Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 640/6390/19

провадження № 61-1631св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року у складі судді

Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня

2021 рокуу складі колегії суддів: Суханової Є. М., Олійника В. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що постановою Верховного Суду

від 13 червня 2018 року залишено без змін ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року та рішення Печерського районного суду

міста Києва від 12 червня 2017 року в частині визнання законним його права на виключення зі службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири АДРЕСА_1 , а рішення Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та житлової комісії гарнізону м. Києва від 17 червня

2016 року про відмову у задоволенні його заяви на підставі перевищення норм житлової площі скасовано.

Вказував, що він неодноразово звертався із заявами до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про надання інформації щодо розгляду його заяв від 23 грудня 2014 року та

від 07 червня 2018 року з доданими судовими рішеннями та відповідними довідками щодо виключення зі службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири

АДРЕСА_2 та зазначити, яких заходів вжито підпорядкованою установою для виконання рішень суду.

Зазначав, що на його письмові запити надходили відповіді за підписом начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління, що на виконання рішення суду та заяв вживаються заходи, у тому числі витребовувались оновлені довідки та документи для подання до адміністрації для розгляду по суті. Проте листом від 23 листопада 2018 року тимчасово виконуючого обов`язки начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління його повідомлено про те, що ухвалою суду йому відмовлено у задоволенні позову.

14 грудня 2018 року він звернувся до заступника Міністра оборони України Шевчука О. М. із заявою, просив зобов`язати відповідні квартирно-експлуатаційні структурні підрозділи Міністерства оборони України виконати передбачені чинним законодавством дії, а саме: згідно

з пунктами 4-6 розділу VІІ Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міноборони України від 30 листопада 2011 року № 737, виготувати Список надання постійного житла в частині, що його стосується, розглянути зазначений Список по суті та про прийняте рішення письмово повідомити його у строки, передбачені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

Станом на 22 березня 2019 року будь-якої відповіді щодо результатів розгляду звернення від 14 грудня 2018 року, а також повторного звернення від 26 лютого 2019 року щодо подальшого розгляду по суті заяви

від 23 грудня 2014 року про виключення зі службового житлового фонду Міністерства оборони України зазначеної квартири він не отримав.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати Міністерство оборони України розглянути по суті його звернення від 14 грудня 2018 року та повторне звернення від 26 лютого 2019 року шляхом виготовлення, розгляду та затвердження Списку надання постійного житла в частині щодо нього, за заявою від 23 грудня 2014 року

з повідомленням про результати розгляду у письмовій формі;

- відшкодувати моральну шкоду, завдану йому Міністерством оборони України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня

2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня

2020 року скасовано.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про включення до Списку надання постійного житла закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня

2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач розглянув звернення позивача у межах строку, визначеного Законом України «Про звернення громадян», а також з наданням відповіді за кожним пунктом звернення. Незгода позивача зі змістом отриманої відповіді не свідчить про нерозгляд звернення позивача у встановленому законом порядку.

За таких обставин, вимога позивача про зобов`язання відповідача розглянути по суті його звернення від 14 грудня 2018 року та повторне звернення

від 26 лютого 2019 року шляхом виготовлення, розгляду та затвердження Списку надання постійного житла в частині щодо нього, за заявою

від 23 грудня 2014 року з повідомленням про результати розгляду у письмовій формі задоволенню не підлягає.

У такому випадку не підлягає задоволенню й вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною від первинної вимоги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача розглянути по суті його звернення від 14 грудня 2018 року та повторне звернення від 26 лютого 2019 року шляхом виготовлення, розгляду та затвердження Списку надання постійного житла в частині щодо нього, за заявою від 23 грудня 2014 року,

з повідомленням про результати розгляду у письмовій формі. Отже, не підлягає задоволенню й вимога позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною від первинної вимоги. Позивач не надав доказів завдання йому відповідачем моральної шкоди, не вказав, у чому саме полягають незаконні дії чи бездіяльність відповідача, не довів причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і ймовірним протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не досліджували висновки, викладені у постанові Верховного Суду

від 13 червня 2018 року у справі № 757/10624/17-ц (провадження

№ 61-27413св18) за його позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, третя особа - Житлова комісія гарнізону м. Києва, про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.

Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі

№ 750/13081/18 (провадження № 61-15239св19), від 04 березня 2020 року

у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19), від 27 травня

2020 року у справі № 750/1063/19 (провадження № 61-16047св19),

від 09 жовтня 2020 року у справі № 750/3925/18 (провадження

№ 61-244св19), від 22 грудня 2020 року у справі № 750/8002/19 (провадження № 61-23255св19).

Вважає, що оскаржувані судові рішення суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду про обов`язковість застосування інших норм права

у правовідносинах стосовно зміни статусу службового житла та порядку виключення його з числа службового, які мають усталений характер, визначене коло правових норм, якими регулюються такі відносини, та застосовуються Верховним Судом у подібних цивільних справах.

Крім того, зазначив, що відмовляється від позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, завданої йому Міністерством оборони України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року (справа № 757/10624/17-ц) позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним рішення Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 17 червня 2016 року № 303/25/6-960, прийняте на підставі протоколу Житлово-комунального господарства

м. Києва від 25 травня 2016 року № 10, про відмову ОСОБА_1

у виключенні зі складу службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири на склад сім`ї з двох осіб у зв`язку з перевищенням норм житлової площі, зобов`язано Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України відповідно до пунктів 4.4-4.6 розділу IV Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, виключити квартиру зі службового житлового фонду Міноборони України зі зняттям

ОСОБА_1 з квартирного обліку.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року в частині зобов`язання Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України відповідно до пунктів 4.4-4.6 розділу ІV Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міноборони України

від 30 листопада 2011 року № 737, виключити квартиру зі службового житлового фонду Міноборони України зі зняттям ОСОБА_1

з квартирного обліку скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України відповідно виключити квартиру зі службового житлового фонду Міністерства оборони України зі зняттям ОСОБА_1 з квартирного обліку. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року залишено без змін(провадження № 61-27413св18).

ОСОБА_1 неодноразово звертався із заявами до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про надання інформації щодо розгляду заяв від 23 грудня 2014 року та від 07 червня 2018 року з доданими судовими рішеннями та відповідними довідками щодо виключення зі службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири АДРЕСА_2 та зазначити, яких заходів вжито для виконання рішень суду.

14 грудня 2018 року позивач звернувся до заступника Міністра оборони України Шевчука О. М. із заявою, просив зобов`язати відповідні квартирно-експлуатаційні структурні підрозділи Міністерства оборони України виконати передбачені чинним законодавством дії, а саме: згідно

з пунктами 4-6 розділу VІІ Інструкції виготовити Список надання постійного житла в частині, що стосується його, та про прийняте рішення письмово повідомити у строки, передбачені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

26 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до заступника Міністра оборони України Шевчука О. М. із повторною заявою.

21 січня 2019 року уповноваженим органом в особі Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України за дорученням у межах компетенції опрацьовано звернення ОСОБА_1 до заступника Міністра оборони України та надано відповідь, оформлену листом від 21 січня

2019 року за вих. № 303/4/136, згідно з якою щодо порушених питань

у зверненні позивача від 14 грудня 2018 року, останньому повідомлено про те, що постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року квартирно-експлуатаційні органи Збройних Сил України, зокрема, Київське квартирно-експлуатаційне управління не зобов`язано, вчиняти дії щодо виключення із числа службового житлового фонду Міністерства оборони України

квартири АДРЕСА_1 , отже, правові підстави для підготовки Київським квартирно-експлуатаційним управлінням як органом, що уповноважений поліпшити житлові умови позивача у гарнізоні м. Києва, необхідного пакету документів (у тому числі виготовлення Списку надання постійного житла шляхом виключення згаданої квартири з числа службового житла Міністерства оборони України) на сьогодні відсутні.

У листі від 22 березня 2019 року за № 303/4/625 ОСОБА_1 повідомлено, про те, що попереднє звернення від 14 грудня 2018 року було розглянуто у Головному Київському квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України та надано відповідь.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини

і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права,

заякого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом

до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивногоправа, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет

і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Статтею 3 цього закону передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцієюта чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Згідно із частинами першою, третьою та четвертою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства

і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, серед іншого: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Статтею 20 цього Закону визначено, що звернення розглядаються

і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Судом встановлено, що на виконання вимог частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» заступник Міністра оборони України направив звернення ОСОБА_1 від 14 грудня 2018 року до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для розгляду в частині, що належить до його компетенції, тобто в частині вимог, які

є заявою (клопотанням) в розумінні статті 3 Закону України «Про звернення громадян».

21 січня 2019 року уповноваженим органом Міністерства оборони України

в особі Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України за дорученням у межах компетенції опрацьовано звернення ОСОБА_1 до заступника Міністра оборони України та надано відповідь оформлену листом за вих. № 303/4/136, згідно з якою щодо питань порушених у зверненні від 14 грудня 2018 року, ОСОБА_1 повідомлено про те, що постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року не зобов`язано квартирно-експлуатаційні органи Збройних Сил України, зокрема Київське квартирно-експлуатаційне управління, вчинити дії щодо виключення із числа службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири № 43 будинку АДРЕСА_1 ,

а отже, правові підстави для підготовки Київським квартирно-експлуатаційним управлінням як органом, що уповноважений поліпшити житлові умови позивача у гарнізоні м. Києва, необхідного пакету документів (у тому числі виготовлення Списку надання постійного житла шляхом виключення згаданої квартири з числа службового житла Міністерства оборони України) відсутні (а.с. 59-61, т. 1).

У листі від 22 березня 2019 року за № 303/4/625 ОСОБА_1 повідомлено, про те, що попереднє звернення від 14 грудня 2018 року було розглянуто Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України та надано відповідь.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що у матеріалах справи наявні докази про надання відповідачем у строки, передбачені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»,позивачу відповіді по суті поставленого питання щодо його прав, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Міністерство оборони України розглянути по суті його звернення

від 14 грудня 2018 року та повторне звернення від 26 лютого 2019 року шляхом виготовлення, розгляду та затвердження Списку надання постійного житла в частині щодо нього за заявою від 23 грудня 2014 року

з повідомленням про результати розгляду у письмовій формі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено без врахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 13 лютого 2020 року у справі № 750/13081/18 (провадження

№ 61-15239св19), від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19),від 27 травня 2020 року у справі

№ 750/1063/19 (провадження № 61-16047св19), від 09 жовтня 2020 року

у справі № 750/3925/18 (провадження № 61-244св19), від 22 грудня

2020 року у справі № 750/8002/19 (провадження № 61-23255св19), не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлені інші фактичні обставини справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо заяв про відмову від частини позовних вимог

У касаційній скарзі ОСОБА_1 міститься заява про відмову

від частини позовних вимог, в якій він просить прийняти відмову від позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що такі вимоги в умовах зростання російської агресії є недоречними.

Пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з пунктом четвертим частини першої, частиною другою статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку

з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Згідно зі статтею 408 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження,

у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову,

а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 у касаційній скарзі заявив про відмову

від частини позовних вимог про відшкодування йому моральної шкоди, завданої Міністерством оборони України, що відповідає вимогам

статті 206 ЦПК Українита є диспозитивним правом позивача, наслідки відмови від позову в цій частині позивачу відомі й зрозумілі, необхідно прийняти відмову ОСОБА_1 від частини позову, визнати судові рішення районного та апеляційного суду в цій частині нечинними й закрити в цій частині провадження у справі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог, задовольнити.

Прийняти відмову ОСОБА_1 від частини позову до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди та в цій частині визнати нечинними рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк