ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 640/19300/18

адміністративне провадження № К/9901/4183/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БІЛ-ОБСТ» до старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Служби безпеки України майора юстиції Трембача Анатолія Олеговича про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БІЛ-ОБСТ» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2018 (суддя - Григорович П. О.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 (колегія суддів у складі: Ісаєнко Ю. А., Мельничука В. П., Земляної Г. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БІЛ-ОБСТ» (далі - ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ») звернулося до суду з адміністративним позовом до старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Служби безпеки України майора юстиції Трембача А. О., в якому просив визнати протиправними дії старшого слідчого Трембача А. О. щодо проведення 24.07.2018 обшуку в офісних приміщеннях, якими користується ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ» та вилучення комп`ютерної техніки, що належить йому та договорів про надання поворотної фінансової допомоги.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 22.11.2018 відмовив ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ» у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовною заявою до старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Служби безпеки України майора юстиції Трембача А. О. про визнання протиправними дій.

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що вилучення комп`ютерної техніки та договорів про надання поворотної фінансової допомоги під час обшуку, який було здійснено на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06.07.2018, не є здійсненням владних управлінських функцій, а є процесуальною дією - заходом забезпечення кримінального провадження під час вчинення слідчої (розшукової) дії. У діях слідчого немає ні адміністративного примусу, ні управлінських повноважень. Метою ж виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом такої діяльності є управлінське рішення, яким один суб`єкт приписує певну поведінку іншому суб`єкту, що не притаманно діяльності слідчого, оскільки вона спрямована на законність та своєчасність здійснення процесуальних дій за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), і, відповідно до частини п`ятої статті 40 КПК України, здійснює свої повноваження слідчий відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України. Отже, суд дійшов висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги позивача ґрунтуються саме на доводах щодо протиправності дій та бездіяльності слідчого, врегульовані нормами КПК України.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.01.2019 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2018 залишив без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки вимоги позивача ґрунтуються саме на доводах щодо протиправності дій та бездіяльності слідчого в межах кримінального провадження, а спірні правовідносини пов`язані з правовідносинами, які виникли внаслідок здійснення слідчих дій, що врегульовані нормами КПК України, за наведених обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. На обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що позивач, в даному випадку, не є учасником кримінального провадження, його приміщення не було зазначено в ухвалі на обшук, тому позивач не може оскаржувати дії та бездіяльність слідчого під час проведення обшуку в межах кримінального провадження. Уважає, що оскільки особа, права або законні інтереси якої обмежуються посадовою особою Служби безпеки України, яка не є учасником кримінального провадження, та спір позивача зі слідчим не вирішується у порядку кримінального судочинства, тому не діє обмеження, передбачене приписами пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністартвиного судочинства України (далі - КАС України). Обґрунтовуючи свою позицію позивач посилається правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 815/3591/17.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Желтобрюх І. Л. (судді-доповідача), Білоуса О. В., Стрелець Т. Г. від 19.02.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2018 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.06.2019 № 796/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 640/19300/18 у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14 ), що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 640/19300/18.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31.08.2020 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивачем оскаржуються дії старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Служби безпеки України щодо проведення 24.07.2018 обшуку в офісних приміщеннях, якими користується ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ» та вилучення комп`ютерної техніки, що належить ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ» і договорів про надання поворотної фінансової допомоги, вчиненого в межах кримінального провадження №12015100070001990.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування та оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року), відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно з нормою частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 242 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року), відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ» до старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Служби безпеки України майора юстиції Трембача А. О. про визнання протиправними дій виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим, а отже не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; адміністративним судом - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини друга статті 19 КАС).Відповідно до частини шостої статті 21 КАС України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у даному випадку предметом судового контролю є дії старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Служби безпеки України майора юстиції Трембача А. О. щодо проведення обшуку в офісних приміщеннях, якими користується ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ» та вилучення комп`ютерної техніки, що належить йому та договорів про надання поворотної фінансової допомоги.

Фактично правовими підставами для звернення з таким позовом до суду, по суті є допущення порушення відповідачем по справі ряду норм КПК України та не згода позивача із вчиненням відповідачем слідчих дій з обшуку офісних приміщень, якими користується позивач, на виконання ухвали суду, постановленої в межах кримінальних правовідносин. Водночас позивач не оспорює факту надання судом дозволу на обшук офісного приміщення, яким він користується, не наводить конкретних аргументів, які могли би свідчити про те, що судовий дозвіл стосувався іншого об`єкта, і давати підстави для висновку про вихід слідчим за межі такого дозволу й, відповідно, про свавільний характер вчиненої ним процесуальної дії.

Посилання позивача на протиправність дій відповідача щодо проведення обшуку, стосуються виключно питання про відповідність/невідповідність процесуального порядку виконання слідчої дії вимогам КПК України і можуть бути перевірені в межах кримінального провадження за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до визначення, закріпленого в пункті 10 частини першої статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК України порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Згідно із частиною другою цієї ж статті КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора в разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений КПК України строк.

Оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ», діями старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Служби безпеки України майора юстиції Трембача А. О. у межах кримінального провадження від 05.01.2018 №12015100070001990, перевірка правомірності таких дій відповідача з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, отже їх оскарження особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування (а позивач і є такою особою), має здійснюватися в порядку, установленому КПК України.

При цьому посилання позивача на те, що він не є учасником кримінального провадження, тому захист порушених прав у порядку КПК України є неможливим, не можуть бути визнані обґрунтованими.

Усупереч твердженням ТОВ «ТД «БІЛ-ОБСТ» в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 815/3591/17 дійшла висновку, що посадові особи Державної прикордонної служби України діяли на підставі положень статей 208-213 КПК України та Інструкції про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування. Разом з тим аналіз положень КПК України, зокрема глави 26, дає підстави вважати, що цим Кодексом передбачено можливість оскарження лише рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні (за виключенням пункту 1 частини першої статті 303 цього Кодексу). Тобто нормами КПК України не передбачено порядку оскарження дій уповноважених службових осіб під час проведення ними затримання або обшуку на підставі статей 208- 213 цього Кодексу за відсутності кримінального провадження. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про визнання протиправними дій посадових осіб Прикордонного загону щодо затримання та обшуку особи поза межами кримінального провадження під час здійснення прикордонного контролю та про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб, підлягають розгляду відповідно до правил КАС судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.

Отже, постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 815/3591/17 стосувалося іншої правової ситуації, а тому не дає підстав вважати незаконними й необґрунтованими висновки судів щодо предметної юрисдикції цього позову.

Водночас гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК України осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (пункти 9, 10 частини третьої статті 42 КПК України), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК України).

Конкретний механізм втілення цієї гарантії регламентовано у статтях 234-236 КПК України. Згідно з закріпленими в цих статтях процесуально-правовими нормами обшук житла чи іншого володіння особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді, який при наданні відповідного судового дозволу за поданням слідчого або прокурора зобов`язаний перевірити наявність законних підстав для цього і дотримання інших умов допустимості втручання у право на недоторканність житла.

Обшук є слідчою дією, яка здійснюється уповноваженими службовими особами органів досудового розслідування в межах кримінального провадження. Підстави та порядок санкціонування і проведення такої процесуальної дії, контроль їх дотримання, правові наслідки порушення, а також правила використання результатів обшуку встановлено нормами кримінального процесуального закону в контексті розв`язання питань, які підлягають вирішенню у кримінальному провадженні.

Перевірка законності способів отримання доказів, тобто відповідності їх вимогам КПК України, згідно з частиною першою статті 86 цього Кодексу є критерієм оцінки доказів на предмет допустимості. З огляду на положення частини другої статті 91 КПК України оцінка доказів є невід`ємним елементом доказування як сукупності встановлених кримінальним процесуальним законом дій слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, спрямованих на встановлення обставин, що мають значення для кримінальної справи.

З`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції здатне призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно відбитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК України засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були би сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань.

У зазначеній справі правомірність втручання у право позивача на недоторканність приміщення, яким він користується, було перевірено слідчим суддею при наданні слідчому дозволу на обшук цього приміщення. Критерій законності обшуку й, відповідно, предмет судової перевірки згідно з частиною п`ятою статті 234 КПК України становила наявність достатніх підстав вважати що: було вчинено кримінальне правопорушення; відшукуванні речі або документи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі, мають значення для досудового розслідування, а відомості, що в них містяться, можуть бути доказами під час судового розгляду.

Лише у випадках, коли на момент звернення особи зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії, які за правилами КПК України не підлягають окремому оскарженню і можуть перевірятися при розгляді судом кримінальної справи по суті, кримінальне провадження припинено на підставі визначеного законом процесуального рішення, розгляд таких скарг за правилами кримінального судочинства стає неможливим. Виключно в цьому разі, у зв`язку з відсутністю в особи альтернативного способу юридичного захисту, а також з урахуванням того, що в такій ситуації перевірка правомірності слідчих дій за іншою процедурою не може зашкодити реалізації завдань кримінального провадження, позов має розглядатися судом адміністративної юрисдикції.

Натомість правомірність обшуку й інших процесуальних дій, проведених у межах кримінального провадження, яке не припинено, підлягає перевірці судом у порядку кримінального судочинства. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України на справи за скаргами на такі процесуальні дії юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23.01.2019 у справі № 802/1335/17-а, від 13.11.2019 у справі № 420/516/19, від 26.02.2020 у справі № 520/1820/19 та підтримується усталеною практикою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі № П/811/1962/17, від 27.01.2020 у справі № 200/8729/19-а, від 14.04.2020 у справі № 826/12135/18. Підстави для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться на незгоди позивача із правовою оцінкою судами обставин справи.

З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та констатує, що суди дійшли правильних висновків про необхідність відмови у відкритті провадження у цій справі з огляду на те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Суд не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX, статтями 3 4 19 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БІЛ-ОБСТ» залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2018 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк