Постанова
Іменем України
04 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 640/19220/13
провадження № 61-3435св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У листопаді 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивувало тим, що 03 квітня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», уклало з ОСОБА_1 кредитний договір № ML702/818/2008, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 130 000 дол. США зі строком повернення до 03 квітня 2023 року. Того ж дня на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 уклали договір поруки №SR-702/818/2008. 20 липня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклали договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до боржника за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № ML702/818/2008. Позивач указував, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, порушується графік платежів, порядок та строки сплати відсотків, у зв`язку з чим станом на 01 жовтня 2013 року утворилася заборгованість.
З огляду на викладене ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 213 053,05 грн, з яких: 124 222,16 дол. США заборгованості за тілом кредиту, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 жовтня 2013 року складає 992 907,72 грн; 50 730,28 дол. США заборгованості за нарахованими та не сплаченими відсотками, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 жовтня 2013 року складає 405 487,13 грн; 4 814 658,20 грн пені за несвоєчасне повернення суми кредиту.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 25 жовтня 2017 року позов задоволено: стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № ML702/818/2008 в розмірі 6 213 053,05 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що в порушення умов кредитного договору та договору поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язання за вказаними договорами належним чином не виконали, в зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2017 року змінено: зменшено розмір пені, стягнутої солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», з 4 814 658,2 грн до 2 000 000 грн, та загальну суму стягнення з 6 213 053,05 грн до 3 398 394,85 грн; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг», виходив із того, що уточнені позовні заяви товариства до провадження судом не приймались, а вимоги, викладені в них, не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково, апеляційний суд виходив із того, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, а тому підлягає зменшенню з 4 814 658,2 грн до 2 000 000 грн.
Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково; постанову апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
ТОВ «ОТП Факторинг України» просило стягнути заборгованість по тілу кредиту та процентах, яка була визначена у доларах США із зазначенням еквіваленту в гривнях на час подання позову, яку суд першої інстанції задовольнив, стягнувши заборгованість у гривні, а апеляційний суд залишив таке рішення без змін, не звернувши уваги на те, що банк надав кредит в іноземній валюті;
суди при встановленні розміру заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя, дійшли правильного висновку, що позовна давність щодо вимоги про дострокове повернення кредиту не була пропущена, оскільки вимогу направлено 15 травня 2013 року, а позивач звернувся з позовом 05 листопада 2013 року, однак, встановивши, що останній платіж відповідачем був вчинений 10 червня 2010 року, а позивач звернувся в суд із позовом 05 листопада 2013 року, суди дійшли передчасного висновку про повне задоволення позовних вимог у частині солідарного стягнення з позичальника та поручителя заборгованості по тілу кредиту та процентах, адже не врахували, що з моменту виникнення простроченої заборгованості до звернення із позовом у суд минуло більше трьох років, тому з часу несплати кожного з платежів потрібно обраховувати позовну давність для пред`явлення вимог до боржника та встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред`явлення вимог до поручителя;
суди першої та апеляційної інстанцій стягнули заборгованість по кредитному договору станом на 01 жовтня 2013 року, незважаючи на встановлені судами обставини щодо пред`явлення позивачем вимоги про дострокове повернення кредиту 15 травня 2013 року та неможливість нарахування після вказаної дати процентів і неустойки.
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково:
стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-702/818/2008 від 03 квітня 2008 року у розмірі 107 008,39 дол. США, з яких 88 110,66 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 541,40 дол. США - проценти за користування кредитними коштами, 18 356,33 дол. США - пеня;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-702/818/2008 від 03 квітня 2008 року у розмірі 20 222,44 дол. США (заборгованість за тілом кредиту), 42 717,54 дол. США (проценти за користування кредитом), 133 236,07 дол. США пені, а всього 196 176,68 дол. США;
вирішено питання перерозподілу судових витрат між сторонами.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обов`язок з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними ОСОБА_1 припинив виконувати 10 червня 2010 року, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість. Колегія суддів прийняла до уваги, що, пред`явивши досудову вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості в порядку частини другої статті 1050 ЦК України 15 травня 2013 року, кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання та після 15 травня 2013 року втратив право нараховувати проценти за договором кредиту та неустойки.
