№ 641/310/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 641/310/19

провадження № 61-4604св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя Захар Олегович, на постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маминої О. В., Пилипчик Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона з 08 серпня 2015 року до 23 жовтня 2018 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

У період перебування у шлюбі ними за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 . На момент придбання вартість квартири складала 502 380,00 грн і вона перебувала у будівельному, непридатному для проживання стані.

ОСОБА_1 зазначала, що більшість фактичних витрат на проведення ремонтно-будівельних робіт здійснено за її рахунок, оскільки з часу набуття квартири у власність до подання позову до суду вона здійснила витрати на проведення ремонтно-будівельних робіт, придбання будівельних матеріалів, вбудованих меблів та техніки.

Станом на момент подання позову ринкова вартість квартири, згідно зі звітом про експертно-грошову оцінку, становить 1 381 800,00 грн. Отже, вартість квартири після її істотного поліпшення збільшилася майже втричі.

Таким чином, ОСОБА_1 вважала, що оскільки квартиру було придбано у період перебування у шлюбі та нею були здійснені значні витрати для поліпшення умов проживання в ній, тому квартира є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу в рівних частках.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , на підставі статей 61 62 69 70 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України), просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частку цієї квартири.

У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності, який було уточнено.

Уточнену зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що спірна двокімнатна квартира АДРЕСА_2 придбана ним за його особисті кошти, які отримані від продажу в день укладення договору купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 зазначав, що ремонт у спірній квартирі проводився фактично повністю за його особисті кошти, а ОСОБА_1 витрачала кошти переважно на придбання меблів та побутової техніки.

Також зазначив, що ОСОБА_1 не мала власних коштів і він, перебуваючи за кордоном на заробітках, передавав через третіх осіб їй грошові кошти для проведення будівельних робіт у квартирі. Тому вважає, що спірна квартира не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 , посилаючись на вимоги статті 57 СК України, просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2020 року у складі судді Колодяжної І. М., з урахуванням ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2020 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, тому відповідно до частини першої статті 70 СК України, статті 358 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наявні підстави для визнання за сторонами права власності на неї по 1/2 частці, керуючись принципом рівності часток подружжя в спільному майні.

При цьому суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 не довів того, що спірна квартира є його особистою приватною власністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2020 року скасовано, винесено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_3 за отримані кошти від продажу належної йому квартири придбав спірну квартиру, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони мали грошові кошти для придбання спірної квартири, крім тих, які ОСОБА_3 отримав від продажу своєї квартири. Надані ОСОБА_1 товарні чеки, накладні, квитанції, договори купівлі-продажу побутової техніки не вказують на те, що кошти, які були витрачені на зазначені потреби, належали виключно їй. Крім того, ОСОБА_1 не заявляла вимог про поділ іншого майна подружжя, а також не просила суд визнати спірну квартиру об`єктом спільної власності подружжя через те, що зазначене майно було значно поліпшене в результаті спільної праці членів сім'ї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя З. О., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 04 березня 2020 року у справі № 761/22696/17 (провадження № 61-17209св19).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції правильно встановив факт відчуження ОСОБА_3 належної йому на праві приватної власності квартири, однак не звернув уваги на те, що у матеріалах справи не міститься належних та допустимих доказів того, що спірну квартиру було придбано саме за кошти, отримані від відчуження ОСОБА_3 його власної квартири.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Репетя В. О., зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя З. О., не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Крім того, ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Репетя В. О., подав до суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі вимог пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя З. О., на постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року і витребувано із Комінтернівського районного суду м. Харкова цивільну справу № 641/310/19.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя З. О., у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя З. О., не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

08 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до договору про намір купівлі-продажу нерухомості та внесення авансу від 20 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 аванс за квартиру АДРЕСА_3 , в розмірі 160 000,00 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався до 20 лютого 2016 року укласти з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу зазначеної квартири (т. 1, а. с. 76).

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Нескородовою О. А., ОСОБА_2 передав у власність (продав), а ОСОБА_5 прийняв у власність (купив) квартиру АДРЕСА_3 , за 400 000,00 грн.

Зазначена квартира належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири від 25 листопада 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори, за № 4-1322, право власності зареєстровано Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 08 грудня 2011 року (т. 1, а. с. 78).

Того самого дня, 08 лютого 2016 року, між Публічним акціонерним товариством «Трест Житлобуд-1» та ОСОБА_2 укладено договір бронювання та надання послуг № 38-148, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Трест Житлобуд-1» зобов`язалося забронювати за ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , передати йому цю квартиру та надати послуги з оформлення права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру (т. 1, а. с. 79-81).

Крім того, 08 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківжитлобуд-1» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ160208-5-1, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківжитлобуд-1» зобов`язалося передати у власність ОСОБА_2 цінні папери, а останній зобов`язувався сплатити за них грошові кошти у розмірі 502 380,00 грн, в строк до 15 лютого 2016 року включно (т. 1, а. с. 85, 86).

Відповідно до акта приймання-передачі квартири від 13 січня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Трест Житлобуд-1» передало, а ОСОБА_2 прийняв двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ). Загальна вартість квартири становить 279 638,00 грн (т. 1, а. с. 169).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 лютого 2017 року № 79380514 27 січня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 08 лютого 2016 року № БВ160208-5-1, договору бронювання та надання послуг від 08 лютого 2016 року № 38-148 та акта приймання-передачі квартири від 13 січня 2017 року (т. 1, а. с. 75).

Відповідно до договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 14 травня 2017 року № 93824738000, укладеного між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , остання отримала в борг грошові кошти у розмірі 15 211,50 грн для придбання будівельних матеріалів (т. 1, а. с. 23).

17 серпня 2017 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 сплачено 6 000,00 грн за виготовлення та монтаж вхідних дверей до квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 15).

Згідно з договором підряду на монтаж натяжної стелі від 24 жовтня 2017 року № 21-20/17 на замовлення ОСОБА_1 Компанія «Plafond» здійснила монтаж натяжної стелі в квартирі АДРЕСА_1 , вартість якої склала 6 140,00 грн (т. 1, а. с. 16).

Відповідно до договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 03 січня 2018 року № 94270554000, укладеного між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , остання отримала в борг грошові кошти у розмірі 22 342,31 грн для придбання оздоблювальних та допоміжних матеріалів для ремонту (т. 1, а. с. 22).

Згідно з договором на виготовлення і установлення металопластикових конструкцій від 28 березня 2018 року № 2144, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено та вмонтовано вікно із супутніми матеріалами в квартирі АДРЕСА_1 , вартість замовлення склала 6 810,00 грн (т. 1, а. с. 17-19).

23 жовтня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ`янському районах у місті Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області (т. 1, а. с. 25).

Відповідно до висновку Публічного підприємства «Агентство оцінки майна та землі» від 03 січня 2019 року, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 1 381 800,00 грн (т. 1, а. с. 15).

Згідно зі звітом про оцінку майна від 29 квітня 2019 року, виготовленим на замовлення ОСОБА_2 суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , квартири АДРЕСА_2 , станом на 27 січня 2017 року опосередкована вартість об`єкта оцінки, становить 491 324,00 грн; ринкова вартість об`єкта оцінки (без ремонту) станом на 17 квітня 2019 року без урахування податку на додану вартість становить 630 000,00 грн; ринкова вартість об`єкта оцінки (з ремонтом) станом на 17 квітня 2019 року без урахування податку на додану вартість становить 832 100,00 грн (т. 1, а. с. 122-205).

Відповідно до копії розписки від 17 березня 2015 року ОСОБА_4 одержала в борг від ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн для придбання квартири у м. Харкові та зобов`язалася повернути грошові кошти в повному обсязі своєчасно, 17 березня 2017 року (т. 2, а. с. 113).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позову у цій справі є вимога за первісним позовом про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та її поділ у рівних частках між сторонами справи, а також вимога за зустрічним позовом про визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що спірну квартиру було придбано за спільні кошти подружжя. Посилаючись на положення статті 62 СК України, вона зазначила, що вартість квартири після її придбання подружжям за спільні кошти істотно збільшилася внаслідок її грошових затрат, витрачених на ремонт цієї квартири.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_2 зазначив, що спірну квартиру було придбано виключно за його особисті кошти, отримані від продажу квартири, яка належала йому на праві приватної власності до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , а витрачені грошові кошти на ремонт спірної квартири він передавав ОСОБА_1 через третіх осіб, заробляючи їх за кордоном.

Положеннями статті 60 СК України визначено що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем за первісним позовом, що під час перебування сторін у шлюбі, 20 грудня 2015 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір про намір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 аванс за квартиру АДРЕСА_3 , в розмірі 160 000,00 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався до 20 лютого 2016 року укласти з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу зазначеної квартири.

Зазначена квартира належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири від 25 листопада 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори, за № 4-1322, право власності зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 08 грудня 2011 року.

Того самого дня між Публічним акціонерним товариством «Трест Житлобуд-1» та ОСОБА_2 укладено договір бронювання та надання послуг № 38-148, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Трест Житлобуд-1» зобов`язалося забронювати за ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , передати йому цю квартиру та надати послуги з оформлення права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.

27 січня 2017року було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 лютого 2017 року № 79380514 (т. 1, а. с. 75).

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не заперечувала факт продажу ОСОБА_2 його особистої квартири за адресою: АДРЕСА_5 , проте вважає, що останнім не доведено, що саме за його кошти, які отримані від продажу його власної квартири, було придбано спірну квартиру. Водночас ОСОБА_1 не надала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування іншого джерела надходження коштів для набуття спірного майна.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що продаж квартири АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, за 400 000,00 грн та купівля ним спірної квартири за 502 380,00 грн відбулися в один і той самий день.

Таким чином, встановивши, що джерелом надходження коштів для набуття спірної квартири були не спільні кошти або спільна праця подружжя, а саме кошти, отримані в результаті відчуження ОСОБА_2 належної йому на праві приватної власності квартири, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України.

Зазначені висновки узгоджуються із висновками щодо застосування відповідних норм права, викладеними в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 643/16576/15 (провадження № 61-16356св18) та від 10 грудня 2020 року у справі № 761/42068/16 (провадження № 61-5104св19).

Однак, проаналізувавши зміст позовної заяви ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, колегія суддів Верховного Суду не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що « ОСОБА_1 не просила суд визнати спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності подружжя через те, що зазначене майно було значно поліпшене в результаті спільної праці членів сім`ї». Разом з цим наведений висновок суду апеляційної інстанції не вплинув на правильність вирішення справи судом з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначено, що «зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу».

Отже, визначаючи в якості правової підстави свого позову у тому числі положення статті 62 СК України, ОСОБА_1 повинна була довести, що збільшення вартості спірної квартири є істотним, і у таке збільшення вартості були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Однак у матеріалах справи не міститься належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин.

Також колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги посилання в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 04 березня 2020 року у справі № 761/22696/17 (провадження № 61-17209св19), оскільки висновки у цих справах, і у справі, що переглядається, а також встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

05 травня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Репетя В. О., в якому він просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження здійснення цих витрат ОСОБА_2 надав витяг з договору про правову допомогу від 28 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «АртКейс»; акт наданих послуг за договором про правову допомогу від 28 вересня 2020 року; квитанцію від 29 квітня 2021 року № 206410416 на суму 5 000,00 грн.

Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя З. О., не підлягає задоволенню, і ОСОБА_2 вчасно надано докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу, наявні підстави для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат за надання такої правової допомоги.

При цьому колегія суддів зауважує, що сума в розмірі 5 000,00 грн, заявлена до стягнення витрат на правову допомогу, є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Щодо клопотання ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Репетя В. О., про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження у справі та враховуючи доводи, якими заявник обґрунтовувала підстави для касаційного оскарження судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перевірки матеріалів справи.

Під час розгляду справи, колегія суддів не встановила підстав для задоволення касаційної скарги.

Водночас висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на спірну квартиру були зроблені без посилання на відповідну практику Верховного Суду щодо розгляду подібних питань, тому потребували перевірки та уточнення.

За таких обставин клопотання ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Репетя В. О., про закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя Захар Олегович, про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Турутя Захар Олегович, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які полягають у витратах на правову допомогу, в розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк