ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 640/19150/18

адміністративне провадження № К/9901/9377/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018р. (суддя - Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019р. (судді - Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О., Земляна Г.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним, нечинним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправною та нечинною, скасувати постанову Правління Національного банку України від 23.04.2014р. №234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних».

Судами встановлено, що починаючи з 15.11.2006р. позивач працював на різних посадах в ПАТ «КБ «Інтербанк».

У період з 06.09.2013р. по 02.07.2014р. позивач у зв`язку із введенням в дію організаційної структури банку та введенням в дію нового штатного розкладу переведений на посаду начальника Управління бюджетування ПАТ «КБ «Інтербанк».

23.04.2014р. між позивачем (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-088-14, відповідно до умов якого покупець зобов`язується прийняти у власність покупця та оплатити, а продавець продає і зобов`язується передати у власність покупцю цінні папери, а саме: акції прості іменні, емітент ПАТ «КБ «Інтербанк», код ЄДР емітента: 14358604, ISSN ЦП: UA1006891006, форма існування: бездокументарна, кількість ЦП: 1000 штук, загальна номінальна вартість ЦП: 1000 грн.

Тобто позивач був акціонером ПАТ «КБ «Інтербанк» та займав певні посади у банку.

Постановою Правління Національного банку України від 23.04.2014р. №234/БТ віднесено Публічний акціонерний банк «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних.

23.04.2014р. на сайті Національного банку України опубліковано інформацію про віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних. Вказана інформація була та є загальновідомою та доступною.

24.04.2014р. на підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №31 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Інтербанк».

29.04.2014р. призначено позачергові Загальні збори акціонерів ПАТ «КБ «Інтербанк», зокрема, щодо розподілу прибутку за минулий рік, розміру та порядку виплати дивідендів, та затвердження річного звіту банку.

10.06.2014р. у зв`язку з обґрунтованою необхідністю вивчення обставин віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних, а саме: відсутність в останній звітності ПАТ «КБ «Інтербанк» ознак погіршення фінансового стану ПАТ «КБ «Інтербанк», ним, як акціонером, було направлено звернення до НБУ щодо надання йому копії постанови правління НБУ від 23.04.2014р. №234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» та інформацію про обставини віднесення вказаного банку до категорії неплатоспроможних.

Листом від 17.06.2014р. №47-606/31228 НБУ у відповідь на звернення позивача повідомив останнього про те, що діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правовим актам НБУ, а також невиконання банком своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, у зв`язку з чим постановою Правління Національного банку України від 23.04.2014р. прийнято рішення про віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних».

Також позивача повідомлено про те, що вказане рішення прийнято на підставі вимог Закону України «Про Національний банк України» (статті 15 та 55) та Закону України «Про банки та банківську діяльність» (статті 73, 74 та 76).

Крім того, НБУ повідомив позивача про те, що постанова правління НБУ від 23.04.2014р. №234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» містить банківську таємницю та, як наслідок не передбачає розкриття інформації. При цьому, звернута увага на те, що порядок та розкриття банківської таємниці встановлений статтею 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Вважаючи дії відповідача щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2018р. встановлено порушення позивачем строку звернення до суду, у зв`язку з чим позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160 161 КАС України із наданням строку для зазначення підстав для поновлення строку звернення до суду.

10.12.2018р. на виконання вимог зазначеної ухвали від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення з адміністративного суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018р. причини пропуску строку звернення до суду визнано неповажними, відмовлено у поновленні строку звернення до суду та повернуто позовну заяву позивачу на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019р. апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви без змін.

Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що про існування оскаржуваної постанови та про можливе порушення його прав та інтересів, як акціонера ПАТ «КБ «Інтербанк», позивачу було відомо ще у 2014 році з моменту отримання листа-відповіді на його звернення від відповідача 17.06.2014р. №47-606/31228, в якому позивача повідомлено про те, що оскільки діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правовим актам НБУ, а також у зв`язку з невиконанням банком своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, відповідачем прийнято спірну постанову Правління Національного банку України від 23.04.2014р. №234/БТ «Про віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних».

Крім того, суди виходили з того, що 23.04.2014р. на сайті Національного банку України, а 24.04.2014р. на сайті Фонду відповідачем опубліковано інформацію про віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних, вказана інформація була та є загальновідомою та доступною.

При цьому суди виходили з того, що в момент прийняття відповідачем спірної постанови позивач перебував на посаді начальника Управління бюджетування ПАТ «КБ «Інтербанк», що підтверджується копією трудової книжки, а також був акціонером вказаного банку, підтвердженням чого є договір купівлі-продажу акцій емітента, а тому маючи достатній досвід роботи у банківській сфері він мав би усвідомлювати та передбачити, що спірна постанова містить банківську таємницю.

Крім того, суди виходили з безпідставності посилань позивача в обґрунтування поновлення строку звернення до суду на те, що у період з 23.04.2014р. до 15.05.2018р. він не мав обґрунтованих підстав вважати оскаржувану постанову протиправною, а мав обґрунтовані сумніви щодо дійсності обставин віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних, оскільки у листі-відповіді відповідача від 17.06.2014р. №47-606/31228, НБУ повідомив позивача про те, що діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правовим актам НБУ, а також невиконання банком своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, тобто підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугував незадовільний, на думку НБУ, фінансовий стан ПАТ «КБ «Інтербанк».

