ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11 липня 2023 року

справа № 640/5568/21

адміністративне провадження № К/990/8958/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року (суддя - Гарник К.Ю.),

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року (судді: Єгорова Н. М., Федоров І. В., Чаку Є. В.)

у справі № 640/5568/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Рух справи

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 листопада 2020 року №12270411, яким Товариству збільшено податкове зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України на 1 039 768,01 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 519884,01 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року, адміністративний позов задоволено повністю.

13 квітня 2022 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга відповідача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2022 року визначено склад суду в цій справі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Усенко Є. А., судді - Яковенко М.М., Гімон М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року відкрито провадження у справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребувано справу з суду першої інстанції. Також задоволено клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про відстрочення сплати судового збору, відстрочено Головному управлінню ДПС у м. Києві сплату судового збору до розгляду касаційної скарги.

11 серпня 2022 року справа № 640/5568/21 надійшла до Верховного Суду.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Усенко Є. А. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 09 червня 2023 року № 9), що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, 29 червня 2023 року проведено повторний автоматизований розподіл справи, визначено склад суду: Ханова Р. Ф. - головуючий суддя, Бившева Л. І., Хохуляк В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року справу № 640/5568/21 прийнято до свого провадження суддею Хановою Р. Ф.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм підпункту 16-1 пункту 254.4 статті 254, пункту 1 підрозділу 9-3 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України), за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах (щодо ставки, за якою повинна сплачуватися рентна плата за використання радіочастотного ресурсу за вересень 2020 року).

Відповідач в касаційній скарзі зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що Закон № 466-ІХ набрав чинності 23 травня 2020 року, а тому його положення в частині внесення змін до елементів податку, мають застосовуватись лише з нового бюджетного періоду, починаючи з 01 січня 2021 року. Суди попередніх інстанцій визнали, що хоча підвищена ставка рентної плати була закріплена в ПК України станом на вересень 2020 року, таке підвищення відбулось всупереч принципу стабільності податкового законодавства. З огляду на що, позивач правомірно користувався ставкою, визначеною станом на початок бюджетного періоду.

При цьому скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували фактичних обставин, які були встановлені під час перевірки та не спростовані позивачем під час розгляду справи.

Відповідач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2021 року по справі №640/5568/21, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

16 травня 2022 року від Товариства до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу податкового органу, у якому позивач зазначає, що скарга не містить будь-яких обґрунтованих заперечень щодо застосування судом першої інстанції положень пункту 4.1.9. статті 4 ПК України та його висновків, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є користувачем радіочастотного ресурсу України в діапазоні 3400- 3800 МГц та платником відповідної рентної плати.

За вересень 2020 року позивачем подано декларацію з рентної плати, в якій, застосовано ставку в 45,83 грн за 1 МГц та самостійно визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 105 982,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 30 жовтня 2020 року № 1 позивачем сплачено 106 000,00 грн.

Головним управління ДПС у м. Києві за результатом камеральної перевірки податкової звітності по рентній платі за користування радіочастотним ресурсом України складено акт від 23 жовтня 2020 року №131/26-15-04-11/25256270 (далі - акт перевірки), яким встановлено заниження ТОВ «Аеро Телеком» суми податкового зобов`язання, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках), уточнюючих деклараціях (розрахунках) за вересень 2020 року, оскільки застосовано ставку 45,83 грн за 1 МГц, замість визначеної в підрозділі 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України ставки 458,3 грн за 1 МГц.

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС в м. Києві прийнято податкове повідомленням-рішенням від 09 листопада 2020 року №12270411, яким позивачеві збільшено податкове зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України на 1 039 768,01 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 519 884,01 грн.

Правове регулювання

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За приписами статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 251 ПК України передбачено склад рентної плати та зазначено, що рентна плата складається з: плати за користування надрами для видобування корисних копалин; рентної плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України; рентної плати за спеціальне використання води; рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів; рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України.

Згідно з пунктом 254.1 статті 254 ПК України, платниками рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі: ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України; ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.

Пунктом 254.3 статті 254 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування рентною платою за користування радіочастотним ресурсом України є ширина смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм.

Відповідно до підпункту 12 пункту 254.4 статті 254 ПК України (в редакції, чинній станом на 01 січня 2020 року), ставка рентної плати за радіозв`язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції телевізійного зображення, передавання звуку, цифрової інформації в діапазоні частот 2-7 ГГц за 1 МГц смуги радіочастот становила 45,83 грн.

З акта перевірки вбачається, що податковий орган вказав на порушення Товариством порядку заповнення податкової звітності, оскільки позивач застосував ставку 45,83 грн за 1 МГц, замість визначеної в підрозділі 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України ставки 458,3 грн за 1 МГц.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX (Закон № 466-IX), який набрав чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до пункту 254.4 статті 254 ПК України та доповнено розділ ХХ Перехідні положення ПК України підрозділом 9-3.

Згідно з підпунктом 16-1 пункту 254.4 статті 254 ПК України (в редакції, чинній станом на вересень 2020 року), ставка рентної плати за види радіозв`язку (незалежно від служби, системи, радіотехнології, радіоелектронних засобів, випромінювальних пристроїв) в діапазоні частот 3400 - 3800 МГц за 1 МГц смуги радіочастот становить 3000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України, тимчасово, до 31 грудня 2020 року включно, ставка рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України за види радіозв`язку, передбачені підпунктом 16-1 пункту 254.4 статті 254 цього Кодексу, встановлюється в розмірі 458,30 гривні на місяць за 1 мегагерц смуги радіочастот.

Таким чином, Законом № 466, який набрав чинності 23 травня 2020 року, збільшено ставки плати за користування радіочастотним ресурсом України, зокрема, в діапазоні 3400-3800 МГц.

Висновки суду

За приписами частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно вимог частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Пунктом 9.1 статті 9 ПК України передбачено, що до загальнодержавних податків належать, зокрема, рентна плата.

Відповідно до підпункту 4.9.1 пункту 4.9 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципу стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-ІХ набрав чинності 23 травня 2020 року, його положення в частині внесення змін до елементів податку, мають застосовуватись лише з нового бюджетного періоду, починаючи з 01 січня 2021 року.

При цьому суди попередніх інстанцій послалися на правову позицію Верховного Суду, висловлену в ряді постанов, щодо усунення розбіжностей у застосуванні норм щодо змін елементів загальнодержавних податків, дотримання принципу податкового законодавства - стабільності, встановленому підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України.

Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що у 2022 році практика Верховного Суду в питанні застосування принципу стабільності податкового законодавства кардинально змінилася, попри те, що позивачами-платниками податків як підставу для задоволення позовних вимог доводилося порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України - принципу стабільності податкового законодавства.

Так, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2022 року у справі №816/687/16 зазначила, що в конкретних ситуаціях правозастосування правові принципи, в тому числі принципи податкового законодавства, мають розглядатися в їх сукупності. Розглядаючи дотримання чи порушення одного з правових принципів, не можна не враховувати дотримання чи порушення інших. Так, принцип стабільності неможливо розглядати відокремлено, зокрема від принципу фіскальної достатності («встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями» підпункт 4.1.5) чи загальності оподаткування («кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені Податковим кодексом України, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу» підпункт 4.1.1), невідворотності настання визначеної законом відповідальності в разі порушення податкового законодавства (підпункт 4.1.3). Іншими словами, принципи як основні засади правового регулювання діють (функціонують) системно, мають аналізуватися в правозастосуванні як сукупність вимог, дотримання яких вимагається як платником податку, контролюючим органом, так і законодавцем.

Водночас підстав для твердження, що в разі, коли закони про зміну податків (зборів), будь-яких елементів податків (зборів), прийняті без врахування темпоральних меж, встановлених цими нормами, не підлягають застосуванню, немає.

У Конституції України відсутні норми, які б зобов`язували Верховну Раду України дотримуватися особливого порядку введення в дію норм із питань оподаткування.

Ураховуючи зміст конституційних норм, закон, зокрема з питань оподаткування, може набирати чинності та вступати в дію в різні моменти, проте для цього потрібне відповідне застереження в самому законі. Наявність подібних застережень в інших законах не передбачена Конституцією України (нормою частини п`ятої статті 94 Конституції України безпосередньо визначено, що відступ від загального правила має бути передбачений «самим законом», тобто тим законом, про набрання чинності якого йдеться).

Отже, норму-принцип стабільності податкового законодавства не можна вважати нормою, що змінює порядок набрання чинності або вступу в дію всіх нових податкових правил.

Принцип стабільності податкового законодавства перебуває у складі такого структурного елементу принципу верховенства права, як правова визначеність. Стабільність податкового законодавства передбачає законні очікування платника податку щодо незмінності правового режиму оподаткування. Водночас такі очікування від законодавця мають урівноважуватись із правом держави приймати закони відповідно до суспільних (публічних) інтересів, тобто необхідно враховувати соціальні, політичні, економічні, безпекові чинники, які існують на момент прийняття законодавчого акта. Питання щодо застосування норм законів про зміну будь-яких елементів податків (зборів), які прийняті без врахування темпоральних меж, встановлених підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не повинно вирішуватися шляхом прямого зіставлення цих норм, оскільки, як вже зазначено, принцип стабільності діє і застосовується в нерозривному зв`язку з іншими правовими принципами.

Міра стабільності залежить від багатьох чинників. Оцінка змін у правовому режимі оподаткування на її відповідність правовій визначеності має відбуватись на підставі порівнювання та оцінювання обставин, внаслідок яких діяв законодавець, приймаючи рішення про зміну ставок податку (збору), а також з врахуванням того, чи є цей захід постійним або тимчасовим.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд відступив від висновку в постановах від 07 вересня 2018 року у справі № 826/18755/15, від 17 березня 2021 року № 816/846/16, від 01 липня 2021 року № 816/844/16 та сформулював висновок, що норми підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України не скасовують дію норми, якою встановлено (змінено) податок (збір) та/або будь-який елемент податку (збору) і яка запроваджена законом, що прийнятий пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору). Колізії між такою нормою та принципом стабільності немає, оскільки принцип стабільності застосовується в системному зв`язку з іншими принципами податкового законодавства. Така норма не застосовується лише тоді, коли вона суперечить принципу верховенства права в контексті права платника податку на мирне володіння майном.

Аналогічний підхід має бути застосований до спірних правовідносин у цій справі.

Позивач у позові посилається на порушення норм ПК України під час прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX, прийнятим всупереч підпункту 4.9.1 пункту 4.9 статті 4 ПК України.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що Закон № 466-IX є чинним, неконституційним не визнавався, норми підпункту 16-1 пункту 254.4 статті 254, пункту 1 підрозділу 9-3 розділу ХХ ПК України не припускають неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів.

Позивач посилається на порушення принципів передбачуваності та якості закону, що, на його думку, призвело до неможливості сплати позивачем податку, ставки якого були збільшені несподівано для позивача.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що порівняння наслідків підвищення ставок рентної плати за користування радіочастотним ресурсом для відповідних суб`єктів господарювання, зокрема для позивача (додаткове податкове навантаження як чинник, що призводить до зменшення активів) з фіскальним та соціальним ефектом, на досягнення якого це було направлено, зокрема, в частині реального забезпечення виконання функцій держави (збалансування бюджету і забезпечення видатків на оборону, соціальний захист населення в складних економічних умовах фактичної військової агресії) свідчить на користь висновку, що підвищення ставок рентної плати не порушило норми Конституції України, було пропорційним у відповідній ситуації щодо втручання держави у право власності платників податків, для яких був встановлений обов`язок сплатити до бюджету додаткові кошти, а також забезпечило баланс між публічними та приватними інтересам. Про вимушеність такого заходу з боку держави свідчить і така обставина, як тимчасовий характер норми пункту 1 підрозділу 9-3 розділу ХХ ПК України (до 31 грудня 2020 року включно).

В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття повідомлення-рішення, відповідають нормам ПК України зі змінами, внесеними Законом № 466-IX, прийнятим органом законодавчої влади з дотриманням балансу публічних та приватних інтересів.

Зважаючи на конституційні засади визначення меж законодавчого регулювання податкових правовідносин та враховуючи відсутність свавільного втручання в права позивача у зв`язку з прийняттям Закону № 466-IX, позивач був зобов`язаний сплачувати рентну плату за вересень 2020 року за ставкою, встановленою підрозділом 9-3 розділу ХХ ПК України.

Щодо застосування штрафу спірним податковим повідомленням-рішенням

Відповідно до статті 123 ПК України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення бюджетного відшкодування або виявлення фактів використання податкових пільг не за цільовим призначенням чи всупереч умовам чи цілям їх надання.

Пунктом 123.1 зазначеної правової норми встановлено, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з пунктом 123.3 статті 123 ПК України, діяння, передбачені пунктом 123.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, приписами статті 123 Податкового кодексу України встановлено відповідальність платника податків, саме за несплату (неперерахування) податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.

Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку є податковим правопорушенням.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, висновувалися на тому, що позивачу протиправно нараховано грошове зобов`язання з рентної плати за вересень 2020 року, а тому відсутня і підстава для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин та обов`язок позивача сплачувати рентну плату за вересень 2020 року за ставкою, встановленою підрозділом 9-3 розділу ХХ ПК України, перевірці також підлягає правомірність застосування контролюючим органом штрафу на підставі статті 123 ПК України, наявність/відсутність повторності податкового правопорушення, що під час розгляду справи судами не досліджено.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій фактично не встановили обставин справи в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, не дослідили доказів та не надали належної оцінки спірним правовідносинам в цій частині, що свідчить про не дотримання принципів процесуального закону.

Таким чином, оскільки вказані вище обставини та факти залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено докази у справі в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням, що є порушенням норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин в частині, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню до суду першої інстанції на новий розгляд щодо вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 листопада 2020 року №12270411 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 519884,01 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до безпідставного скасування податкового повідомлення рішення від 09 листопада 2020 року №12270411 в частині збільшення Товариству податкового зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України на 1 039 768,01 грн, а тому касаційна скарга контролюючого органу в цій частині підлягає задоволенню.

Судові витрати

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року задоволено клопотання контролюючого органу про відстрочення сплати судового збору, відстрочено Головному управлінню ДПС у м. Києві сплату судового збору до розгляду касаційної скарги.

За правилами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Враховуючи вимоги частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», ціну позову - 1559652,00 грн, податковий орган мав сплатити судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 45400,00 грн.

Керуючись статтями 341 345 349 351 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі № 640/5568/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 листопада 2020 року №12270411 про збільшення податкового зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України на 1 039 768,01 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення у справі № 640/5568/21, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі № 640/5568/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 листопада 2020 року №12270411 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 519884,01 грн, справу № 640/5568/21 в цій частині вимог направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, вул. Шолуденка 33/19, м. Київ, код ЄДРПОУ ВП: 44116011) до Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001. Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 45400 грн (сорок п`ять тисяч чотириста гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк