Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 641/8309/19

провадження № 61-10107 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.

від 17 червня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та відповідачем

05 грудня 2015 року було зареєстровано шлюб у Комінтернівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1149. Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що сімейні відносини між нею та відповідачем припинені у зв`язку з тим, що у них постійно виникають конфлікти, сварки, які пов`язані з відсутністю у відповідача бажання приймати компромісні рішення з питань сімейного життя, що призвело до відчуження один від одного.

Позивач зазначала, що вони проживали в Ізраїлі, але згодом вирішили повернутися до України, проте потім відповідач вирішив знову повернутися до Ізраїлю, а вона з дитиною залишилися проживати у м. Харкові. При цьому, відповідач постійно погрожує, що забере сина на постійне проживання до себе і вона взагалі не матиме можливості бачитися з дитиною, вона хвилюється за життя і здоров`я свої дитини, переконана,

що дитина повинна проживати з матір`ю.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова у складі судді

Колодяжної І. М. від 14 листопада 2019 року клопотання представника

ОСОБА_2 - адвоката Радченко М. В., про зупинення провадження

у цій справі залишено без задоволення, оскільки розгляд зазначеної

у клопотанні справи № 641/9040/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення незаконно утримуваної дитини не має значення для розгляду цієї справи.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова у складі судді Колодяжної І. М. від 09 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_4 , зареєстрований 05 грудня 2015 року

у Комінтернівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис

№ 1149, розірвано. Після розірвання шлюбу позивачу залишено прізвище - ОСОБА_5 . Визначено місцем проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою:

АДРЕСА_1 .

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивачки. Крім того,

суд першої інстанції зазначив, що відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю чи негативно впливали на його виховання та розвиток. Батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір`ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у її вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 відкрито, а ухвалою цього суду від 05 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини до набрання законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення незаконно утримуваної дитини до місця постійного проживання.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно інформаційного листа Головного територіального управління юстиції

у Харківській області № 25221/31503/03-19, в якому зазначено, що на підставі статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 28 жовтня 1980 року (далі - Гаазька Конвенція) після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3 цієї Конвенції, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення. При цьому, відповідач у встановленому законом порядку повідомив про незаконне переміщення дитини ОСОБА_6 з держави Ізраїль на територію України.

Таким чином, суд вказав, що від вирішення справи № 641/9040/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення незаконно утримуваної дитини до постійного місця проживання залежить правильне вирішення позовних вимог у цій справі. Суд керувався пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано із суду цивільну

справу № 641/8309/19.Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції,

з порушенням положень пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України та з неправильним застосуванням норм Гаазької Конвенції, яка до цієї справи не підлягала застосуванню, формально вирішив питання про зупинення провадження у справі та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для такого зупинення, не врахувавши, що таке зупинення провадження у справі суперечить принципу ефективності судового процесу, перешкоджає подальшому провадженню у справі та порушує право позивача й її дитини на розумні строки її розгляду відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду щодо підстав зупинення провадження у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Радченко М. В., на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку й відповідно до норм процесуального та матеріального права зупинив провадження у цій справі до вирішення судом справи № 641/9040/19. При цьому, вказує, що відповідно до

статті 16 Гаазької Конвенції, після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом шостим частини першої статті 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли у іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

У справі, яка переглядається, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради предметом спору є дві позовні вимоги: 1) розірвання шлюбу; 2) визначення місця проживання дитини.

Підставою для зупинення провадження у цій справі став факт розгляду судом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба

у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення незаконно утримуваної дитини до місця постійного проживання (справа № 641/9040/19).

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що у випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

Судом першої інстанції у цій справі вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини розглядалися в одному провадженні і позивачка не просила про їх роз`єднання.

Відповідно до статей 16, 19 Гаазької Конвенції по суті питання про піклування та надання одному або обом батькам опікунських прав належить до юрисдикції компетентних органів тієї держави, на території якого дитина мала постійне місце проживання, допоки не була переміщена.

На підставі статті 16 Гаазької Конвенції після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті З, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

На час розгляду справи в апеляційному порядку:

1) виходячи з інформаційного листа Головного територіального управління юстиції у Харківській області за № 25221/31503/03-19, в якому зазначено, що на підставі статті 16 Конвенції після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення,

2) враховуючи, що відповідач у встановленому законом порядку повідомив про незаконне переміщення дитини ОСОБА_7 із держави Ізраїль, на територію України;

3) у провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова знаходиться справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей по Слобідському району Деапартаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення незаконно утримуваної дитини до постійного місця проживання і від вирішення вказаної справи залежить правильне вирішення справи, яка переглядається, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України вірно зупинив провадження у справі.

Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на держави зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

З метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються, у рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права 25 жовтня 1980 року була розроблена та підписана Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазька Конвенція).

У зв`язку з цим посилання касаційної скарги про те, що Гаазька Конвенція цій справі не підлягає застосуванню є помилковим і вона підлягає застосуванню виключно щодо статті 16 Гаазької Конвенції, згідно з якою забороняється вирішувати по суті спір щодо піклування про дитину або визначення її місця проживання, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.

Доводи касаційної скарги про те, що у порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порушуються права позивачки щодо справедливого розгляду справи у розумні строки, то слід зазначити, що саме позивачка об`єднала у позові вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини і у подальшому не заявляла клопотання про їх роз`єднання. Тому в такому випадку при розгляді вказаних вимог підлягає застосуванню стаття 16 Гаазької Конвенції.

Крім того, Верховний Суд враховує й те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень спір у справі № 641/9040/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба

у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення незаконно утримуваної дитини до місця постійного проживання розглянуто Комінтернівським районним судом м. Харкова і 27 липня 2020 року ухвалено рішення, яке було переглянуто апеляційним судом Харківської області 14 січня 2021 року. Отже, у цій справі рішення суду набрало законної сили (стаття 384 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець