ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2022 року

м. Київ

справа №640/5187/19

касаційне провадження № К/9901/36549/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 (суддя-доповідач - Горяйнов А.М., судді: Кучма А.Ю., Файдюк В.В.)

у справі №640/5187/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у м. Києві та Головного управління ДФС у Житомирській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення про опис майна у податкову заставу, акту опису майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві та Головного управління ДФС у Житомирській області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03.10.2017 №100688-13;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Житомирській області від 07.11.2017 № 12520-17;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Житомирській області про опис майна у податкову заставу від 09.10.2018 № 218/06-30-53-17-07;

- визнати протиправним та скасувати акт опису майна від 06.11.2018 № 231/06-30-53-17-04, складений Головним управлінням ДФС у Житомирській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головним управлінням ДФС у м. Києві було порушено строк надсилання податкового повідомлення - рішення, при цьому вказане рішення було направлено позивачу без розрахунку податкового зобов`язання. Також, позивач зазначив, що належний йому нежитловий комплекс, за яким оскаржуваним рішенням нараховано податкове зобов`язання, є будівлею, спорудою сільськогосподарських товаровиробників, які входять до належного йому на праві власності цілісного майнового комплексу, а тому згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), він не є об`єктом оподаткування. Крім того, оскаржуване податкове повідомлення - рішення було оскаржено ним в адміністративному порядку, внаслідок чого податковим органом його було двічі відкликано, а тому в порядку пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України податкове зобов`язання у позивача відсутнє.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2019 вказаний адміністративний позов було задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, споруди, які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа. Суд встановив, що ОСОБА_1 передав належний йому комплекс будівель і споруд у строкове та безоплатне користування ТОВ «Гранум Плюс», яке займається тваринництвом. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що комплекс будівель та споруд, що належить на праві власності позивачу, не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03.10.2017 №100688-13, рішення Головного управління ДФС у Житомирській області про опис майна у податкову заставу від 09.10.2018 № 218/06-30-53-17-07 та акту опису майна від 06.11.2018 № 231/06-30-53-17-04, складеного Головним управлінням ДФС у Житомирській області, скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 станом на 2016 рік не був сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а комплекс будівель та споруд за адресою: Житомирська область, Малинський район, с/р Дібрівська, був переданий ТОВ «Гранум Плюс» згідно з договором позички нежилого приміщення № 12/01-2015 від 12.01.2015. Отже, належний ОСОБА_1 на праві власності комплекс будівель та споруд не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Водночас, суд встановив, що податкова вимога № 12520-17 була складена 07.11.2017, тобто до закінчення строку, передбаченого підпунктом «а» підпункту 266.10.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, що є порушенням пункту 59.3 статті 59 цього Кодексу, у зв`язку з чим, вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки ОСОБА_1 передав належний йому комплекс будівель і споруд у строкове та безоплатне користування ТОВ «Гранум Плюс», яке займається тваринництвом. У зв`язку з цим, комплекс будівель та споруд, що належить на праві власності позивачу, не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 23.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі №640/5187/19.

Головним управлінням ДФС у м. Києві та Головним управлінням ДФС у Житомирській області подано відзиви на касаційну скаргу, в якому вони просили відмовити в її задоволенні, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції. Зазначили, що позивач не є сільськогосподарським виробником та основним видом його діяльності зазначено 55.30.2 - діяльність кафе. Станом на 05.05.2019 стан платника - «припинено», дата зняття з обліку - 16.11.2019. Отже, належний ОСОБА_1 на праві власності комплекс будівель та споруд не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Крім того, оскаржуване податкове повідомлення - рішення не було відкликано, а в індивідуальній картці платника обліковується заборгованість у сумі 51224,39 грн, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.10.2017 №100688-13, рішення про опис майна у податкову заставу від 09.10.2018 № 218/06-30-53-17-07 та акту опису майна від 06.11.2018 № 231/06-30-53-17-04. Просили залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на праві власності належить комплекс будівель та споруд за адресою: Житомирська область, Малинський район, с/р Дібрівська, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25651943 від 23.03.2010, виданим Малинським районним комунальним підприємством технічної інвентаризації Житомирської обласної ради.

03.10.2017 Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення - рішення форми «Ф» №100688-13, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України позивачу визначено податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 51224,39 грн за 2016 рік.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням - рішенням, 23.10.2017 позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.

Також, 23.10.2017 позивачем було направлено до Головного управління ДФС у м. Києві повідомлення про оскарження податкового повідомлення - рішення від 03.10.2017 №100688-13.

Листом Державної фіскальної служби України від 26.11.2017 №15358/Г/99-99-11-02-01-14 скаргу позивача залишено без розгляду на підставі пункту 4 розділу VIII Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 № 916, у зв`язку з тим, що платником податків до контролюючого органу раніше було подано скаргу з цього самого питання.

Враховуючи те, що скарга позивача від 23.10.2017 залишена Державною фіскальною службою України без розгляду, 07.11.2017 Малинським управлінням Головного управління ДФС у Житомирській області було сформовано податкову вимогу форми «Ф» №12520-17, згідно з якою станом на 06.11.2017 позивачу визначено податковий борг у розмірі 51224,39 грн.

Зазначена податкова вимога була направлена позивачу та отримана останнім 27.11.2017, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

09.10.2018 Головним управлінням ДФС у Житомирській області прийнято рішення №218/06-30-53-17-07 про опис майна у податкову заставу.

На підставі вказаного рішення, 06.11.2018 Головним управлінням ДФС у Житомирській області складено акт опису майна №231/06-30-53-17-04.

Незгода з вказаними рішеннями відповідачів обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, споруди, які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.06.2018 у справі №814/2040/16 та від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 1.1 договору позички нежилого приміщення №12/01-2015 від 12.01.2015, укладеного між ОСОБА_1 (позичкодавцем) та ТОВ «Гранум Плюс» (користувачем), позичкодавець передає у виключне строкове та безоплатне користування користувачу комплекс будівель та споруд №1, площею 3717,3 кв.м., що розташований на території Дібрівської сільської ради Малинського району Житомирської області.

На виконання умов зазначеного договору сторонами підписано акт прийому - передачі нежилого приміщення від 12.01.2015.

Комплекс будівель та споруд за адресою: Житомирська область, Малинський район, с/р Дібрівська був переданий ТОВ «Гранум Плюс» згідно з договором позички нежилого приміщення № 12/01-2015 від 12.01.2015.

Протягом 2016 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та провадив діяльність за такими КВЕД: 55.30.2 - діяльність кафе (основний вид діяльності); 74.12 - діяльність у сфері бухгалтерського обліку; 74.14 - консультування з питань комерційної діяльності; 70.31.3 - посередницькі послуги під час купівлі, продажу, здавання в оренду та оцінювання земельних ділянок; 45.21.1 - будівництво будівель; 74.20.1 - діяльність у сфері інжинірингу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у 2016 році не поширювався на комплекс будівель та споруд, які перебували у власності ОСОБА_1 , оскільки позивач станом на 2016 рік не був сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 100688-13 від 03.10.2017.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 51224,39 грн було нараховане ОСОБА_1 правомірно. Строк сплати такого зобов`язання станом на 09.10.2018 та 06.11.2018 сплинув.

Відповідно до підпункту 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Положеннями пункту 89.3 статті 89 ПК України передбачено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в частині визнання протиправними та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 09.10.2018 № 218/06-30-53-17-07 та акту опису майна від 06.11.2018 № 231/06-30-53-17-04.

Переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування постанови, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова