ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 640/23353/21
адміністративне провадження № К/9901/41131/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2021 (головуючий суддя: Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021 (головуючий суддя: Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Кобаль М.І.) у справі №640/23353/21 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про скасування постанови, визнання протиправними рішення та дій,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУПФУ в м. Києві або відповідач-2), в якому просив:
скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09.06.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП №63987346, зважаючи на те, що судове рішення № 640/842/20 від 07.07.2020 до цього часу залишається невиконаним:
визнати рішення та дії ГУПФУ в м. Києві на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2020 у справі №640/842/20 протиправними і постановити окрему ухвалу відповідно до статті 249 КАС України щодо протиправних рішень і дій начальника ГУ Дзядевич Лариси Вікторівни.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2021, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021, позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України у зв`язку із тим, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм права просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач при зверненні із цим позовом до суду порушив правила об`єднання позовних вимог. Так, суди попередніх інстанцій констатували, що позовні вимоги заявлені до різних відповідачів та мають індивідуальний предмет доказування. Також суди зазначили, що до заявлених вимог процесуальним законом встановлені відмінні способи судового захисту (вимоги заявлені до відповідача-1 розглядаються в порядку позовного провадження, а вимоги заявлені до пенсійного органу в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у адміністративній справі).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами обох інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви. Скаржник стверджує, що позовні вимоги пов`язані між собою підставою їх виникнення та поданими доказами. За позицією скаржника, визнання протиправними дій та рішень пенсійного орану, вчинених на виконання судового рішення у справі №640/842/20, автоматично доводить безпідставність закінчення виконавчого провадження, розпочатого на виконання рішення суду у зазначеній справі. Також скаржник стверджує, що процесуальне законодавство допускає можливість роз`єднання позовних вимог, а тому, на його думку, суд першої інстанції повинен був застосувати приписи статті 172 КАС України та, роз`єднати позовні вимоги. Окремо скаржник висловив заперечення щодо ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху у зв`язку із несплатою судового збору, і просив повернути сплачений судовий збір на виконання зазначеної ухвали.
Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5).
За правилами частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою, передбачено також частиною першою статті 21 КАС України.
Зі змісту наведених процесуальних норм вбачається, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
При цьому, під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Водночас слід враховувати, що у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
В свою чергу, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (пункт 23 частини першої статті 4 КАС України).
Так, предметом позову у цій справі є постанова відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09.06.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП №63987346.
Разом із цим позивач також оскаржує дії та рішення пенсійного органу (відповідача-2), вчиненні останнім на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2020 у справі №640/842/20.
Ухвалюючи судове рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обставини, заявлені у позові, та підстави позову є різними, не пов`язаними між собою; предметом позову є об`єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування та підтверджуються різними доказами; підстави щодо кожного з відповідачів є різними, індивідуальними, оскільки кожен з них діяв окремо в межах повноважень та у спосіб, які встановлені законом; правовідносини виникли за різного правового регулювання.
Колегія суддів погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на те, що справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, в порядку позовного провадження, із особливостями встановленими статтею 287 КАС України.
Натомість якщо позивач вважає, що суб`єкт владних повноважень неналежним чином не виконує судове рішення, що набрало законної сили, то для вирішення цього питання процесуальним законом встановлено інший порядок судового захисту, який здійснюється шляхом судового контролю за виконанням судового рішення (стаття 383 КАС України) і не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Тобто, процесуальним законом для зазначених спорів встановлено кардинально різні підходи і способи судового захисту.
За таких обставин, заявлені позовні вимоги до посадових осіб державної виконавчої служби та пенсійного органу не пов`язані між собою, ані підставами виникнення, ані поданими доказами; підлягають захисту у різний спосіб; врегульовані різними нормативно-правовими актами; і не є основними та похідними вимогами в розумінні положень пункту 23 частини першої статті 4 КАС України, оскільки задоволення позовних вимог, заявлених до посадових осіб державної виконавчої служби, не залежить від результату розгляду питання судового контролю за виконанням рішення суду, встановленого статтею 383 КАС України.
Таким чином, враховуючи суб`єктний склад сторін і предмет позову, колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відсутні підстави, для застосування у цьому випадку положень статті 172 КАС України (об`єднання і роз`єднання позовів), оскільки таке роз`єднання не сприятиме виконанню основних завдань адміністративного судочинства.
Одночасно колегія суддів зазначає, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Щодо поданих позивачем заперечень на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2021 про залишення апеляційної скарги без руху з підстав несплати судового збору, колегія суддів зазначає про те, що процесуальним законом (стаття 328 КАС України) не передбачено права оскарження в касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху, як і не передбачено можливості подання заперечень щодо такої ухвали при оскарженні судового рішення.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі №640/23353/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
В. М. Кравчук
В. М. Шарапа