За висновками судів попередніх інстанцій ще у 2014 році у відносинах між відповідачем та позивачем виникло різне розуміння (власне бачення) достатності підстав для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, які полягають у тому, що НБУ наголошує на незадовільному фінансовому стані ПАТ «КБ «Інтербанк», що між іншим і слугувало підставою для прийняття спірної постанови, тоді як позивач вказує на те, що він, як акціонер даного банку, не вбачає ознак погіршення фінансового стану банку, що вже, між іншим, свідчить про наявність достатніх підстав для ініціювання звернення до суду.

При цьому суди також виходили з того, що звітність Банку знаходиться у вільному доступі у мережі інтернет, в т.ч. остання квартальна звітність за 2013 рік.

Крім того, суди вважали необґрунтованими посилання позивача на те оскаржувана постанова містила банківську таємницю, оскільки вказані обставини не позбавляли останнього на звернення до суду в порядку дотримання строку, передбаченого статтею 99 КАС України, і строк якого почав свій відлік з отримання листа НБУ від 17.06.2014р., і розуміючи статус банківської таємниці позивач не був позбавлений права просити суд в порядку ч. 3 ст. 71 КАС України витребувати спірну постанову НБУ, яка містила банківську таємницю, та після витребування судом вказаної постанови не був би позбавлений можливості в порядку ч. 1 ст. 51 КАС України подати заяву про уточнення, зміну підстав позову з урахуванням змісту оскаржуваного акту.

Суд апеляційної інстанції додатково виходив з того, що необізнаність позивача про підстави прийняття такого рішення, та дійсність обставин, які зумовили його прийняття не можуть бути належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, оскільки про факт наявності спірної постанови позивачу було достеменно відомо з червня 2014 року, зазначені аргументи позивача жодним чином не доводять обґрунтованість його правової позиції.

Крім того, апеляційний суд виходив з необґрунтованості посилань позивача щодо відсутності впевненості щодо протиправності оскаржуваної постанови у період з 23.04.2014р. до 15.05.2018р., оскільки, за висновком апеляційного суду, позивач, незважаючи на правомірність або безпідставність такої постанови, міг та мав би усвідомлювати наслідки її прийняття у взаємозв`язку з своїми правами та інтересами.

З ухваленими у справі рішеннями не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що у період з 17.06.2014р. по 15.05.2018р. він жодним чином не міг дізнатися про протиправність спірної постанови, не мав жодних законних та об`єктивних підстав вважати оскаржувану постанову протиправною, та відповідно вважати свої права і законні інтереси порушеними.

Посилається на те, що про порушення своїх прав дізнався під час ознайомлення з матеріалами іншої судової справи №757/75526/17-ц в Печерському районному суді м. Києва 15.05.2018р., в якій його залучено співвідповідачем, а саме - 15.05.2018р. нарочно під розписку в приміщенні суду він отримав копію вищевказаної позовної заяви із додатками до неї, включаючи копію спірної постанови відповідача.

Крім того, посилається на те, що у 2014 році позивач не міг встановити відсутність усіх підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних, визначених положеннями статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки у 2014 році він не був головою Правління та головним бухгалтером банку та відповідно не міг володіти інформацією щодо усіх платіжних доручень усіх вкладників і кредиторів банку, наслідком чого він до 15.05.2018р. не мав законних та об`єктивних підстав піддавати сумніву презумпцію документу, а саме - листа відповідача від 17.06.2014р. №47-606/31228 та вважати, що зазначений лист містить недостовірну інформацію, та відповідно дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В ході розгляду справи судами встановлено, що про віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до числа неплатоспроможних позивачу було відомо з моменту офіційного оприлюднення постанови Національного банку України від 23.04.2014р. №234/БТ - 23.04.2014р., з позовом до суду про її скасування позивач звернувся після закінчення передбаченого законом шестимісячного строку звернення до суду 16.11.2018р., поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено, а тому суди попередніх інстанцій обгрунтовано прийняли рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що копію оскаржуваної постанови він отримав лише 15.05.2018р., а тому саме з цього часу необхідно обраховувати строк звернення до суду є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки за правилами статті 122 КАС України початок перебігу строку звернення до суду пов?язано з днем, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав і цей день не обов?язково повинен бути днем вручення оскаржуваного рішення чи ознайомлення з його змістом.

Оскільки рішення Національного банку України про віднесення банку до числа неплатоспроможних передбачає ряд обмежувальних заходів щодо діяльності банку, запровадження тимчасової адміністрації, припинення всіх повноважень органів управління банку, позивач з такими обставинами був обізнаний, а тому про порушення своїх прав оскаржуваною постановою позивач як акціонер та працівник банку повинен був дізнатись з моменту офіційного оприлюднення зазначеної інформації.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018р. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук