ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Київ

справа №640/9125/21

адміністративне провадження № К/990/25273/22, К/990/29886/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року (головуючий суддя - Шейко Т.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року (головуючий суддя - Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Кузьменко В.В.)

у справі №640/9125/21

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.

I. РУХ СПРАВИ

1. У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області, допущеного до негайного виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі №826/17801/14;

- стягнути з Київської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 жовтня 2019 року по 19 липня 2020 року в сумі 1 219 731,15 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року його поновлено на посаді заступника прокурора Київської області та в цій частині судове рішення допущено до негайного виконання. У той же час його поновлено на посаді 20 липня 2020 року, в результаті чого виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області, допущеного до негайного виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі №826/17801/14.

Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 26 жовтня 2019 року по 19 липня 2020 року включно в сумі 387 682,92 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків та зборів.

В задоволенні решти позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідачі звернулися з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

5. Ухвалами Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року та 08 листопада 2022 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі № 826/17801/14 визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1455к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Київської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року; стягнуто з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 927 907,28 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 24 жовтня 2014 року на посаді заступника прокурора Київської області та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі №826/1781/14 залишено без змін.

8. 29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України із заявою щодо поновлення на посаді заступника прокурора Київської області згідно з рішенням суду у справі №826/1781/14.

9. Листом Генеральної прокуратури України від 06 грудня 2019 року №11-23485-19 позивача поінформовано, що оригінали виконавчих документів з виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року в установленому порядку для виконання не надходили. Оскільки на час надання даної відповіді рішення Окружного адміністративного суду міста Києва оскаржувалось в Шостому апеляційному адміністративному суді, вирішення питання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді відбуватиметься за результатами судового розгляду справи та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

10. 03 червня 2020 року позивач повторно звернувся із заявою до Генерального прокурора щодо свого поновлення на посаді заступника прокурора Київської області згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року, допущеного до негайного виконання.

11. Листом від 13 липня 2020 року №07-23485-19 Офіс Генерального прокурора знову послався на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та зауважив, що питання стосовно поновлення заявника на відповідній посаді буде вирішуватися за результатами судового розгляду справи відповідно до вимог Законів України «Про виконавче провадження» та «Про прокуратуру».

12. Наказом Генерального прокурора від 20 липня 2020 року № 181к наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1455к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Київської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року.

13. Вважаючи затримку виконання судового рішення за період з 26 жовтня 2019 року по 19 липня 2020 року протиправною бездіяльністю Офісу Генерального прокурора, внаслідок чого у нього виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначав про те, що Конституцією України запроваджено обов`язковість виконання судових рішень, відповідальність за невиконання судових рішень. Проте Офісом Генерального прокурора судове рішення свідомо не виконувалося з зазначенням причин, які не узгоджувалися з вимогами, зокрема, статті 371 КАС України.

15. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок, який не є похідним від дій особи, яку поновлено на роботі (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження).

16. Офіс Генерального прокурора на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року в частині його негайного виконання мав видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року відразу після оголошення рішення суду, а також на виконання вказаного рішення мало бути вирішено питання щодо стягнення з Київської обласної прокуратури (прокуратури Київської області), з якою у позивача були оформлені безпосередні відносини, сум середнього заробітку за один місяць. У той же час такий наказ виданий лише 20 липня 2020 року, чим допущено затримку виконання рішення суду, як наслідок виникла відповідальність за невиконання судового рішення про поновлення працівника на роботі, передбачена статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

17. Суд вказував на відсутність підстав для застосування підвищеного посадового окладу та коригування заробітної плати по відповідній посаді, що відбулось після звільнення позивача із займаної посади. Відповідні оклади можуть виплачуватись лише прокурорам, які переведені до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур за наслідками успішного проходження атестації або за результатами відкритого конкурсу. У той же час позивач поновлений у судовому порядку на посаді заступника прокурора Київської області, а не заступника прокурора Київської обласної прокуратури.

18. Сума спірного середнього заробітку, яка підлягає стягненню, становить 387 682,92 грн (741,14 х 2,89 х 181), де 741,14 грн - середньоденна заробітна плата, 2,89 - коефіцієнт підвищення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», 181 - кількість робочих днів затримки виконання рішення суду з 26 жовтня 2019 року по 19 липня 2020 року.

19. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, та відхиляючи доводи апеляційної скарги Київської обласної прокуратури щодо відсутності у неї відповідальності за несвоєчасне виконання судового рішення, зазначала про те, що система органів прокуратури є єдиною багаторівневою структурою, яку очолює Генеральний прокурор, до повноважень якого зокрема належить призначення на посаду та, відповідно й поновлення на такій посаді, заступника керівника обласної прокуратури.

20. Після призначення (поновлення) особи на такій посаді, роботодавцем відповідного працівника є безпосередньо прокуратура, в якій він працює, тобто у спірних правовідносинах - Київська обласна прокуратура, а отже відповідно до статті 236 КЗпП України саме на цей орган покладається зобов`язання виплатити середній заробіток за несвоєчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі. Стягнення вказаної компенсації з іншого органу буде суперечити законодавчим нормам та приписам бюджетного законодавства.

21. Щодо відсутності вини Київської обласної прокуратури у несвоєчасному виконанні рішення суду, то суд апеляційної інстанції наголошував на тому, що в цьому випадку виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді передбачає взаємодію двох структурних підрозділів системи прокуратури: Офісу Генерального прокурора і відповідної обласної прокуратури. Проте своєчасно судове рішення виконано не було, доказів щодо вжиття безпосередньо Київською обласною прокуратурою відповідних заходів матеріали справи не містять.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

22. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора зазначав, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов`язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.

23. Оскільки в матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутні матеріали щодо надходження рішення суду у справі № 826/1781/14 для примусового виконання, то порушень вимог статті 236 КЗпП України зі сторони Офісу Генерального прокурора не вбачається, а відтак відсутні підстави для виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на посаді.

24. Відповідач вказував на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування статті 236 КЗпП України у взаємозв`язку із статтею 21, 24 цього Кодексу щодо видання уповноваженою особою наказу про поновлення на роботі за відсутності заяви такої особи, яка не тільки підтверджує волевиявлення на продовження роботи, але й свідчить про зобов`язання працівника виконувати роботу, визначену трудовою угодою.

25. Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 КАС України).

26. У той же час позивач звернувся з позовною заявою у квітні 2021 року, тобто більше ніж через 8 місяців після того, як дізнався про порушення свого права, без надання жодного доказу на підтвердження неможливості направлення позовної заяви у встановлений місячний строк з дня поновлення на посаді - 20 липня 2020 року. Крім того, позивачем під час розгляду справи було підтверджено факт обізнаності з наказом від 20 липня 2020 року, що свідчить про об`єктивну можливість вчасного звернення до суду. З заявою про поновлення строку звернення до суду позивач не звертався, а отже суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

27. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, мав врахувати, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення є мірою відповідальності роботодавця, а не оплатою праці за виконану роботу, а тому здійснення його розрахунку з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів є безпідставним, сума стягнення розраховується відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 і лише з урахуванням вимог чинного законодавства, які діяли на дату розгляду справи.

28. Вказує на помилковість застосування судами пункту 10 Порядку № 100 під час визначення розміру середнього заробітку з огляду на втрату ним чинності.

29. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому просив залишити її без задоволення.

30. Зазначав про те, що Офіс Генерального прокурора не заперечував надходження заяв про необхідність виконання судового рішення, у той же час наполягав на його примусовому виконанні у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», та після результатів оскарження в апеляційному порядку. Проте негайне виконання судового рішення пролягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

31. Офісом Генерального прокурора свідомо не виконувалося рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року із зазначенням причин, які не узгоджувалися з вимогами, зокрема, статті 371 КАС України.

32. Звертав увагу на те, після ознайомлення із постановою Верховного Суду у справі №461/1303/19 щодо обмеження строку звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, 15 червня 2021 року у судовому засіданні заявив про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

33. Касаційна скарга Київської обласної прокуратури містить схоже обґрунтування незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.

34. Зокрема вказував на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року поновлено позивача на посаді заступника прокурора Київської області, яка є адміністративною посадою. У той же час відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про прокуратуру» призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з таких посад Генеральний прокурор. Відповідно у Київської обласної прокуратури відсутні повноваження на скасування наказу Генерального прокурора від 23 жовтня 2014 року № 1455к та поновлення позивача на посаді.

35. Офісом Генерального прокурора рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано повністю, порушень вимог статті 236 КЗпП України не вбачається, а відтак відсутні підстави для виплати спірного середнього заробітку.

36. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу Київської обласної прокуратури, в якій просив залишити її без задоволення.

37. Звертав увагу на те, що відповідачі у судах першої та апеляційної інстанцій не заявляли про пропуск позивачем строку звернення до суду, проте 15 червня 2021 року у судовому засіданні він заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду з зазначенням поважності причин, з тією метою, що у разі необхідності суд надасть їм відповідну оцінку.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

39. Касаційні провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

40. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, яке підлягає оплаті в розмірі середнього заробітку за час такої затримки.

41. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

42. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

43. Згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

44. Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

45. Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

46. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями статті 236 КЗпП України.

47. Так, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

48. У аспекті доводів касаційних скарг необхідно зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

49. Так, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

50. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

51. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

52. Також Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

53. Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

54. Правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 та від 23 березня 2023 року у справі № 420/8539/21.

55. Колегія суддів також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

56. Доводи відповідачів у касаційних скаргах про необхідність звернення позивача з заявами та виконавчими документами для подальшого виконання рішення суду у справі №826/17801/14, є помилковими та спростовуються наведеною практикою Верховного Суду.

57. Також і посилання відповідачів як на суттєву обставину, яка вплинула на можливість виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі №826/17801/14, на його оскарження в апеляційному порядку, відхиляється колегією суддів, позаяк аналіз статей 235 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися.

58. Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2501/19, від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 28 травня 2021 року у справі № 380/2355/20.

59. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі № 826/17801/14 ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року. 25 жовтня 2019 року у справі видано виконавчий лист в частині, що підлягає негайному виконанню, визначено стягувача - ОСОБА_1 та боржника - Генеральна прокуратура України.

60. Наказом Генерального прокурора від 20 липня 2020 року № 181к скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1455к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Київської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року.

61. Наказом Генерального прокурора від 20 липня 2020 року № 182к призначено ОСОБА_1 на посаду заступника прокурора Київської області на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 , звільнивши його з посади заступника прокурора Київської області.

62. Тобто позивача поновлено на посаді 20 липня 2020 року.

63. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про допущену Офісом Генерального прокурора протиправну бездіяльність щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області на виконання судового рішення.

64. Також Верховний Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 26 жовтня 2019 по 19 липня 2020 року.

65. У касаційній скарзі Київська обласна прокуратура стверджує, що об`єктивно не мала можливості виконати судове рішення у справі №826/17801/14 в силу відсутності повноважень на його виконання, та як наслідок не може відповідати за невиконання чи невчасне виконання судового рішення. Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення спірної суми з Київської обласної прокуратури вважає безпідставними та необґрунтованими.

66. Надаючи оцінку таким доводам касаційної скарги колегія суддів виходить із такого.

67. Ураховуючи, що предметом цього позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому від встановлення такої обставини залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі № 826/17801/14.

68. Верховний Суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість з`ясування належності відповідачів, їх заміна у разі необхідності та встановлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

69. Згідно із положеннями пункту 8 частини першої статті 39 Закону України «Про прокуратуру» посада заступника прокурора Київської області належить до адміністративних посад як посад «заступника керівника обласної прокуратури».

70. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України «Про прокуратуру», призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановленому цим Законом, віднесено до повноважень Генерального прокурора.

71. Суд першої інстанції, перевіряючи наявність підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України, дійшов висновку, що в період з 26 жовтня 2019 по 19 липня 2020 року саме Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов`язок щодо негайного і добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 у справі № 826/17801/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, і цей висновок судом апеляційної інстанції не спростовано.

72. Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги Київської обласної прокуратури в частині того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 236 КЗпП України, поклавши відповідальність за цією нормою не на того відповідача, який має відповідати за такою вимогою.

73. При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на ту обставину, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував з прокуратурою Київської області, нарахування та виплата заробітної плати, проведення пов`язаних із цим розрахунків здійснювалося прокуратурою Київської області (Київська обласна прокуратура), із чого на їх думку слідує, що відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №826/17801/14 має бути покладено на неї, є безпідставними, позаяк означені обставини не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді здійснювалося саме обласною прокуратурою.

74. Також є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неможливість стягнення спірної компенсації з іншого органу з огляду на те, що виконання судового рішення в частині поновлення на посаді передбачає взаємодію двох структурних підрозділів системи прокуратури.

75. Надаючи оцінку доводам касаційних скарг щодо необґрунтованості розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з урахуванням пункту 10 Порядку №100, колегія суддів виходить з такого.

76. За змістом пункту 10 Порядку № 100 (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та прийняття рішення про поновлення позивача на роботі) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

77. З конструкції цієї норми слідує, що у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

78. Судом першої інстанції при проведенні розрахунку спірного середнього заробітку було враховано постанову Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», якою підвищено посадові оклади прокурорам і слідчим органів прокуратури.

79. У той же час обґрунтовано та правомірно суди не врахували положення постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», як просив позивач, з огляду на те, що виплата заробітної плати згідно з постановою № 1155 та статтею 81 Закону № 1697-VІІ пов`язувалася із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

80. Покликання відповідачів у касаційних скаргах на неподання позивачем заяви на підставі статей 21 24 КЗпП України, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду.

81. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справах №640/10445/21, 640/12115/21, 460/4900/21.

82. Отже, доводи касаційних скарг про неправильне застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин приписів статей 21 24 236 КЗпП України, за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

83. За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

84. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

85. За таких обставин посилання відповідачів у касаційних скаргах на недотримання позивачем строку звернення до суду не можуть прийматися до уваги колегії суддів. Під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не ставили питання щодо процесуального строку.

86. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

87. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині позовних вимог та прийняття нового рішення в цій частині.

88. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 356 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року в справі №640/9125/21 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з Київської обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року у справі №826/17801/14 про поновлення на роботі, за період з 26 жовтня 2019 року по 19 липня 2020 року в сумі 387 682, 92 грн (триста вісімдесят сім тисяч шістсот вісімдесят дві грн 92 коп).

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року в справі №640/9125/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду