Постанова

Іменем України

25 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 641/5425/21

провадження № 61-2699св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Харківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кузьменко Олександр Сергійович, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року, ухваленого у складі судді Фанди О. А., та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересована особа: Харківська міська рада, в якому просив суд:

- встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ;

- надати йому додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , яка постійно проживала та була зареєстрована у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належало їй на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А., та зареєстрованого в реєстрі за № 5727.

На час відкриття спадщини він разом зі своєю сім`єю постійно проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 більше десяти років, проте офіційно за адресою місця проживання матері зареєстрований не був, протягом шести місяців з дня смерті матері до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звернувся.

У травні 2021 року він звернувся до приватного нотаріуса для відкриття спадкової справи та оформлення свідоцтва про право власності після смерті ОСОБА_4 , яка залишила заповіт на його ім`я на все майно, яке буде належати їй на день її смерті. Однак приватний нотаріус йому повідомив, що ним пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки відсутні належні докази проживання його як спадкоємця разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на день її смерті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та надання додаткового строку для прийняття спадщини у разі наявності спору належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Отже, враховуючи, що після смерті ОСОБА_4 спадкова справа не відкривалася, спадкоємці спадщину не прийняли, належним відповідачем у даній справі має бути Харківська міська рада, проте позивач Харківську міську раду визначив, як заінтересовану особу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьменко О. С. подав до Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменка О. С. залишено без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Враховуючи, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємці спадщину не прийняли, належним відповідачем у даній справі має бути Харківська міська рада.

Отже, зазначені ОСОБА_1 у позові відповідачі не прийняли спадщину після спадкодавця, тому є неналежними відповідачами.

Крім того, позивач у справі клопотань про заміну відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кузьменко О. С., засобами електронного зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кузьменко О. С., мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем на час її смерті, а відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав із спадкодавцем.

Заявник вказує, що він фактично прийняв спадщину після смерті спадкодавця - своєї матері ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 також мають право на спадкове майно спадкодавця, тому заявник вважає їх належними відповідачами у справі.

Підставами касаційного оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308сво18), постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18), від 30 квітня 2020 року у справі № 352/382/18 (провадження № 61-40424св18), від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 (провадження № 61-4396св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц (провадження № 61-11488св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 402/428/20 (провадження № 61-5409св22), від 05 січня 2023 року у справі № 126/2713/21 (провадження № 61-9334св22), а також посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А., та зареєстрованого в реєстрі за № 5727, належала 45/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_1 від 21 травня 1993 року ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 10 липня 2020 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 26 січня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гапон І. М., зареєстрований в реєстрі за № 194, яким заповіла ОСОБА_1 все її майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, а також все те, що буде належати їй за законом на день її смерті.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 45/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. від 11 травня 2021 року на усне звернення ОСОБА_1 повідомлено, що ним пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 як спадкоємець на день смерті спадкодавця ОСОБА_4 проживав разом із нею та йому рекомендовано звернутись до суду з відповідним позовом.

Згідно з інформаційною довідкою із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 11 травня 2021 року № 64647989 спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відкривалась.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Позивач, заявляючи позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання разом із спадкодавцем та надання додаткового строку на прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_4 , зазначив відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Наслідки пропуску строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19), від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц (провадження № 61-38046св18), від 20 грудня 2021 року у справі № 502/1603/18 (провадження № 61-10329св21), від 10 лютого 2021 року у справі № 619/2796/19 (провадження № 61-16575св20), від 24 травня 2023 року у справі № 291/559/21 (провадження № 61-4425св23).

Крім того, у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»судом роз`яснено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які б могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20) зроблено висновок, що «належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і позивачем те, що згідно з інформаційною довідкою із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 11 травня 2021 року № 64647989 спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відкривалась.

Тобто відсутні будь-які докази того, що хтось із спадкоємців прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц (провадження № 61-7479св18), від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18), від 11 липня 2023 року у справі № 129/1337/20 (провадження № 61-11616св22) та інші).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що позивач не заявляв клопотань про заміну відповідачів належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Враховуючи, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємці спадщину не прийняли, належним відповідачем у даній справі має бути Харківська міська рада.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кузьменко Олександр Сергійович, залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник