Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 640/5682/18
провадження № 6123130 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство оборони України, Управління Служби безпеки України в Харківській області, військова частина НОМЕР_1 , Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Кужелєвої Світлани Валеріївни, військової частини
НОМЕР_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 серпня 2019 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Управління Служби безпеки України
в Харківській області (далі УСБУ в Харківській області), військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 . 23 березня 2017 року на території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу боєприпасів (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) почалась пожежа, яка призвела до детонування частини боєприпасів та подальших вибухів боєприпасів. Зазначена подія відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 368 класифікована як надзвичайна ситуація техногенного характеру регіонального рівня. Відповідно до акту обстеження від 04 квітня 2017 року, складеного депутатом Балаклійської міської ради ОСОБА_2 , зафіксовані пошкодження будинку та гаражу. Згідно з локальним кошторисом на будівельні роботи та зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва на відновлення покрівлі будинку та вікон потрібно
380266,00 грн, вартість знищеного холодильника 2500,00 грн, вартість пральної машини 3045,00 грн, вартість знищеного телевізора 296,00 грн, інші ушкодження будинку, гаражу літньої кухні, огорожі оцінено
в 80000,00 грн, а загальну суму збитків у 468775,00 грн.
Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінив у 300000,00 грн та просив стягнути з військової частини
НОМЕР_1 , УСБУ в Харківській області та Міністерства оборони України,
по 100000,00 грн з кожного.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з військової частини
НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі
278480,76 грн та моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3489,61 грн.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є військова частина, а не Міністерство оборони України, тому шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню саме військовою частиною у розмірі, що доведено позивачем. Врахувавши характер подій, виниклих у військовій частині, які є суспільно небезпечними, вимоги справедливості та розумності, глибину моральних страждань позивача суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 20000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Харкова
від 08 серпня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, щосудом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи
та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,
представник ОСОБА_1 адвокат Кужелєва С. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення змінити, стягнути солідарно з Міністерства оборони України та військової частини
НОМЕР_1 матеріальну шкоду у розмірі 278480,76 грн, стягнути з Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 по 100000,00 грн з кожного,
у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 .
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та їх короткий зміст
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 27 грудня 2019 року у задоволені клопотання військовій частині НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено, касаційну скаргу залишено без руху та надано строку для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 28 грудня 2019 року за касаційною скаргою представника
ОСОБА_1 адвоката Кужелєвої С. В., відкрито касаційне провадження у справі № 640/5682/18, витребувано її матеріали із Київського районного суду міста Харкова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2020 року військова частина НОМЕР_1 усунула недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 27 січня 2020 року поновлено військовій частині НОМЕР_1 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Кужелєвої С. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги,
що статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно
за військовими частинами.
Зазначає, що оскільки власником майна військової частини НОМЕР_1
є держава в особі органу управління майном Міністерства оборони України, а військова частина НОМЕР_1 наділена правом оперативного управління щодо військового майна, тому на підставі статті 1190 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 мають нести солідарну відповідальність, так як шкоду завдано за їх спільною бездіяльністю. Міністерство оборони України не здійснило в необхідному обсязі контроль за використанням
і збереженням боєприпасів, а військова частина НОМЕР_1 не забезпечила їх належне зберігання.
Крім того, враховуючи характер та обсяг страждань, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін, час та зусилля, які витрачено, заявник вважає несправедливим розмір моральної шкоди присуджений судами попередніх інстанцій та просить його змінити.
Касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що право військової частини НОМЕР_1 на боєприпаси (майно), які зберігалися на її території, не є речовим правом
у розумінні частини першої статті 137 Господарського кодексу України (далі ГК України), тому військова частина НОМЕР_1 не володіє, не користується та не розпоряджається вказаним майном (боєприпасами).
Вказує, що не є належним відповідачем за заявленими у даній справі позовними вимогами і не повинна відшкодовувати шкоду.
Зазначає, що вплив непереборної сили, яку не можливо було відвернути посадовими особами військової частини НОМЕР_1 , і яка стала причиною виникнення пожежі та спричинила подальше детонування боєприпасів,
є обставиною, що звільняє від відповідальності військову частину НОМЕР_1 за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Крім того, вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій без жодного доказу спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди та належного обґрунтування стягнуто з військової частини НОМЕР_1 моральну шкоду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року військова частина НОМЕР_1 подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кужелєвої С. В., в якому посилається на доводи, зазначені
у власній касаційній скарзі, що на даний час не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між порушеннями посадовими особами військової частини НОМЕР_1 вимог керівних документів та виникненням пожежі, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі
в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Кужелєвої С. В., військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними
і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками
є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Таким чином, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.
Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна Відповідно у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних сил України(далі ЗСУ) здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою
статті 1187 ЦК України, тому доводи касаційної скарги військової частини
НОМЕР_1 , що остання є неналежним відповідачем по справі не заслуговують на увагу.
Заперечуючи проти позову, військова частина зазначала щодо обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від відповідальності.
Отже, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її·заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними
і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, а на позивача покладається обов`язок довести наявність заподіяної шкоди та її розмір.
Непереборна сила це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву.
Непереборна сила є об`єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить
від волі, свідомості та бажання людини. При цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб`єкта зовнішній характер втручання.
Між тим, доказів, що пожежа виникла внаслідок зовнішніх факторів, які не могли бути відвернуті незважаючи на вжиття всіх необхідних запобіжних заходів не надано.
Відповідно до статті 1 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Отже, закон не пов`язує обов`язковість виникнення надзвичайної ситуації
з обставинами непереборної сили.
Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини,
та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непереборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Військова частина НОМЕР_1 є самостійною юридичною особою, зареєстрована у встановленому законом порядку.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 15 липня 2017 року № 3004 боєприпаси, які зберігалися на території військової частини НОМЕР_1 знаходились на відповідальному зберіганні військової частини НОМЕР_1
та були закріпленні за нею на праві оперативного управління. Тобто, відповідальною особою є саме військова частина.
Оскільки володільцем джерела підвищеної небезпеки є військова частина,
а не Міністерство оборони України, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для стягнення коштів з Міністерства оборони України.
До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц
(провадження №14-81 цс 18), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, зазначеного у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86 гс 14 щодо застосування статті 1187 ЦК України.
У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє посилання представника
ОСОБА_1 адвоката Кужелєвої С. В., у касаційній скарзі на те,
що Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 повинні нести солідарну відповідальність перед ним з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
Втім, у правовідносинах за участі позивача відсутній закон чи договір, що передбачають солідарну відповідальність Міністерства оборони України
та військової частини на випадок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанцій, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши подані сторонами докази та визнаючи розмір моральної шкоди у сумі 20000,00 грн правильно взяв до уваги глибину моральних страждань позивача, пов`язаних із знищенням його майна, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Кужелєвої С. В., про те, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 20000,00 грн є необґрунтованим, не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, а переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статті 367 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та навів висновки на їх спростування,
у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
Твердження військової частини НОМЕР_1 у касаційній скарзі про те, що пошкодження майна позивача відбулося внаслідок непереборної сили,
а саме диверсії, що звільняє військову частину від відшкодування заподіяної шкоди, є помилковими з огляду на таке.
Частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати
в Україні» визначає поняття форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), якими є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо,
а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом,
а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У силу статті 113 Кримінального кодексу України диверсія є злочином проти основ національної безпеки України, за який встановлена кримінальна відповідальність.
Факт того, чи мало місце діяння та чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, встановлюється судом при ухваленні вироку.
Отже, за відсутності вироку суду, в якому встановлено обставини щодо виникнення пожежі саме через диверсію, факт наявності диверсії
є недоведеним.
Інші доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна правова оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з ухваленими судовими рішеннями, а також до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Кужелєвої Світлани Валеріївни, військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
І. А. Воробйова
Б. І. Гулько