№ 640/9582/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року

м. Київ

справа № 640/9582/21

адміністративне провадження № К/990/14773/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року (судді: Федотов І.В., Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.) у справі за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

Міністерство внутрішніх справ України (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_1 , в якому просило:

- визнати незаконними дії (бездіяльність) державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. щодо розгляду заяви про закінчення виконавчого провадження від 28 лютого 2020 року №12/6-627;

- визнати незаконною та скасувати вимогу державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. від 19 березня 2021 року по виконавчому провадженню № 8065300.

- зобов`язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 8065300 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що Міністерство внутрішніх справ України рішення суду про зобов`язання МВС України призначити ОСОБА_1 на посаду відповідно до вимог пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, з урахуванням встановленого 13 бер6езня 2014 року Вищим адміністративним судом України способу і порядку виконання судового рішення та висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права, виконане в повному обсязі, згідно з виконавчим документом. Натомість, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДДВС Міністерства юстиції України Берегових B.C., за результатами розгляду заяви МВС про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження № 8065300 не закінчене, що, на думку позивача, свідчіть про неправомірні дії відповідача, оскільки такі суперечать положенням Закону України «Про виконавче провадження».

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі № 12/61 позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 29 листопада 2007 року № 1561 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 18 грудня 2007 року № 1686 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України. Поновлено позивача на службі в органах внутрішніх справ України в апараті Міністерства внутрішніх справ України з 18 грудня 2007 року. Зобов`язано МВС України призначити ОСОБА_1 на посаду відповідно до вимог пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114. Зобов`язано МВС України виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року згідно із пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2009 року апеляційну скаргу МВС України задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року скасовано, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2009 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2009 року та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження ВП № 8065300 з виконання виконавчого листа №12/61, виданого 26 травня 2008 року Окружним адміністративним судом м. Києва про поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в апараті Міністерства внутрішніх справ України з 18 грудня 2007 року; зобов`язання МВС України призначити ОСОБА_1 на посаду відповідно до вимог пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

04 липня 2008 року державним виконавцем відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 8065300.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року роз`яснено порядок виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2008 року, винесеної у справі № 12/61. У резолютивній частині ухвали зазначено про призначення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника служби внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України або на рівнозначну посаду відповідно до пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2010 року, змінено резолютивну частину ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року. Абзац другий викладено у наступній редакції: «Відповідно до пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, ОСОБА_1 повинен бути призначений на посаду заступника начальника служби внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України».

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року у справі № К/800/31703/13 задоволено заяву ОСОБА_1 щодо встановлення способу і порядку виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі № 12/61 в частині дати поновлення останнього на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС. Встановлено спосіб і порядок виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України з 18 грудня 2007 року шляхом призначення його на посаду заступника начальника департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18 грудня 2007 року та допустити його до фактичного виконання службових обов`язків на цій посаді.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого документу неодноразово закінчено державним виконавцем та в подальшому відновлено.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 25 жовтня 2013 року ВП № 8065300. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 18 листопада 2014 року № К/800/53198/14 відмовлю МВС України у відкритті касаційного провадження на вищевказані постанови.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що на адресу відповідача надійшла заява МВС України про закінчення виконавчого провадження №12/6-627, до якої додано копію наказу МВС України від 09 квітня 2014 року, яким внесено зміни до наказів МВС від 07 серпня 2008 року №1292 о/с та від 19 січня 2011 року № 38 о/с в частині призначення ОСОБА_1 заступником начальника Служби внутрішньої безпеки і Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю.

Оскільки на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року, винесеної у справі № К/800/31703/13, наказом МВС України від 09 квітня 2014 року № 529 о/с внесено зміни до наказів МВС України від 07 серпня 2008 року № 1292 о/с та від 19 січня 2011 року № 38 о/с, згідно яких ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ з 18 грудня 2007 року та з цієї ж дати призначено на посаду заступника начальника Служби внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України, позивач вважає, що ним виконано рішення суду, у зв`язку з чим подано заяви про закінчення виконавчого провадження від 28 лютого 2020 року №12/6-627.

Разом з тим, відповідачем, на думку позивача, протиправно не винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 8065300 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та направлено вимогу державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. від 19 березня 2021 року по виконавчому провадженню № 8065300.

Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактичного поновлення стягувача не відбулося, оскільки ОСОБА_1 не допущено до фактичного виконання обов`язків на посаді. Відповідач не надав суду будь-яких доказів, крім вищевказаних наказів про поновлення, які б свідчили, що позивача фактично поновлено на роботі та внесено відповідний запис до трудової книжки стягувача як-то встановлено вимогами статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у державного виконавця відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що державним виконавцем винесено та направлено вимогу державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. від 19 березня 2021 року по виконавчому провадженню № 8065300.

Зважаючи на той факт, що позивачем як боржником у виконавчому провадженні № 8065300 рішення суду не виконано, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. щодо розгляду заяви про закінчення виконавчого провадження від 28 лютого 2020 року №12/6-627 протиправними та визнання незаконною та скасування вимоги державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. від 19 березня 2021 року по виконавчому провадженню № 8065300 відсутні.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Визнано протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. щодо розгляду заяви про закінчення виконавчого провадження від 28 лютого 2020 року №12/6-627. Вимогу державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. від 19 березня 2021 року по виконавчому провадженню № 8065300 визнано протиправною та скасовано. Зобов`язано державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 8065300 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачем в повному обсязі виконано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2008 року згідно виконавчого листа.

При цьому, щодо посилання суду першої інстанції на те, що фактичного поновлення стягувача не відбулося, оскільки ОСОБА_1 не допущено до фактичного виконання обов`язків на посаді колегія суддів апеляційного суду зважала на те, що поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків».

Суд апеляційної інстанції зауважив, що наказом МВС України від 28 січня 2011 року №87 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пунктом 8 вказаного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 65 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби у відставку за віком - при досягненні граничного віку.

На дату звільнення ОСОБА_1 досяг граничного віку перебування на службі, у зв`язку із чим був звільнений з органів внутрішніх справ. Таким чином, трудові правовідносини між працівником і роботодавцем фактично були завершені.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вказувала про відсутність правових підстав для допуску до фактичного виконання обов`язків особи, яка досягла грачиного віку перебування на службі.

Як вказав суд апеляційної інстанції, питання невиконання судового рішення в частині допущення ОСОБА_1 до фактичного виконання службових обов`язків варто було вирішувати ОСОБА_1 в період з дати його поновлення на посаді за рішенням суду, тобто з 18 грудня 2007 року. В свою чергу, вирішити питання фактичного допуску до виконання службових обов`язків після звільнення зі служби за віком, в даному випадку після 28 січня 2011 року є неможливим.

Враховуючи що позивачем на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року, постановленої у справі № К/800/31703/13, наказом МВС України від 09 квітня 2014 року № 529 о/с внесені зміни до наказів МВС України від 07 серпня 2008 року № 1292 о/с та від 19 січня 2011 року № 38 о/с., згідно яких ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ з 18 грудня 2007 року та з цієї ж дати призначено на посаду заступника начальника Служби внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що МВС України виконано рішення суду згідно виконавчого листа №12/61.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі пункту 1частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції в цій справі не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство внутрішніх справ України просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суддів попередніх інстанцій без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просив задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 травня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від19 липня 2023 року призначено справу до розгляду.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частин1, 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.

Скаржник вказує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених постанові від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20, Суд зазначив, що поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 у справі № 640/4699/20, Суд дійшов висновку, що фактичного допуску позивача до виконання попередніх обов`язків з наданням відповідного робочого місця, збереження заробітної плати, створення належних умов праці, які були до його незаконного звільнення, не відбулося, а відтак у відповідача не було достатніх підстав вважати поновленням позивача на посаді заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі № 12/61.

Аналіз судових рішень щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду від 13 березня 2014 року свідчить, що суди не лише вирішили спір, а й встановили спосіб виконання.

При цьому ухвалою Вищого адміністративного суду від 13 березня 2014 року визначено, що :

- - ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді заступника начальника департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18 грудня 2007 року;

- ОСОБА_1 необхідно допустити до фактичного виконання службових обов`язків на посаді заступника начальника департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України.

Таким чином виконання двох вищенаведених умов можна ототожнювати з належним виконанням рішення суду.

Встановлені судами обставини свідчать, що позивачем видано наказ про поновлення (з урахуванням внесених численних змін) ОСОБА_1 на посаді, яка не відповідає тій, що зазначена в ухвалі суду від 13 березня 2014 року.

Верховний Суд погоджується з запереченнями відповідача, що остаточна редакція наказу вказує на поновлення ОСОБА_1 в одному з підрозділів МВС - в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю, а не в центральному апараті МВС, як це визначено судовим рішенням.

Крім того, функціональні обов`язки, які повинен був виконувати позивач, як заступник начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю (у разі якщо він погоджувався на поновленні саме на цій посаді) до його відома не доводилися, жодні доручення, пов`язані з виконанням трудових обов`язків не надавалися.

Вказану обставину позивач не заперечує, а навпаки підтверджує, як в позовній заяві (т.1, а.с. 3), так і в інших заявах по суті справи, мотивуючи це досягнутим ОСОБА_1 граничним 50-ти річним віком та виданим через це 28 січня 2011 року наказом про його звільнення.

Верховний Суд критично ставиться до таких доводів позивача та висновків суду апеляційної інстанції, адже наведені обставини існували і підлягали оцінці у 2014 році при постановленні ухвали про визначення способу і порядку виконання судового рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Після набрання судовими рішеннями законної сили, усі дії та рішення відповідача - суб`єкта владних повноважень повинні бути спрямовані на поновлення прав позивача, в передбачений судом спосіб і порядок, не допускаючи позапроцесуальні сумніви щодо доцільності виконання судових приписів.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід зазначити, що внесенні Законом № 1401-VIII від 2 червня 2016 р. зміни до Конституції України щодо правосуддя зумовили появу нових підходів до застосування принципу обов`язковості виконання судового рішення, зокрема, під час вирішення публічно-правових спорів.

Так, ч. 5 ст. 124 Конституції України у редакції, яка діяла до внесення зазначених вище змін, було передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Натомість Законом № 1401-VIII від 2 червня 2016 р. Конституція України була доповнена ст. 129-1, положення якої визначають, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у Кодексі адміністративного судочинства України, інших процесуальних кодексах, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, ст. 2, ч. 2 ст. 14 КАС України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. При цьому, у ст. 370 КАС України додатково закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Необхідно також зазначити, що Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМУ № 114 від 29 липня 1991 року (в попередніх та останній редакції) передбачена можливість продовження строку служби в органах внутрішніх справ начальницьким складом після досягнення граничного віку.

Також Верховний Суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на те, що будь-які рішення (накази), пов`язані з проходженням публічної служби, повинні прийматися не лише з дотриманням передбаченою законодавством процедурою, а й відповідати логічній послідовності в темпоральному аспекті. Зокрема, цілком логічним є видання наказу про звільнення лише після виконання судового рішення про фактичне поновлення на службі.

Ухвалюючи рішення у справах 826/20844/13-а та 12/61 суди у 2014 році дійшли висновку , що поновлення ОСОБА_1 не відбулося, проте позивач наполягає на законності звільнення ОСОБА_1 28 січня 2011 року.

Отже обидві умови з рішення суду про поновлення ОСОБА_1 , передбачені ухвалою Вищого адміністративного суду від 13 березня 2014 року, позивачем не виконано.

Враховуючи вищевказане, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції та доводами відповідача, що судові рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лишаються не виконаними.

Як свідчать матеріали справи, МВС України видаються різні накази стосовно призначення і звільнення ОСОБА_1 , які не відповідають судовому рішенню від 23 травня 2008 року та ухвалі Вищого адміністративного суду від 13 березня 2014 року.

Виконання судового рішення є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20 встановлено, що відділом примусового виконання рішень до відповідача направлялись Міністерству внутрішніх справ України вимога від 21 січня 2020 року для надання доказів виконання рішення, з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року, про поновлення позивача на посаді заступника начальника департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18 грудня 2007 року та про допущення його до фактичного виконання службових обов`язків на цій посаді шляхом надання документів, або належним чином завірених копій, що підтверджують виконання рішення суду в повному обсязі.

Також постановою Верховного Суду від 26 травня 2022 року встановлено, що доказів реагування відповідача на вказану вимогу державного виконавця судами попередніх інстанцій не встановлено. У матеріалах справи відсутні належні докази, передбачені статтею 72 КАС України про фактичне поновлення його на службі в органах внутрішніх справ та допуску позивача до фактичного виконання службових обов`язків.

Верховний Суд звертає увагу, що преюдиція - це встановлене процесуальним законом правило (нетиповий нормативний припис) звільнення від доказування обставин, встановлених в мотивувальній частині рішення суду у цивільній, господарській, адміністративній справі, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, вироком, іншим кримінально-процесуальним актом, коли в силу закону завершення провадження по кримінальній справі не може бути закінчене постановленням вироку про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої їх ухвалено, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Всупереч висновкам та фактам, викладених та встановлених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у спірній постанові від 14 березня 2023 року у цій справі № 640/9582/21 дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 поновлений з 18 грудня 2007 року на посаді заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю та на службі в органах внутрішніх справ, як це передбачено судовими рішеннями у справі № 12/61 та виконавчим документом.

Таким чином, наведене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 у справі № 640/4699/20.

Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

На підставі встановлених обставин справи Суд вважає задовольнити касаційну скаргу скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на те, що позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 344 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року. Залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов