ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2021 року
м. Київ
справа № 640/3430/19
адміністративне провадження № К/9901/17436/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів: Сорочка Є.О., Федотова І.В.)
I. СУТЬ СПОРУ
1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив:
- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. від 27 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 53831546 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10 501 462,32 грн.;
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 05 лютого 2019 року у виконавчому провадженні № 58280152 про відкриття провадження (щодо виконання постанови від 27 листопада 2018 року у ВП №53831546 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10 501 462,32 грн.);
- визнати незаконною та скасувати постанови про арешт майна боржника від 07 лютого 2019 року у виконавчому провадженні № 58280152;
- визнати незаконною та скасувати постанови про розшук майна боржника від 07 лютого 2019 року у виконавчому провадженні № 58280152.
1.1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2018 року прийнята державним виконавцем до повернення виконавчого документа стягувачу, що суперечить приписам частини третьої статті 40 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII). У позовній заяві зазначено, що станом на час звернення до суду з позовом у матеріалах виконавчого провадження №53831546 відсутні докази стягнення з боржника на користь стягувача коштів повністю або частково, що виключає стягнення виконавчого збору з боржника. Крім того, представником позивача наголошено, що виконавчий документ стягувачу не повернуто.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало ВП №53831546 щодо примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2017 року №757/6482/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» (замінено на правонаступника - ОСОБА_2 ) заборгованості по кредитному договору №07ф-231 від 17 жовтня 2007 року в розмірі 3 782 522,40 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 105 014 623,29 грн.
3. 25 квітня 2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №53831546 на підставі виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2017 року №757/6482/14-ц про стягнення з боржника 105.014.623,23 грн. та виконавчого збору в розмірі 10.501.462,32 грн.
4. 25 квітня 2017 року постановою старшого державного виконавця про арешт майна боржника у виконавчому проваджені №538631546 накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_1 .
5. 06 жовтня 2017 року постановою зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №53831546 відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року у справі №757/6482/14-ц до закінчення касаційного провадження у справі.
6. Постановою старшого державного виконавця Башілова В.О. від 25 липня 2018 року поновлено виконавче провадження №53831546.
7. На виконання вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року у справі №757/6482/14-ц старшим державним виконавцем Башіловим В.О. прийнято постанову про заміну сторони виконавчого провадження від 19 жовтня 2018 року у виконавчому провадженні №53831546 та постанову про розшук майна боржника від 19 жовтня 2018 року у виконавчому провадженні №53831546.
8. Представником стягувача ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано заяву від 08 листопада 2018 року у виконавчому провадженні №53831546 про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, для подальшого звернення до приватного виконавця.
9. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В.О. прийнято постанову від 27 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №53831546 (відкрито 25 квітня 2017 року) та стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 10 501 462,32 грн.
10. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В.О. прийнято постанову від 03 грудня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №53831546 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
11. Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. прийнято постанову від 05 лютого 2019 року про відкриття виконавчого провадження №58280152 на підставі постанови від 27 листопада 2018 року №53831546 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10.501.462,32 грн.
12. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В.О. прийнято постанову від 07 лютого 2019 року про розшук майна боржника та постанову арешт майна боржника у виконавчому провадженні №58280152.
13. Не погоджуючись із постановою у ВП №53831546 про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2018 року (виконавчий документ), у ВП №58280152 постанови від 05 лютого 2019 року про відкриття провадження, від 07 лютого 2019 року про арешт майна боржника та розшук майна боржника, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних постанов. Зазначив, що неприйняття державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу після надходження заяви стягувача про повернення виконавчого листа, не є підставою для скасування постанови від 27 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору у ВП №53831546, що є виконавчим документом. А оскільки оскаржувані постанови у ВП №58280152 прийняті на підставі вказаної постанови про стягнення виконавчого збору, вони також є правомірними, а розмір виконавчого збору становить 10% від суми стягнення.
16. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове про задоволення позовних вимог.
16.1. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. від 27 листопада 2018 року у ВП №53831546 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10 501 462,32 грн.
16.2. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 05 лютого 2019 року у ВП №58280152 про відкриття провадження, від 07 лютого 2019 року постанови про арешт майна боржника та про розшук майна боржника.
17. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив про відсутність правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 10 501 462, 32 грн, оскільки зміни щодо бази обрахунку виконавчого збору (внесені Законом України від 3 липня 2018 року N 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання») погіршили становище боржника. Окрім того, виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів на підставі виконавчого листа у ВП №53831546. Також у рішенні суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
18. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство юстиції України (надалі - Міністерство) звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2019 року.
19. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 19 серпня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі №1.380.2019.0022648, від 28 квітня 2020 року у справі №480/3452/19, від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18.
20. У касаційній скарзі зазначено, що дії та процесуальні документи в рамках виконавчих проваджень №53831546, №58280152 вчинені й прийняті державними виконавцями виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
21. Вказано, що незважаючи на проведення виконавчих дій з примусового виконання рішення суди чи не здійснення таких дій у ВП №53831546, державний виконавець мав законні підстави для стягнення виконавчого збору та надалі були наявні правові підстави для винесення постанови про відкриття ВП №58280152 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2018 року й виконання у порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів. Такий висновок, на думку представника Міністерства, узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постановах від 28 квітня 2020 року у справі №480/3452/19, від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18, які суд апеляційної інстанції не взяв до уваги.
22. На думку представника Міністерства, в оскаржуваному рішенні суд застосував редакцію Закону №1404-VIII, яка втратила чинність на момент вчинення державним виконавцем відповідних дій, зокрема, щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
23. У касаційній скарзі наголошено про неможливість застосування до спірних правовідносин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними.
24. Окрім того, одним із доводів касаційної скарги є надання переваги стороні позивача при трактуванні положення та відповідальності останнього як боржника, що прямо суперечить нормам чинного законодавства.
25. Представником ОСОБА_1 подані пояснення на касаційну скаргу, в яких представник позивача наполягає на законності оскаржуваного судового рішення.
26. Вказано, що внесені до Закону №1404-VIII зміни не змінюють базового принципу правового регулювання, що виконавчий збір може стягуватись, як і відкриватись з цього приводу окреме виконавче провадження виключно у випадку результативності виконання (повністю чи частково) по основному боргу. Також, на думку представника позивача, посилання у касаційній скарзі на застосування частин першої-другої статті 27 Закону №1404-VIII у редакції до змін є помилковими; в оскаржуваному рішенні судом здійснювалось посилання на Закон №1404-VIII, але у редакції зі внесеними змінами.
27. Також у поясненнях акцентовано увагу на те, що виконавчий лист у ВП 53831546 стягувачу ( ОСОБА_2 ) реально фізично не повертався. Отже, згідно з приписами Закону №1404-VIII, без реального повернення виконавчого листа на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII не можуть бути законними ні постанови про відкриття окремого виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, ні виконавчі дії за таким виконавчим провадженням.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
28. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Відповідно до частин першої, другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
30. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року N 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII).
31. Статтею 1 Закону № 1403-VIII визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
32. Згідно зі статтею 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
33. Згідно зі статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року N1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
34. Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону N1404-VIII визначено, що одним із виконавчих документів є постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору.
35. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
36. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
37. Згідно з пунктом 1 частини першої, частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
38. Частинами першою, другою статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
39. За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої, частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
40. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
41. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
42. Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
43. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
44. Підпунктом 5 пункту 27 Закону України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі - Закон № 2475-VIII), який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, а саме: у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінити словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
45. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
46. Частиною третьою статті З КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
47. Касаційну скаргу Міністерство подало до Верховного Суду у липні 2020 року.
48. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому КАС України в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.
49. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
50. Враховуючи вимоги статті 341 КАС України касаційний перегляд оскаржуваного судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги.
51. Підставою для відкриття касаційного провадження було визначено застосування судом апеляційної інстанції у оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
52. Колегія суддів Верховного Суду зазначає про підтвердження вказаної підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
53. Предметом спору у справі, що розглядається, є постанова про стягнення виконавчого збору та постанови про розшук майна, накладення арешту на це майно для реалізації вказаного стягнення.
54. Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавчий лист №757/6482/14-ц видано Печерським районним судом міста Києва 17 березня 2017 року.
55. Державний виконавець, приймаючи постанову від 25 квітня 2017 року про відкриття ВП №53831546 (головне зобов`язання), керуючись приписами частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ, визначив стягнення з боржника виконавчого збору за ставкою десять відсотків від суми, яка підлягала примусовому стягненню, хоча на цей час стаття 27 Закону № 1404-VІІІ визначала виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута.
56. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржувані постанови були винесені державними виконавцями після внесення змін Законом № 2475-VIII у статтю 27 Закону №1404-VІІІ, яким передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
57. Зміни, які внесені Законом № 2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VІІІ, почали діяти з 28 серпня 2018 року.
58. З аналізу статей 27 та 42 Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
59. Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
60. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
61. Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
62. Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
63. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також те, що державною виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, що зумовило стягувача звернутись до приватного виконавця, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 10501462,32 гривень і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.
64. Окрім того, колегія суддів Верховного Суду наголошує на порушенні виконавцем пункту 1 частини другої статті 2 КАС України, оскільки останнім не дотримано порядок прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.
65. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII лише у разі повернення виконавчого документу стягувачу державний виконавець має правові підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом та для виконанні якої відкривається окреме виконавче провадження.
66. Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій спірна постанова про стягнення виконавчого збору (27 листопада 2018 року) була винесена до прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу (03 грудня 2018 року). Тобто державним виконавцем не дотримано порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору, що передбачений Законом №1404-VIII.
67. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, проте вважає помилковим застосування до даних правовідносин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору в цій справі була прийнята до внесення змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
68. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, керуючись правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/28, вказав, зокрема, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум відповідно до виконавчого листа та не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у цьому виконавчому листі.
69. Однак, підставою задоволення позову в цій справі є як порушення суб`єктом владних повноважень порядку прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору, так і необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України. Даний правовий висновок, як вже зазначалось, викладено в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20, від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, який судом апеляційної інстанції не був застосований в оскаржуваному рішенні, що свідчить про підтвердження підстави відкриття касаційного провадження у цій справі.
70. При цьому, є необґрунтованими посилання у касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №480/3452/19, від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. У справі №480/3452/19 спірні правовідносини виникли з приводу відсутності правових підстав для стягнення виконавчого збору внаслідок виконання рішення в добровільному порядку. У справі № 520/9144/18 спір виник внаслідок суперечностей норм Закону №1404-VІІІ та Закону від 21 квітня 1999 року N606-XIV «Про виконавче провадження».
71. Відповідно до частин першої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
72. Отже, враховуючи вищенаведене, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №640/3430/19 необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
73. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №640/3430/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №640/3430/19 залишити без змін.
Судді О.В. Калашнікова
М.В. Білак
О.А. Губська