Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 640/18614/17

провадження № 61-17657св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний центр онкології»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Обласний центр онкології» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2020 року у складі судді Зуб Г. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: - Котелевець А. В., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр Онкології» (далі - КНП «Обласний центр Онкології») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що він працював заступником генерального директора з економічних питань КНП «Обласний центр Онкології». Наказом відповідача від 20 листопада 2017 року № 1542-ОС його звільнено з роботи

з 20 листопада 2017 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Звільнення є незаконним, оскільки в цей час він перебував на лікарняному і заяву про звільнення за власним бажанням не писав. Крім того, не була отримана згода профспілкового органу на його звільнення.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора КНП «Обласний центр Онкології» від 20 листопада 2017 року № 1542-СО;

- поновити його на посаді заступника генерального директора з економічних питань КНП «Обласний центр Онкології»;

- скасувати запис в трудовій книжці про звільнення його за статтею 38 КЗпП України;

- виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 листопада

2017 року по день ухвалення рішення у справі.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора КНП «Обласний центр Онкології» від 20 листопада 2017 року № 1542-СО про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України з внесенням вказаних відомостей до трудової книжки ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з економічних питань КНП «Обласний центр Онкології».

Зобов`язано КНП «Обласний центр Онкології» нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період

з 21 листопада 2017 року по 04 червня 2020 року з відрахуванням від цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, грошової компенсації за невикористані відпустки за 2018, 2019 роки.

Стягнуто з КНП «Обласний центр Онкології» на користь держави судовий збір в розмірі 2 560,00 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Судові рішення мотивовані тим, що рукописний текст в заяві від 06 листопада 2017 року та підпис від імені ОСОБА_1 виконані не позивачем, а іншою особою, що було встановлено висновком експерта. Обставини справи свідчать, що працівник і роботодавець не дійшли згоди про припинення трудового договору за власним бажанням ОСОБА_1 , що є підставою для його поновлення на роботі.

ОСОБА_1 просив, зокрема виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення у справі без зазначення суми. Належних і допустимих доказів на підтвердження середнього заробітку, обчисленого виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, та розрахунку роботодавцем під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції надано не було. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні позивача, обґрунтованими є висновок суду першої інстанції і про необхідність задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання КНП «Обласний центр Онкології» нарахувати та сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2017 року по 04 червня 2020 року з відрахуванням від цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, грошової компенсації за невикористані відпустки за 2018, 2019 роки.

Аргументи учасників справи

28 жовтня 2021 року КНП «Обласний центр онкології» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача щодо виклику свідків, які могли б підтвердити факт того, що позивач самостійно подав заяву про звільнення відповідачу в особі його працівників, особисто поставив на ній дату звільнення, а саме напис: «06 листопада 2017 року.

Судом апеляційної інстанції допитано свідка, працівника відповідача, яка повідомила, що позивач передаючи їй заяву про звільнення, в її присутності, вчинив лише цифровий напис «06 листопада 2017 року», оскільки свідок побачила, що на заяві була відсутня дата.

Не надавши жодної оцінки свідченням свідка та не вирішивши клопотання про проведення додаткової експертизи, апеляційний суд порушив принципи диспозитивності пропорційності та співмірності у цивільному процесі.

Зазначивши в резолютивній частині про обов`язок вчинити дію щодо виплати коштів без зазначення конкретної суми боргу, що підлягає до стягнення, апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема вимоги статті 215 ЦПК України, в редакцій чинній на час ухвалення рішення. Відповідно до вимог цієї статті, резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні висновки по суті розглянутих вимог, в ній має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присудженій стороні.

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 подав досуду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відзив мотивовано тим, що згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 23366 рукописний текст заяви від 06 листопада 2017 року та підпис від імені ОСОБА_1 , в заяві від 06 листопада 2017 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Суд першої інстанції та апеляційний суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходили із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства.

Належних і допустимих доказів на підтвердження середнього заробітку, обчисленого виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 Порядку та надання розрахунку під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції надано не було саме з вини КНП «Обласний центр Онкології», попри процесуальні обов`язки відповідача, тому судами ухвалено рішення про зобов`язання КНП «Обласний центр Онкології» нарахувати та сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період

з 21 листопада 2017 року по 04 червня 2020 року з відрахуванням від цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, грошової компенсації за невикористані відпустки за 2018, 2019 роки без зазначення конкретної суми сума заробітку за час вимушеного прогулу.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 квітня

2018 року у справі № 539/2282/16, від 18 липня 2018 року у справі

№ 359/10023/16-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що ОСОБА_1 22 листопада 2016 року прийнятий на роботу на посаду заступника генерального директора з економічних питань КНП «Обласний центр Онкології», на підставі наказу від 18 листопада 2016 року

№ 2-ОС.

З 16 листопада 2017 року по 21 листопада 2017 року позивач перебував на лікарняному.

Відповідно до наказу від 20 листопада 2017 року № 1542-ОС ОСОБА_1 звільнений з посади заступника генерального директора з економічних питань за власним бажанням згідно із статтею 38 КЗпП України, на підставі заяви від

06 листопада 2017 року.

ОСОБА_1 посилався на те, що він не писав 06 листопада 2017 року заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року по справі призначена судова почеркознавча експертиза. За висновком судово-почеркознавчої експертизи № 23366, складеним провідним судовим експертом Смоліною О. М. Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса 18 березня 2020 року, підпис від імені ОСОБА_1 в заяві від 06 листопада 2017 року, розташований під рукописним текстом, ліворуч від рукописного запису «ОСОБА_1», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний текст заяви від 06 листопада 2017 року, що починається та, відповідно, закінчується словами «Генеральному директору комунального некомерційного підприємства…» та «…Претензій к КНП «Обласний центр Онкології» не маю. ОСОБА_1», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник(частина перша статті 38 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що доказів волевиявлення позивача на припинення трудових правовідносин з відповідачем матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, а тому наявні підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Колегія відхиляє доводи касаційної скарги, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача щодо виклику свідків, а апеляційний суд не надав оцінки свідченням такого свідка, але не вирішивши клопотання про проведення додаткової експертизи, оскільки апеляційний суд клопотання позивача про виклик свідків задовольнив та врахував при перегляді справи у сукупності з іншими доказами, а за наслідком вирішення питання проведення додаткової судово-почеркознавчої експертизи врахував поясненняпредставників відповідача в суді апеляційної інстанції щодо відсутності в КНП «Обласний центр Онкології» вільних зразків почерку ОСОБА_1 в документах, які містять цифрові записи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Разом з тим основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У пункті 4 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог(частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду саме з вимогою про стягнення (виплату) середнього заробітку за час вимушеного прогулу

з 21 листопада 2017 року по день ухвалення рішення у справі, а не з вимогою про зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Тому судові рішення в частині зобов`язання КНП «Обласний центр Онкології» нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2017 року по 04 червня 2020 року з відрахуванням від цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, грошової компенсації за невикористані відпустки за 2018, 2019 роки підлягають скасуванню, а справу в частині невирішених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить передати на новий розгляд.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу скасувати, справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Обласний центр онкології» задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року в частині зобов`язання комунального некомерційного підприємства «Обласний центр Онкології» нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2017 року по

04 червня 2020 року з відрахуванням від цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, грошової компенсації за невикористані відпустки за 2018, 2019 роки скасувати.

Справу № 640/18614/17 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук