ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 640/22254/21

адміністративне провадження № К/990/21203/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

№ 640/22254/21

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховного Ради України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2022 року (головуючий суддя: Пащенко К.С.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року (головуючий суддя: Федотов І.В., судді: Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.).

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

В серпні 2021 року адвокат Цикалевич Володимир Миколайович- представник ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Апарату Верховного Ради України, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата з 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата з 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 27 листопада 2014 року до дня фактичного розрахунку.

Позовна заява обґрунтована тим, що Апаратом Верховної Ради України порушено вимоги чинного законодавства України на отримання позивачкою одноразової грошової допомоги за дострокове припинення повноважень народного депутата України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року, позовну заяву було залишено без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що Апаратом Верховної Ради України подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. У ньому зазначено, що позивачка звернулася до суду з грубим порушенням статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тобто через 7 років після звільнення. Одночасно, позивачка не зазначає в позові, які саме непереборні обставини заважали їй раніше звернутися до суду за захистом своїх прав, якщо вона вважає їх порушеними.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції, із посиланням на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 вказав, що до позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 при подані адміністративного позову, необхідно застосовувати місячний строк звернення до суду.

На основі цих міркувань суд дійшов висновку, що місячний строк звернення до суду у цьому спорі розпочався з дати вчинення порушення щодо невиплати у повному обсязі одноразової грошової допомоги у день звільнення, а саме з 27 листопада 2014 року. У той же час позов надійшов до суду 9 серпня 2021 року, тобто через 7 років з часу виникнення спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також вказав на те, що суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору віднесено до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці. За таких обставин до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

У своїй касаційній скарзі скаржниця стверджує, що одноразова грошова допомога за дострокове припинення повноважень народного депутата України є частиною заробітної плати і належить до сум, що підлягають виплаті у день звільнення.

З огляду на те, що зазначена компенсація є частиною заробітної плати, то відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України звернення позивачки до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком.

Касаторка вважає що суди першої та апеляційної інстанцій помилково віднесли передбачену частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» одноразову грошову допомогу помічнику - консультанту народного депутата, яка підлягає виплаті у зв`язку із звільненням на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, до вихідної допомоги при звільненні.

Одночасно, скаржниця наголошує, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. Отже, в аспекті спірних правовідносин, поняття «одноразова грошова допомога», «матеріальна допомога» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах, зокрема справа №815/4421/15 від 25 вересня 2018 року, справа № 807/363/18 від 13 березня 2019 року, справа № 804/496/18 від 25 квітня 2019 року, справа № 820/4748/17 від 26 червня 2019 року, справа № 808/3200/17 від 22 травня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у її задоволенні. Вказував на те, що спірні правовідносини виникли у листопаді 2014 року у зв`язку зі звільненням позивачки з посади помічника-консультанта народного депутата України, відтак, позивачці стало відомо про порушення своїх прав з 27 листопада 2014 року, тобто саме з моменту її звільнення, натомість з позовом вона звернулась у серпні 2021 року, не вказавши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду.

Отже, передбачена частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» одноразова грошова допомога помічнику консультанту народного депутата є вихідною допомогою при звільненні, а вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури, має разовий характер. На цій основі відповідач вважає, що до спірних правовідносин не належить застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення одноразової грошової допомоги у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, передбаченої частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України». На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, і підстави для його поновлення відсутні.

Верховний Суд не може погодитися з указаним висновком і вважає його помилковим з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята статті 122 КАС України).

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом з тим, частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції станом на момент пред`явлення позову та постановлення оскаржуваних судових рішень), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Водночас частиною другою статті 233 КЗпП України у вказаний час було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

До "усіх виплат" (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог), яка гарантована статтею 43 Конституції України.

Частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» визначено поняття та підстави виплати одноразової грошової допомоги помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, у випадку його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону.

На час звільнення позивачки з займаної посади помічника-консультанта народного депутата України Мартинюка А.І. (27 листопада 2014 року) норма частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачала виплату одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Відповідно до статті 44 КЗпП України вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Отже, спір у цій справі стосується невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення.

Враховуючи зазначене, при обрахунку строку звернення до суду у цій справі належить застосовувати частину другої статті 233 КЗпП України.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми процесуального права, внаслідок чого дійшли помилково висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Водночас, Суд зауважує, що згідно статей 1-2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-IX, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відтак, враховуючи приписи Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», справа №640/22254/21 належить направити для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі № 640/22254/21 скасувати, а справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суд