за невикористану щорічну відпусток за 2012-2013 роки при звільненні з органів внутрішніх справ не здійснювалася.
20. ОСОБА_1 звертався до УМВС України у Вінницькій області в особі ліквідаційної комісії та до МВС України з вимогами від 11 липня 2019 року про нарахування і виплату грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 01 січня 2012 року по 19 липня 2013 року та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
21. УМВС України у Вінницькій області листом від 16 серпня 2019 року № 45/26-2019 повідомило позивача про те, що у році звільнення з органів внутрішніх справ право на отримання компенсації за невикористану відпустку мали лише особи рядового і молодшого начальницького складу.
22. У свою чергу, Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом від 11 вересня 2019 року № 15/2-П-442 повідомив позивача про те, що для отримання документів, які б підтверджували факт проведення або непроведення будь-яких виплат при звільненні, йому необхідно звернутися за місцем проходження служби - до ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області.
23. Не погоджуючись із позицією Управління МВС України у Вінницькій області щодо відсутності підстав для нарахування і виплати грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Нормативне регулювання
24. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
26. Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
27. Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
28. Аналогічні положення містяться в частині першій статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР.
29. Частиною першої статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII (далі - Закон №565-XII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
30. Станом на час виникнення спірних правовідносин порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначало Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
31. Згідно із пунктом 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.
32. Приписами пунктів 51, 52 Положення №114 передбачено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв`язку з особливо складними умовами служби.
Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.
33. Відповідно до пункту 55 Положення №114 відкликання осіб рядового і начальницького складу із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено прямим начальником (від начальників головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, на транспорті та науково-дослідних установ, ректорів вищих навчальних закладів МВС, прирівняних до них і вище).
При відкликанні з чергової відпустки невикористана її частина надається, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 діб і більше, особам рядового і начальницького складу видаються проїзні документи для проїзду до місця проведення відпустки, але не далі пункту, з якого вони були відкликані, і назад, а також надається додатковий час на дорогу понад відпустку.
За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
34. Відповідно до пункту 56 Положення №114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
35. У випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин).
36. Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
37. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а також установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у частині скасування ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року не оскаржується, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у цій частині.
40. Переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
41. Спірним питанням у цій справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток за рік, що передував року його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.
42. Вирішуючи спір у цій справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення, тому дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин на користь позивача належить стягненню з відповідача грошова компенсації за невикористану лише у 2013 року відпустку.
43. Колегія суддів уважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з наступних підстав.
44. Право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Порядок отримання такої відпустки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ станом на час винекнення спірних правовідносин визначався Положенням №114. Так, відповідно до підпункту а) пункту 49 Положенням №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються чергові відпустки.
45. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення пунктів 52 та 55 Положенням №114. Так, згідно із абзацом другим пункту 52 вказаного Положення передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Крім того, відповідно до абзацу третього пункту 55 Положенням №114 за бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
46. Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли осою рядового і начальницького складу відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення таких осіб права на відпустку, яке вони уже отримали в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням таких осіб, вони можуть використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
47. Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
48. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
49. Відтак, з огляду на неврегулювання приписами Закону №565-XII та Положення №114 питання компенсації невикористаної частини відпустки працівникам органам внутрішніх справ за роки, що передували року звільнення, засновуванню підлягають приписи КЗпП України, Закону №504/96-ВР та Порядку №100.
50. Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин неодноразово застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, від 11 червня 2020 року у справі №823/384/17, від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19, від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
51. Так, згідно з приписами частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
52. Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпустки.
53. З огляду на наведе, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 31 грудня 2012 року.
54. При цьому варто зауважити, що суд апеляційної інстанції не перевіряв правильність розрахунків розміру належної позивачу компенсації за 2012 та 2013 роки, а також не досліджував відповідні докази, наявні у матеріалах справи.
55. За таких обставин, Верховний Суд позбавлений можливості надати оцінку доводам касаційної скарги в частині незгоди позивача із нарахованим йому розміром компенсації.
56. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.
57. Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
58. Наведене є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
59. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішенню спору по суті, та здійснити розрахунок розміру належної позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку у період з 01 січня по 31 грудня 2012 року та у період з 01 січня по 19 липня 2013 року із застосуванням розрахункових величин та механізму її нарахування у відповідності до пункту 2 Порядку №100.
60. Вирішуючи клопотання скаржника про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд приходить до таких висновків.
61. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 346 КАС підставами для направлення справи на розгляд Великої Палати є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, або необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
62. У цій справі вищевказані підстави для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання належить відмовити.
63. З огляду на результат касаційного розгляду Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 3 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №640/17872/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
3. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі № 640/17872/19 у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку у період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та у період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб скасувати, а справу направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
4. В іншій частині Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов