№ 640/639/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2022 року

м. Київ

справа №640/639/21

адміністративне провадження № К/9901/40741/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/639/21

за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії, Верховного Суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Державна казначейська служба України у місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Шейко Т.І.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Василенка Я.М., суддів: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач 1), Верховного Суду (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Державна казначейська служба України у місті Києві, у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 29.01.2020, просив:

1.1. визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії щодо виплати йому вихідної допомоги у розмірі 3 суддівських винагород;

1.2. зобов`язати Вищий адміністративний суд України в особі ліквідаційної комісії здійснити нарахування ОСОБА_1 вихідної допомоги судді відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2/р(ІІ)2020) у розмірі 10 місячних заробітних плат та виплатити йому суму недоотриманої вихідної допомоги з утриманням відповідних податків і зборів;

1.3. стягнути з Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії на його користь недоотриману вихідну допомогу в розмірі 423763,20 грн та суму сплаченого судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4237,63 грн;

1.4. зобов`язати Верховний Суд як головного розпорядника коштів за бюджетною програмою, по якій здійснюються фінансування виплат вихідної допомоги суддям Вищого адміністративного суду України, забезпечити в повному обсязі фінансування вищевказаних витрат в порядку, визначеному бюджетним законодавством.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день реалізації ним права на відставку (24.11.2020) пункт 7 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ), у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2/р(ІІ)2020, прямо передбачали його право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Незважаючи на це, Вищий адміністративний суд України в особі ліквідаційної комісії протиправно виплатив позивачу вихідну допомогу у розмірі, передбаченому статтею 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон 1402-VIII). Тим самим відповідач порушив право позивача на отримання вихідної допомоги у розмірі, визначеному чинним законодавством. Сума протиправно недонарахованої та невиплаченої вихідної допомоги, за підрахунками позивача, становить 423 763,20 грн (605 376,00 грн - 181 612,80 грн).

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Постановою Верховної Ради України від 22.10.2009 № 1684-VІ ОСОБА_1 був обраний на посаду судді Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) та обіймав посаду судді до 25.11.2020.

4. Рішенням Вищої ради правосуддя від 24.11.2020 № 3231/о/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку» позивача звільнено з указаної посади судді на підставі його заяви, яка надійшла до Вищої ради правосуддя 12.11.2020.

5. На підставі цього рішення Вищої ради правосуддя Вищий адміністративний суд України в особі голови ліквідаційної комісії видав наказ від 25.11.2020 № 21-К «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», яким позивача 25.11.2020 відраховано зі штату Вищого адміністративного суду України та, поміж іншого, вирішено виплатити йому вихідну допомогу в розмірі 3-х місячних суддівських винагород.

6. Не погоджуючись із таким наказом в частині визначеного йому розміру вихідної допомоги, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії із заявою про виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до приписів Закону №2453-VІ.

7. Листом від 29 грудня 2020 року № 330/12-14/20 Вищий адміністративний суд України в особі голови ліквідаційної комісії повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати йому вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до приписів Закону № 2453-VІ.

8. Згідно розрахункових листів за листопад та грудень 2020 року позивачу було нараховано та виплачено вихідну допомогу в розмірі 3 суддівських винагород, а саме в розмірі 181 612,80 грн (60 537,60 грн х 3), тоді як згідно з його розрахунками належало до нарахування та виплати 605 376,00 грн (60 537,60 грн х 10).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволені частково, визнані протиправними дії Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 3-х суддівських винагород, замість 10 суддівських винагород та стягнуто з Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії на користь позивача недоотриману суму вихідної допомоги в розмірі 423 763,20 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

10. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що стаття 143 Закону № 1402-VII, що передбачає виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» указаного Закону чітко визначено, що права, обов`язки, гарантії суддів, зокрема, Вищого адміністративного суду України до припинення його діяльності та ліквідації в установленому законом порядку визначаються Законом № 2453-VІ, який, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2/р(ІІ)2020, передбачає виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних суддівських винагород.

10.1. З огляду на те, що заява позивача до Вищої ради правосуддя про звільнення з посади судді Вищого адміністративного суду України у відставку надійшла 12.11.2020, рішення Вищою радою правосуддя про його звільнення у відставку прийняте 24.11.2020, то правовідносини між сторонами щодо виплати позивачу вихідної допомоги виникли після прийняття Конституційним Судом Рішення від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020, що, за висновком судів попередніх інстанцій, зумовлює необхідність застосування до цих правовідносин статті 136 Закону № 2453-VІ, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

10.2. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, погодився з наведеним розрахунком позивача щодо визначення розміру недоотриманої ним вихідної допомоги, а тому не вбачав за доцільне зобов`язувати Вищий адміністративний Суд України в особі Ліквідаційної комісії нарахувати йому цю допомогу, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про зобов`язання останнього зробити таке нарахування. Водночас суд дійшов висновку, що з метою поновлення порушеного права позивача на отримання належної йому у повному розмірі вихідної допомоги, а саме в розмірі 423 763,20 грн, достатнім буде задоволення його позовної вимоги про стягнення з Вищого адміністративного суду України в особі Ліквідаційної комісії на його користь указаної суми.

10.3. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про зобов`язання Верховного Суду, як головного розпорядника коштів за бюджетною програмою, по якій здійснюється фінансування виплат вихідної допомоги суддям Вищого адміністративного суду України, забезпечити в повному обсязі фінансування вище вказаних витрат в порядку, визначеному бюджетним законодавством, погоджуючись із доводами Верховного Суду про передчасність звернення позивача із такою вимогою.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

11. Касаційна скарга Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії надійшла до Верховного Суду 09.11.2021, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.

12. Ця касаційна скарга подана у зв`язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з підстав, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

12.1. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує на відсутність правового висновку Верховного Суду, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення не у відповідності до норм матеріального права, не правильно застосували положення пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, не застосували норми права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме: положення Закону № 2453-VI у редакції, чинній на момент звільнення позивача у відставку, положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIIІ (далі - Закон № 192-VIIІ) й надали неправильне тлумачення наслідкам застосування Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2/р(ІІ)2020.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.12.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 01.07.2022 клопотання голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України задоволено, зупинене виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року у справі № 640/639/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії, Верховного Суду, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 01.07.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

16. Від Верховного Суду 20.12.2021 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-2 за наслідками ознайомлення з касаційною скаргою зауважує, що повністю поділяє доводи, наведені відповідачем-1 у касаційній скарзі, та просить задовольнити цю касаційну скаргу, скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.

17. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.12.2021 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою ОСОБА_1 отримана 07.12.2021, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ПАТ «Укрпошта», ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0102935462450. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу позивач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

18. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 01.12.2021 слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

20. Спір у цьому провадженні виник щодо розміру вихідної допомоги судді у зв`язку з реалізацією суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 права на відставку.

21. В аспекті порушених у касаційний скарзі [нормативних] підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі у поєднанні з доводами скаржника, якими він їх обґрунтовує, колегія суддів має висловити правову позицію стосовно застосування положень пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у зіставленні із положеннями Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIIІ у частині, чинній на момент звільнення позивача у відставку, у контексті застосування наслідків Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2/р(ІІ)2020, яким визнано неконституційними положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, якими у 2014 році було виключено статтю 136 Закону №2453-VI щодо виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

22. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

23. Відставка як підстава для звільнення з посади судді передбачена на конституційному рівні (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України). Правом судді на відставку забезпечується незалежність судді.

24. Конституційний Суд України в Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначив, що «наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання» (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

25. Отже, право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку.

26. Під час перебування позивача на посаді судді правове регулювання питання вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку законодавцем неодноразово змінювалося.

27. Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон № 2862-ХІІ) (втратив чинність на підставі Закону № 2453-VІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

28. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ) змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку (стаття 136).

29. Частиною першою статті 136 Закону № 2453-VІ (в редакції до 01.04.2014) визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

30. Положення статті 136 визнані конституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013. Конституційний Суд, ухвалюючи це Рішення, відхилив доводи Верховного Суду України, як суб`єкта права на конституційне подання, який обґрунтовував неконституційність зазначених положень тим, що ними зменшено розмір вихідної допомоги судді у разі виходу його у відставку, передбачений частиною третьою статті 43 Закону № 2862-ХІІ.

31. У Рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку із цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

32. Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII) із Закону № 2453-VI виключено статтю 136, частиною першою якої передбачалося право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Вказані зміни набрали чинності 01.04.2014.

33. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIIІ (далі - Закон № 192-VIIІ), який набрав чинності 29.03.2015, Закон № 2453-VІ викладено в новій редакції. Ця редакція Закону № 2453-VІ не передбачала виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги, а стаття 136 має назву «Забезпечення житлових умов судді».

34. Далі набрав чинності 30.09.2016 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), яким Закон № 2453-VІ визнано таким, що втратив чинність з дня набрання ним чинності, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

35. Згідно з положеннями пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, які в цій частині є чинними та неконституційними не визнавалися, до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів, зокрема, ВАСУ визначаються Законом № 2453-VІ.

36. Законом № 1402-VIII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

37. Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, яким із Закону № 2453-VI виключено статтю 136. Положення визначеного підпункту втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення.

38. Ухвалюючи таке рішення Конституційний Суд констатував, що до внесення змін Законом № 1166-VII частиною першою статті 136 Закону № 2453-VІ було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

39. Виходячи із системного аналізу положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, а також пояснювальної записки до проєкту Закону України про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні (реєстр. № 4576) Конституційний Суд уважав наявними підстави стверджувати, що законодавець оспорюваним положенням Закону № 1166-VII тимчасово змінив порядок матеріального забезпечення суддів, посилаючись на введення режиму запобігання фінансової катастрофи, реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та забезпечення соціальної підтримки усіх громадян виходячи з фінансових можливостей держави.

40. При цьому Суд при розгляді справи № 2-р/2020 наголосив на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою вихідна допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.

41. Наведене надало Конституційному Суду України підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII не суперечать вимогам статті 21, частини третьої статті 22, частин першої, другої статті 24, частини першої статті 126 Конституції України.

42. При цьому, право судді на вихідну допомогу при виході у відставку, яке і було скасоване вказаним положенням, Конституційний Суд України не відніс ані до конституційних гарантій незалежності суддів, ані до передбачених Конституцією України соціальних прав громадян чи їх інших конституційних прав, визначивши суть правової проблеми у тому, що розмір вихідної допомоги судді, який має право на відставку і виходить у відставку, на відміну від розміру грошової винагороди судді та розміру його довічного утримання, не гарантується на конституційному рівні. Тому, за висновком Суду, розсуд законодавця щодо регулювання розміру такої допомоги ширший, ніж стосовно вказаних базових гарантій незалежності судді, рівень яких не може знижуватися взагалі.

43. Поряд із цим Конституційний Суд наголосив, що у контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 підкреслив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин; тривалість перехідного періоду у разі зміни юридичного регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

44. Конституційний Суд України виходив з того, що зміни в юридичному регулюванні мають бути вчинено так, щоб особи, юридичного статусу яких такі зміни стосуються, мали реальну можливість пристосуватися до нової юридичної ситуації, зокрема, встигли реалізувати певні права (вчинити потрібні дії) у спосіб, встановлений законодавством до внесення відповідних змін. Суд указав, що за певних обставин, зокрема, якщо нове законодавче регулювання погіршуватиме юридичний статус осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого зацікавлені особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, передбачених новим законодавчим регулюванням.

45. Застосовуючи цей підхід у справі № 2-р/2020 Конституційний Суд України зважив на те, що Закон № 1166-VII був ухвалений парламентом 27 березня 2014 року та опублікований 31 березня 2014 року в газеті «Голос України», що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному вебпорталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV "Прикінцеві положення" Закону № 1166-VII, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону № 1166-VII, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII набрав чинності з 1 квітня 2014 року, тобто з наступного дня після його опублікування.

46. Тож, оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону № 1166-VII, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то, за висновком Конституційного Суду України, зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону № 2453-VІ) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду. Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов`язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII.

47. На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов`язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону № 1166-VII, з 31 березня по 1 квітня 2014 року (1 день) є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 1 квітня 2014 року вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.

48. Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166-VII та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166-VII мали право на вихід у відставку, але станом на 1 квітня 2014 року ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом №1166-VII.

49. На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

50. Із змісту доводів ОСОБА_1 слідує, що, на його переконання, наслідком Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 є фактичне «відновлення» дії статті 136 у тілі Закону № 2453-VI, положення якої мають бути застосовані до нього в силу пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII. Підкреслюючи той факт, що рішення про його відставку прийнято після указаного Рішення Конституційного Суду, позивач наголошував, що юридичні наслідки цього Рішення у його ситуації не матимуть зворотного ефекту.

51. Суди попередніх інстанцій погодилися із цими доводами позивача та застосували означенні положення статті 136, як чинні законодавчі норми, у якості підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

52. Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

53. Відповідно до частини першої статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

54. В Рішенні Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 не сформульовано юридичної позиції стосовно правових наслідків визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, яким із Закону № 2453-VI виключено статтю 136. Зокрема, у цьому Рішенні Конституційний Суд не робив висновків, що визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII означає поновлення дії статті 136 у тілі Закону № 2453-VI. Це Рішення не містить будь-якого іншого визначеного Судом порядку його виконання.

55. Водночас за позицією Конституційного Суду додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000).

56. За загальним правилом чинність закону (його окремих положень) припиняється в цілому або в окремій частині: а) законодавчим органом, шляхом прийняття відповідного закону (про внесення змін до закону, вилучення положень закону тощо); б) за рішенням Конституційного Суду України у разі визнання неконституційним закону або окремих його положень.

57. Норма закону, яка була вилучена іншим законом (внаслідок чого втратила свою чинність), що пізніше був предметом конституційного контролю, за результатами якого Конституційним Судом України прийняте рішення про визнання неконституційними положень закону, якими ця норма вилучена, не підлягає автоматичному поновленню, оскільки це суперечило б принципу поділу влади (стаття 6 Конституції України).

58. Відповідно до цього принципу повноваженнями на прийняття змін в законодавство чи заповнення прогалин внаслідок визнання законів чи інших нормативних актів неконституційними наділений парламент, як єдиний орган законодавчої гілки влади.

59. Слід констатувати, що після того, як підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII виключено із Закону № 2453-VI статтю 136, Закон № 2453-VІ повністю викладено в новій редакції Законом № 192-VIIІ. Ця редакція Закону № 2453-VІ не передбачала виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги, а стаття 136 має назву «Забезпечення житлових умов судді». Положення Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ не визнавалися неконституційними у зв`язку з відсутністю в ньому норми про виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги.

60. Положення щодо прав та гарантій суддів ВАСУ визначено бланкетною нормою - пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яка відсилає до відповідних положень Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ, які залишилися чинними після набрання чинності Закону № 1402-VIII.

61. Тож після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 утворилася законодавча прогалина в частині визначення права суддів, статус та положення яких визначаються Законом № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ на підставі пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, на вихідну допомогу та її розмір. Ця прогалина може бути подолана лише шляхом конституційно встановленої законодавчої процедури і не може бути усунута у межах цього спору судом.

62. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що норми статті 136 Закону № 2453-VІ, яка була вилучена із тіла Закону № 2453-VІ підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, що в подальшому був визнаний неконституційним, автоматично не відновлюють свою чинність, внаслідок чого не створюють законодавчої підстави для визначення права суддів, статус та положення яких визначаються Законом № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ на підставі пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, на вихідну допомогу та її розмір.

63. Наведене дозволяє дійти висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та задовольнили позовні вимоги, застосувавши норму закону, яка втратила чинність у зв`язку з її вилученням.

64. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

65. Нарахувавши та виплативши позивачу вихідну допомогу у розмірі 3 суддівських винагород, передбаченому статтею 143 Закону 1402-VIII, Вищий адміністративний суд України в особі ліквідаційної комісії не порушив права позивача на отримання вихідної допомоги у розмірі, визначеному чинним законодавством, а тому висновки судів попередніх інстанцій про визнання протиправними дій цього відповідача щодо виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 3 суддівських винагород замість 10 суддівських винагород є безпідставними.

66. Таким чином підсумовуючи викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування вищевказаних норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень в частині задоволення позовних вимог.

67. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

68. Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне прийняти нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

69. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

70. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2022 року зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року у справі № 640/639/21.

71. Згідно із частиною третьою статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

72. З огляду на те, що за результатами касаційного розгляду, вирішено скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції із прийняттям нового рішення про відмову у задоволені позову, тому Верховний Суд не вбачає підстав для поновлення виконання оскаржуваного судового рішення, відповідно до частини третьої статті 375 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

73. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії задовольнити.

2. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 3 суддівських винагород, замість 10 суддівських винагород та стягнення з Вищого адміністративного суду України в особі ліквідаційної комісії на користь позивача недоотриманої суми вихідної допомоги в розмірі 423 763,20 грн, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М.Соколов

Судді Верховного Суду