Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 640/3418/16-ц

провадження № 61-3472св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2018 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2019 року у складі суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого останні отримали грошові кошти у розмірі 49 600 доларів США та зобов`язались солідарно повернути кошти не пізніше 23 квітня 2015 року, у порядку та строки визначені умовами договору. 08 травня 2015 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору позики, за умовами якого загальна сума боргу складає 55 070 доларів США зі строком повернення не пізніше 23 жовтня 2015 року.

У забезпечення виконання умов договору 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого в потеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . 08 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Вказувала, що відповідачі неналежним чином виконували умови договору позики внаслідок чого утворилась заборгованість.

З урахуванням уточнень просила стягнути з відповідачів суму боргу за договором позики та звернути стягнення на предмет іпотеки, визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , виселити відповідачів із зазначеної квартири та зобов`язати відповідачів вивезти речі з квартири.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вони з ОСОБА_3 з 27 листопада 1998 року до 18 грудня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Вказувала, що її чоловік - ОСОБА_3 є приватним підприємцем. У березні 2014 року він повідомив про намір придбати кіоски для розміщення торгових закладів, з метою більш вигідної реалізації придбаних ним товарів, та звернувся до неї із проханням посприяти в отриманні позики у розмірі 40 000 доларів США від приватної особи шляхом передачі належної їй на праві власності квартири в заставу або іпотеку. При цьому ОСОБА_3 запевнив про відсутність ризику втрати квартири, посилаючись на вигідні умови договору позики. Зазначала, що з приводу укладення таких правочинів між ними почались виникати сімейні сварки та конфлікти, а чоловік погрожував піти із сім`ї, тим самим чинив на неї психологічний тиск з метою спонукання її до укладення іпотечного договору. При укладенні 23 квітня 2014 року договору позики та іпотечного договору вона була присутня у нотаріуса, однак грошові кошти не отримувала, із договорами ознайомилась поверхнево, повністю довіряючи своєму чоловіку. При цьому погодилась на суму позики у розмірі саме 40 000 доларів США, проте в договорах зазначено значно більшу суму коштів. У 2015 році їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 не повертає ОСОБА_2 кошти за договором позики та продав все належне йому майно, внаслідок чого між ними почались сімейні сварки, які призвели до повного припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу.

Посилаючись на те, що вона під психологічним тиском свого колишнього чоловіка ОСОБА_3 підписала оспорювані договори позики та іпотеки, грошей за договором позики не отримувала, договори є фіктивними, тому з підстав, визначених статтями 231 234 ЦК України підлягають визнанню недійсними. Також підлягає скасуванню державна реєстрація за ОСОБА_2 предмету іпотеки.

З урахуванням уточнень просила визнати недійним договір позики, укладений 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ; визнати недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійним договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору позики від 23 квітня 2014 року, укладений 08 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ; визнати недійним договір про внесення змін та доповнень № 1 до іпотечного договору від 23 квітня 2014 року, укладений 08 травня 2015 року між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, які посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І.; визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію прав власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі оспорюваного іпотечного договору, здійснену 30 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, вивезення речей закрито. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про вселення від 02 червня 2017 року, про виселення, зняття з реєстрації від 21 червня 2016 року повернуто позивачу. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання їх такими що втратили право користування житловим приміщенням від 21 червня 2016 року та від 12 червня 2017 року залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звертаючись до суду із позовом про визнання договорів позики та іпотеки фіктивними ОСОБА_1 не довела суду відсутність у сторін оспорюваних правочинів наміру створити юридичні наслідки. Обставин, які б свідчили, що договори позики та іпотечний договір були укладені під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини не встановлено. Позивач не надала письмових доказів безгрошовості договору позики та додаткової угоди. За умовами підписаного договору позики та додаткової угоди, грошові кошти отримані солідарно від позичальника ще до підписання оспорюваного договору позики.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані правочини укладені ОСОБА_1 без наміру створення обумовлених ними правових наслідків та укладення вказаних договорів було вчинено внаслідок психологічного тиску та погроз насильства з боку її колишнього чоловіка ОСОБА_3 , позивачем не надано.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову безпідставно вказав, що доказів вчинення психологічного насильства відносно позивача з боку ОСОБА_3 суду не надано. Позивачем було надано докази на підтвердження позовних вимог, зокрема, згідно показів ОСОБА_1 , допитаної в якості свідка, показів інших свідків, підтверджено факт вчинення психологічного тиску з боку ОСОБА_3 . Вказувала, що піддавшись виключно на психологічний тиск з боку колишнього чоловіка вимушена була підписати оспорювані правочини. Крім того зазначено, що наведені у зустрічному позові обставини та надані докази не були спростовані відповідачами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди установили, що 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І., реєстраційний № 1074.

Згідно пункту 1 вказаного договору позики позикодавець передав у власність позичальників, а позичальники прийняли солідарно грошові кошти в сумі 605 120,00 гривень, що на момент укладення договору позики за згодою сторін складає еквівалент 49 600,00 доларів США. Позичальники зобов`язалися повернути солідарно позикодавцю грошові кошти не пізніше 23квітня 2015 року.

У забезпечення виконання зобов`язання 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І., реєстраційний № 1076, за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

08травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до договору позики від 23 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріальної о округу Карташовою С.І., реєстраційний №885.

Згідно пункту 1 договору від 08 травня 2015 року про внесення змін та доповнень № 1 до договору позики від 23 квітня 2014 року, пункт 1 договору позики викладено в наступній редакції: «При укладенні цього договору позикодавець передав у власність позичальників, а позичальники прийняли грошові кошти в розмірі 125 810,00 гривень, що на момент укладення договору складає за згодою сторін в еквіваленті 5 470,00 доларів США. Загальна сума боргу за цим договором та договором позики становить 1 266 610,00 гривень, що на момент укладення договору складало за згодою сторін еквівалент 55 070,00 доларів США по існуючому комерційному курсу на час повернення грошей не пізніше 23 жовтня 2015 року.

08травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до іпотечного договору від 23 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І., реєстраційний № 887.

Також 08 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився перед кредитором за виконання позичальниками умов договору позики від 23 квітня 2014 року в редакції відповідно до додаткової угоди до договору позики № 1 від 08 травня 2015 року.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 12 січня 1999 року, виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради та на підставі договору дарування частини квартири від 29 вересня 2009 року ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що грошових коштів за договором позики вона не отримувала і спірні договір позики та іпотечний договір були вчинені проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психологічного тиску з боку її колишнього чоловіка ОСОБА_3 .

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, у відповідності до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Частинами першою, другою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У абзаці 2 частини першої статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Факт підписання спірних договору позики та іпотечного договору від 23 квітня 2014 року сторонами не оспорюється, тому не потребує доказування.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Установивши, що за умовами підписаного договору позики та додаткової угоди, грошові кошти отримані солідарно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від позичальника ОСОБА_2 ще до підписання договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту неотримання грошових коштів у позику.

Згідно із статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (пункт 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі зібраних у справі доказів, надали належну оцінку обставинам і доводам, на які посилалась ОСОБА_1 у позовній заяві, як на підтвердження обставин вчинення вказаних правочинів проти справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску (стаття 231 ЦК України), дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вказаних обставин належними і допустимими доказами.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, зокрема, належними і допустимими доказами не довела факту застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, вчинення правочину проти справжньої волі, наявність причинного зв`язку між фізичними або психологічним тиском і вчиненням правочинів, які оспорюються.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не отримувала кошти за договором позики не заслуговують на увагу, оскільки факт укладення спірного правочину та передання коштів у борг підтверджено зібраними у справі доказами, зокрема самим договором позики, який підписаний сторонами та розписками про отримання ОСОБА_2 грошових коштів в рахунок погашення боргу. Згідно розписки підписаної власноручно ОСОБА_1 17 липня 2015 року вона особисто передала ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу 1 000 доларів США (а. с. 16 Т.1).

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати неправильним застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи наявними порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, фактично стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко