ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 640/38220/21

провадження № К/990/34079/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді доповідача) Собківа Я.М., суддів - Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, винесену 19 листопада 2021 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 2 329 310,35 грн.

2. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що у виконавчому проваджені не було стягнуто суму боргу за виконавчим документом, державний виконавець не вчиняв дій з примусового виконання виконавчого документа, а стягувач відізвав виконавчий документ. Отже, станом на час відкликання виконавчого документа стягувачем, фактичного виконання виконавчого документа не відбулося, тому підстави для нарахування виконавчого збору відсутні.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2022 року позов задоволено.

4. Місцевий адміністративний суд мотивував свої висновки тим, що з урахуванням редакцій Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року, із набранням чинності Законом від 03 липня 2018 року №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі - Закон 2475-VIII) - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Суд зазначив, що оскільки внесені Законом №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, оскільки виконавчий лист було повернуто за заявою стягувача, то у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 2 329 310,35 грн. Отже, оспорювана постанова від 19 листопада 2021 року у ВП № НОМЕР_1 винесена протиправно.

5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 листопада 2022 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого його первісно було винесено. Відповідно до законодавства, яким врегульовано правовідносини у сфері виконавчого провадження, чинного в період з 28 серпня 2018 року, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, незалежно від фактично стягнутої суми. Разом із цим, повернення виконавчого документа за заявою стягувача не є підставою для звільнення особи від сплати виконавчого збору.

За висновком апеляційного суду, оскільки виконавчий лист №362/5726/13-ц був повернутий стягувачеві і після цього державний виконавець виніс оскаржувану позивачем постанову від 19 листопада 2021 року про стягнення з нього виконавчого збору, розрахованого в розмірі 10% від суми, що підлягала примусовому стягненню, то немає правових підстав для визнання цієї постанови протиправною і скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2022 року.

8. Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зокрема, скаржниця посилається на застосування судом апеляційної інстанцій норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року у справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20, від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/32814/20, та від 08липня 2021 року у справі №480/5242/19. Із цього приводу зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою сформульовані у згаданих постановах висновки Верховного Суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норми права, яка зменшує відповідальність боржника (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Обґрунтовуючи наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах, коли виконавчий збір стягується з майнового поручителя, який несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У цьому контексті зазначає, що в межах спірних правовідносин є не позичальником банку, а майновим поручителем, який передав своє майно як забезпечення виконання зобов`язань іншої сторони і несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, розмір належної до стягнення з ОСОБА_1 суми виконавчого збору повинен розраховуватись від вартості нерухомого майна, яке їй належать та на яке звернено стягнення за рішенням суду, а не суми заборгованості позичальника.

9. У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Наведені відповідачем на обґрунтування його позиції доводи загалом відтворюють мотиви апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для скасування оскаржуваної постанови державного виконавця.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

10. 05 грудня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Дударенко А.М. - представника ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі №640/38220/21.

11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.

12. Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

13. Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №640/38220/21.

14. 06 березня 2023 року від представника позивачки надійшла заява про забезпечення позову з вимогою зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2 на підставі виконавчого документа - постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесеної 19 листопада 2021 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 2 329 310,35 грн.

15. Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року заяву адвоката Дударенко А.М. - представника ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто без розгляду.

16. 16 березня 2023 року до Верховного Суду від адвоката Дударенко А.М. - представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення дії постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, в якому заявник просив зупинити виконання оскаржуваного судового рішення та скасувати спірну постанову відповідача.

17. Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви про зупинення виконання (дії) постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2023 закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

19. 02 грудня 2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Васильківського міськрайонного суду Київської області №362/5726/13-ц від 19 жовтня 2016 року про звернення стягнення на майно ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» за кредитним договором №27108С30 від 30 квітня 2008 року.

20. 19 листопада 2021 року державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу без виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404.

21. Одночасно прийнято постанову від 19 листопада 2021 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадження НОМЕР_1 у розмірі 2 329 310,35 грн.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

22. За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

23. Надаючи оцінку спірним правовідносинам у межах підстав касаційного оскарження, з яких було відкрито касаційне провадження у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

24. Предметом судового оскарження у цій справі є постанова державного виконавця від 19 листопада 2021 року у ВП НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 2 329 310,35 грн.

25. Виконавче провадження, у межах якого прийнято оспорювану постанову, відкрито постановою від 02 грудня 2016 року і стосується примусового виконання виконавчого листа Васильківського міськрайонного суду №362/5726/13-ц, виданого 19 жовтня 2016 року.

26. Законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон №1404.

27. За правилами пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26 Закону №1404(у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

28. Положеннями частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону №1404(у цій же редакції) визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

29. Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 12/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження), стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону (тут і далі - йдеться про Закон №1404).

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником до відкриття виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

30. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

31. Між тим, Законом №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ.

32. З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

33. Судами встановлено, що 19 листопада 2021 року державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документу стягувачу без виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404.

34. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37, частини третьої статті 40 Закону №1404(у редакції, чинній на час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

35. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина четверта статті 42 Закону №1404-VІІІ).

36. Аналогічним чином цей Закон визначав обов`язок державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору у разі, якщо його не стягнуто, а виконавчий документ повернуто стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404, і на час відкриття виконавчого провадження.

37. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

38. Верховний Суд зазначає, що у своїй судовій практиці неодноразово висловлювався з питання застосування положень частини другої статті 27 Закону №1404за обставин, коли виконавче провадження відкрито за Законом №1404у редакції, що діяла до набрання чинності змінами, внесеними згідно із Законом №2475-VIII, тобто до 28 серпня 2018 року, а постанову про стягнення виконавчого збору винесено вже після цієї дати і його розмір розраховано відповідно до Закону №1404у редакції Закону №2475-VIII, при цьому кошти за виконавчим документом не стягнуто.

39. Зокрема, у постановах від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20, від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 08 липня 2021 року у справі №480/5242/19 та інших Верховний Суд, вирішуючи це питання, виходив з таких міркувань

40. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

41. Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

42. Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

43. Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника, оскільки виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції статті 27 Закону №1404-VІІІ, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд за подібних обставин сформулював позицію про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору.

44. За обставинами справи, яка переглядається, аналогічним чином у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршено у зв`язку з внесенням Законом №2475-VIII змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.

45. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII.

46. Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIIІ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

47. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позову, помилково послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 серпня 2022 року у справі №640/23271/21, правовідносини у якій не є подібними розглядуваній справі, оскільки виконавче провадження за установленими у ній обставинами було відкрито 25 березня 2011 року, тобто відповідно до Закону №606-XIV, який на час виникнення правовідносин у справі, яка переглядається, втратив чинність.

48. Наведені відповідачем у відзиві посилання на висновки Верховного Суду також не заслуговують на увагу, оскільки, зокрема, за обставинами справи №П/811/482/17 постанову про стягнення виконавчого збору прийнято до набрання чинності Законом №2475-VIII; у справі №360/3324/19 виконавче провадження відкрито 31 березня 2014 року, тобто до набрання чинності Законом №1404-VIII, а постанову від 02 листопада 2016 року у справі 808/3667/15 (провадження №К/800/51010/15) ухвалено Вищим адміністративним судом України, а не Верховним Судом.

49. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що посилання скаржниці на застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, знайшли своє підтвердження, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

50. З приводу доводів скаржниці, наведених на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме щодо відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування норм права у правовідносинах, коли виконавчий збір стягується з майнового поручителя, який несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, то колегія суддів такі доводи відхиляє, оскільки під час касаційного перегляду справи було з`ясовано, що позовна заява таких підстав позову не містить, заяв про зміну підстав позову у порядку, передбаченому статтею 47 КАС України, подано не було. У суді апеляційної інстанції позивачка, подаючи відзив на апеляційну скаргу, повною мірою підтримала висновки суду першої інстанції та не наводила обґрунтувань, які б зумовлювали обов`язок суду витребувати і дослідити докази, не надані до суду першої інстанції, щодо правовідносин, які стосуються потреби встановлення вартості переданого позивачкою як майновим поручителем майна на забезпечення виконання зобов`язань іншої особи.

51. Отже, фактично, наведені скаржницею доводи у цій частині за своєю суттю є зміною підстав позову.

52. За правилами частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

53. Таким чином, Верховний Суд, не маючи повноважень надавати оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій правових норм під час надання ними юридичної оцінки законності оспорюваної постанови державного виконавця з підстав позову, на яких вимоги позивачки не ґрунтувалися безпосередньо під час звернення до суду першої інстанції і за відсутності прийнятої судом до розгляду заяви про зміну підстав позову у визначеному КАС України порядку, відхиляє доводи скаржниці у цій частині.

54. Із цього приводу Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №499/895/19 зауважив, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, цей Суд зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (див. mutatis mutandis, рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 40).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

56. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

57. Зважаючи на наведені вище мотиви і керуючись положеннями статті 352 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено відповідно до закону і висновки цього суду узгоджуються з правозастосовною практикою Верховного Суду у такій категорії спорів.

58. Отже, в силу статті 352 КАС України, постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 327 341 345 349 352 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2022 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А. В. Жук

Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду