ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 640/6129/22
адміністративне провадження № К/990/6373/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Арбітражного керуючого ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2022 (головуючий суддя - П.В. Вовк)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2023 (головуючий суддя - А.Б. Парінов, судді - О.О. Беспалов, І.О. Грибан)
у справі № 640/6129/22
за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1
до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих
про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. Арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, оформленого протоколом засідання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих № 106/08/21 від 18.08.2021, щодо відхилення подання від 23.07.2021 № 1543 про притягнення арбітражного керуючого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з пропуском строку притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів) складено акт перевірки. На підставі акту перевірки Департаментом з питань банкрутства Міністерства юстиції України складено та направлено до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих подання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. За результатами розгляду вказаного подання, відповідачем прийнято рішення, яким відхилено подання про притягнення арбітражного керуючого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з пропуском строку притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності. На переконання позивача, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, з огляду на порушення періодичності проведення перевірок; висновку акту перевірки обґрунтовані матеріалами кримінального провадження, які не були надані позивачу для ознайомлення; невідповідність висновків акту перевірки вимогам законодавства про банкрутство; допущення порушення строку проведення перевірки. Позивач вказує, що хоча оскаржуваним рішенням і відмовлено у притягнення його до дисциплінарної відповідальності за спливом строку притягнення до відповідальності, проте необґрунтовані висновки акту перевірки, які суперечать вимогам законодавства про банкрутство, залишені в силі, що дає привід для незаконного кримінального переслідування позивача та необґрунтованого втручання в його професійну діяльність.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2022, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2023, клопотання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі за позовом арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про визнання протиправним та скасування рішення закрито.
4. Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване позивачем рішення не створює для позивача жодних правових наслідків, не покладає на нього будь-яких обов`язків та не наділяє його додатковими правами, на відміну від рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, яке може бути оскаржено у судовому порядку. Оскільки спір стосовно правомірності або протиправності оскаржуваного рішення відповідача не підпадає під ознаки оскарження акта індивідуальної дії, а також жодного іншого спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлену позивачем вимогу не належить розглядати як за правилами адміністративного судочинства, так і у судовому порядку в будь-якому із судів загальної юрисдикції України.
5. Вказані висновки підтримані судом апеляційної інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги
6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
7. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушеного права позивача прийняттям оскаржуваного рішення. На думку позивача, матеріалами справи підтверджується факт порушення прав позивача оскаржуваним рішення відповідача.
Позиція інших учасників справи
8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити у повному обсязі, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Рух касаційних скарг
9. Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого ОСОБА_1
10. Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Оцінка Верховного Суду
11. Частинами першою та другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
12. Відповідно до частини першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
13. На переконання Верховного Суду рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам процесуального закону не відповідають з огляду на таке.
14. Як зазначалося вище, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо відсутності порушеного права позивача та наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
15. Так, частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
16. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
17. Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
18. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
19. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
20. За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
21. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
22. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
23. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.
24. При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
25. Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.
26. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
27. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
28. Таким чином, закриття провадження у справі судом першої інстанції з огляду на необґрунтування позивачем порушення його прав є передчасним, оскільки такі обставини у даному випадку можуть бути підтверджені або спростовані при розгляді справи по суті.
29. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у даній адміністративній справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
30. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
31. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
32. Разом з тим, 15.12.2022 набрав чинності Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
33. Статтею 1 вказаного закону ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
34. У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
35. Враховуючи викладене, справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
36. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Висновки щодо розподілу судових витрат
37. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу Арбітражного керуючого ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 640/6129/22 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
Н.М. Мартинюк