З урахуванням поданої представником відповідачів заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, а також того, що позов у справі, що переглядається, пред`явлений ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 05 листопада 2013 року, останній платіж за договором кредиту вчинений боржником 10 червня 2010 року, а вимога про дострокове повернення кредитних коштів направлена кредитором 15 травня 2013 і з цього часу припинилося його право на нарахування процентів і пені за договором кредиту, апеляційний суд зробив висновок, що заборгованість за тілом кредиту та процентами може бути стягнута за період з 05 листопада 2010 року по 15 травня 2013 року, а пеня - за період з 05 листопада 2012 року по 15 травня 2013 року.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості колегія суддів установила, що за вказані періоди заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за тілом кредиту складає 108 333,10 дол. США, за процентами - 43 258,94 дол. США та 311 506,35 дол. США пені. При цьому, керуючись положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, апеляційний суд вважав за можливе зменшити розмір неустойки до 151,592,04 дол. США, оскільки визначений позивачем розмір неустойки більше ніж удвічі перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками.
Із загальної суми заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 (303 184,08 дол. США), колегія суддів з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України та установленого законом строку чинності поруки визначила частку заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 як солідарних боржників, що складає в сумі 107 008,39 дол. США, з яких 88 110,66 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 541,40 дол. США - проценти за користування кредитними коштами та 18 356,33 дол. США пені. Інша частина в розмірі 196 176,68 дол. США підлягає стягненню з ОСОБА_1 одноособово як основного позичальника, оскільки в цій частині зобов`язання ОСОБА_2 як поручителя припинилися в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив, що заборгованість підлягає стягненню з відповідачів у іноземній валюті (дол. США), тобто у валюті, в якій надавався кредит.
Аргументи учасників справи
01 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга в уточненій редакції мотивована тим, що:
апеляційний суд не звернув увагу на те, що у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому позивач не має права на отримання погашення кредиту в іноземній валюті;
суд неправильно застосував положення статей 611 615 1050 ЦК України та помилково визначив період нарахування відсотків за користування кредитними коштами й пені без урахування вимоги кредитора про дострокове повернення кредитних коштів;
апеляційний суд у порушення норм Конституції України допустив подвійне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 ;
суд апеляційної інстанції помилково стягнув з відповідачів пеню в іноземній валюті, оскільки чинним законодавством передбачено стягнення неустойки виключно в гривні, а також не застосував положення статті 551 ЦК України щодо необхідності зменшення розміру пені, якщо вона значно перевищує розмір заборгованості;
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся з позовом до поручителя з пропуском установленого законом шестимісячного строку, а тому порука вважається припиненою, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі та відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 червня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 27 січня 2016 року в справі № 6-771цс15, від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 564/2199/15-ц, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 905/1923/16, від 13 липня 2018 року в справі № 916/2393/17, від 06 березня 2019 року в справі № 916/4692/15, від 19 травня 2020 року в справі № 910/23028/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 03 квітня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № МL702/0818/2008, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 130 000 дол. США зі строком повернення до 03 квітня 2023 року та сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі.
Сторони визначили, що погашення заборгованості по тілу кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів.
З метою належного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 03 квітня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки № SR - 702/818/2008, відповідно до якого остання зобов`язалась відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.
20 липня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклали договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно якого ПАТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за вищевказаним кредитним договором.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року у справі № 640/3422/16 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим встановлено, що останній платіж ОСОБА_1 по кредитному договору був здійснений 10 червня 2010 року, досудова вимога боржнику та поручителю про дострокове повернення кредиту направлена 15 травня 2013 року.
Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконував належним чином, у зв`язку з чим станом на 01 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 6 213 053,05 грн, з яких 124 222,16 дол. США заборгованості по тілу кредиту, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 жовтня 2013 року становило 992 907,72 грн; 50 730,28 дол. США заборгованості по нарахованим та не сплаченим відсоткам в сумі, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 жовтня 2013 року становить 405 487,13 грн; 4 814 658,2 грн пені за несвоєчасне повернення суми кредиту.
Позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пред`явлено 05 листопада 2013 року.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів не приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 755/15853/15-ц (провадження № 61-17963св19) зроблено висновок, що «звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».
У справі, що переглядається, встановивши факт неналежного виконання відповідачами умов кредитного договору та договору поруки, апеляційний суд прийняв до уваги факт направлення 15 травня 2013 року кредитором вимоги боржникам про дострокове повернення кредиту та стягнув заборгованість за тілом кредиту, а також відсотки й неустойку, нараховані в межах строку кредитування.
При цьому суд апеляційної інстанції надав належну оцінку поданій представником відповідачів заяві про застосування наслідків спливу позовної давності та стягнув заборгованість за тілом кредиту й нарахованими відсотками за три роки, що передували зверненню ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду з цим позовом, що відповідає положенням статті 257 ЦК України, та за пенею в межах річного строку, встановленого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.
Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про подвійне стягнення апеляційним судом заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що загальна сума заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», складає 303 184,08 дол. США. При цьому в резолютивній частині оскарженої постанови здійснено розмежування обсягу відповідальності ОСОБА_1 як основного позичальника та ОСОБА_2 як поручителя й солідарного боржника.
За таких обставин зазначення в резолютивній частині про необхідність стягнення з ОСОБА_1 одноособово заборгованості в сумі 196 176,68 дол. США та в солідарному порядку разом з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 107 008,39 дол. США, що в сумі відповідає загальному розміру заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», не свідчить про подвійне притягнення позичальника до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Доводи касаційної скарги про неможливість стягнення заборгованості, зокрема, пені в іноземній валюті колегія суддів не приймає з таких мотивів.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).
Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Аналіз статті 1, частин першої, другої, четвертої статті 5 Декрету № 15-93 дає підстави вважати, що відповідна ліцензія необхідна при укладенні кредитного договору, однак право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за договором купівлі-продажу кредитного портфелю, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 204/7816/14-ц (провадження № 61-639св21) вказано, що: «посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 лютого 2018 року у справі №658/2846/15-ц щодо стягнення пені є неспроможними оскільки у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц, Велика Палата Верховного Суду сформувала наступний висновок: правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (див. пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц). Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті».
З огляду на викладене апеляційний суд обґрунтовано стягнув заборгованість за кредитним договором та пеню у валюті договору (дол. США).
Посилання відповідача в касаційній скарзі на незастосування судом положень частини третьої статті 551 ЦК України спростовується змістом оскарженої постанови, згідно якої, встановивши, що заборгованість ОСОБА_1 за пенею становить 311 506,35 дол. США, апеляційний суд застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України та з урахуванням того, що сума пені значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту та відсотками, зменшив розмір пені до 151 592,04 дол. США, що відповідає сумі заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту та нарахованими процентами.
Аргументи касаційної скарги про безпідставне стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_2 як з поручителя не приймаються колегією суддів із таких мотивів.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, оскарженою постановою апеляційного суду стягнуто на користь позивача заборгованість за кредитним договором як з ОСОБА_1 окремо як основного позичальника, так і з поручителя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно.
Не погодившись з судовим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 оскаржив його до касаційної інстанції. ОСОБА_2 не реалізувала своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідачки свідчить про її повну згоду з оскарженим судовим рішенням у частині задоволення пред`явлених до неї позовних вимог.
Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не навів переконливих доводів того, яким чином оскаржене судове рішення, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_2 як з поручителя в солідарному порядку з основним позичальником, порушує його права та інтереси за умови, що ОСОБА_2 не оскаржила постанову апеляційного суду, тобто погодилася з судовим рішенням.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги в зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 755/15853/15-ц (провадження № 61-17963св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 204/7816/14-ц (провадження № 61-639св21), дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова апеляційного суду - без змін як прийнята з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають залишенню за ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук