Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 642/144/18

провадження № 61-5631св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 -ОСОБА_3 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» виробничий підрозділ «Харківська дирекція залізничних перевезень»,

представники відповідача:ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., від 25 лютого 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» виробничий підрозділ «Харківська дирекція залізничних перевезень» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату втраченого заробітку та додаткових витрат у зв`язку з каліцтвом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2003 року у справі № 22-а-3279/2003 та рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 10 червня 2005 року зі статутного територіально-галузевого об`єднання «Південна залізниця» (далі -СТГО «Південна залізниця») на користь ОСОБА_1 було стягнуто грошові кошти в якості відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, що спричинило каліцтво. Зобов`язано СТГО «Південна залізниця» проводити відповідний перерахунок стягнутих коштів у відповідності до чинного законодавства. Оскільки відповідач свого обов`язку щодо проведення перерахунку належних позивачу коштів добровільно не виконав, рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 15 травня 2017 року з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто одноразово заборгованість по відшкодуванню втраченого заробітку за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 45 196,77 грн, заборгованість щодо виплат на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування за період з 01 січня 2008 року по 01 серпня 2016 року у розмірі 37 518,75 грн, а всього 82 715,52 грн. Стягнуто щомісячно, починаючи з 01 січня 2017 року довічно, втрачений заробіток у розмірі 1 280,00 грн; витрати на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування у розмірі 2 400,00 грн, а всього 3 680,00 грн з подальшим перерахунком у відповідності до чинного законодавства. Зазначене рішення суду було виконане відповідачем у червні 2017 року. Позивач вказував, що порушення термінів виплати належних йому сум призвело до втрати частини доходу, а тому стягнуті за рішеннями суду кошти підлягають коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Посилаючись на зазначені обставини, збільшивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на свою користь одноразово суму компенсації за несвоєчасну виплату втраченого заробітку в розмірі 58 756,96 грн, одноразово суму компенсації за несвоєчасну виплату допомоги по догляду в розмірі 43 741,36 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 440,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та інших судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова, у складі судді Бондаренка В. В., від 03 квітня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразово суму компенсації за несвоєчасну виплату втраченого заробітку у розмірі 58 756, 96 грн та одноразову суму компенсації за несвоєчасну виплату допомоги по догляду у розмірі 43 741, 36 грн.

Стягнуто ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1

витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 440 грн.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1 024,98 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що попередніми рішеннями судів було встановлено обов`язок ПАТ «Українська залізниця» виплачувати позивачу втрачений заробіток і допомогу по догляду. Несвоєчасне виконання вказаного обов`язку тягне за собою виплату компенсації за несвоєчасний розрахунок роботодавця із працівником. При цьому районний суд керувався положеннями Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплат, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427. Також суд першої інстанції виходив з доведеності витрат ОСОБА_1 на правову допомогу.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду міста Харкова

від 19 квітня 2018 року стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1 024,98 грн.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правила статей 1218 1219 1227 ЦК України, не вирішив питання про залучення до участі у справі членів сім`ї або спадкоємців позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові витрати ПАТ «Українська залізниця» компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково.

Постанову Харківського апеляційної суду від 05 грудня 2019 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, проте суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог, не врахувавши положення частини третьої статті 377 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року скасовано.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до

ПАТ «Українська залізниця» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату втраченого заробітку та додаткових витрат у зв`язку з каліцтвом.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми трудового законодавства, що регулюють порядок компенсації громадянам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати з боку роботодавця, у той час як попередніми рішеннями суду у справах за позовом ОСОБА_1 застосовані положення статей 1195 1208 ЦК України. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції не врахував, що стягнення грошових сум з ПАТ «Українська залізниця» було здійснено як з юридичної особи, що завдала шкоди каліцтвом фізичній особі, а не як з роботодавця, що відшкодовує шкоду, завдану каліцтвом фізичній особі в результаті нещасного випадку на виробництві. З огляду на вказане, а також врахувавши, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування неправильного рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого

2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 та від 09 грудня 2020 року у справі № 642/144/18-ц, а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази. На думку заявниці, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин частину другу статті 1208 ЦК України та неправильно застосував Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року. Заявниця наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не встановив правову природу сум, стягнутих на підставі рішення суду від 15 травня 2017 року

у справі № 642/786/17, а тому неправильно вирішив спір.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» просить суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 1984 року по 1992 рік працював слюсарем по ремонту, відновленню та огляду підземних водостоків у СТГО «Південна залізниця». 10 червня 1992 року по закінченню робочої зміни по дорозі додому він отримав травму від джерела підвищеної небезпеки, в результаті чого втратив професійну працездатність на 80 %.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2003 року у справі № 22-а-3279/2003 стягнуто з СТГО «Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди одноразово: втрачений заробіток у розмірі 435,16 грн, витрати на постійний сторонній догляд

1 049,32 грн, на побутове обслуговування 524,66 грн, всього 2 009,14 грн. Стягнуто з СТГО «Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 безстроково щомісячно з 01 серпня 2003 року шкоду: в частині втрати заробітку в розмірі 29,32 грн, витрати на постійний сторонній догляд у розмірі 92,50 грн, на побутове обслуговування 46,25 грн. Зобов`язано відповідача проводити відповідний перерахунок стягнутих коштів у відповідності до чинного законодавства. При ухваленні рішення судом була врахована вина позивача у спричиненні шкоди - 50 % та втрата професійної працездатності в розмірі 80 %. Під час розгляду справи суд посилався на положення статей 450 (відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки) 457 ЦК УРСР.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 10 червня

2005 року у справі № 2-60/05 стягнуто з СТГО «Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму втраченого заробітку та витрат на догляд за період з 01 січня 2004 року по 01 березня 2005 року одноразово у сумі 2 739,68 грн та стягнуто, починаючи з 01 травня 2005 року безстроково, втрачений заробіток у розмірі 267,68 грн на місяць, витрати на постійний сторонній догляд - 131 грн на місяць, побутове обслуговування - 65 грн на місяць, всього 464,06 грн на місяць. Під час розгляду справи

№ 2-60/05 судом встановлено, що згідно статей 1166 1187 1195 ЦК України, введеного в дію з 01 січня 2004 року, відповідач зобов`язаний відшкодовувати позивачу шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, без врахування призначеної у зв`язку з ушкодженням здоров`я пенсії.

Рішенням Ленінського районного суду місті Харкова від 15 травня 2017 року у справі № 642/786/17 стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразово заборгованість по відшкодуванню втраченого заробітку за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2016 року у розмірі

45 196,77 грн, заборгованість щодо виплат на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування за період з 01 січня 2008 року по 01 серпня

2016 року у розмірі 37 518,75 грн. Вирішено стягувати з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з 01 січня

2017 року довічно, втрачений заробіток у розмірі 1 280 грн, витрати на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування у розмірі 2 400 грн, а всього 3 680 грн з подальшим перерахунком у відповідності до чинного законодавства.

Обґрунтовуючи позов у цій справі, ОСОБА_1 посилався на те, що зазначені вище судові рішення були виконані відповідачем у червні

2017 року. Посилаючись на те, що порушення термінів виплати належних йому сум призвело до втрати частини доходу, ОСОБА_1 вважав, що стягнуті за рішеннями суду кошти підлягають коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

За заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду (частина перша статті 1208 ЦК України).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц).

Встановивши, що отримана ОСОБА_1 травма не визнана нещасним випадком на виробництві, а грошові кошти, які були стягнуті з відповідача на користь ОСОБА_1 на підставі судових рішень у справах № 22а-3279/2003, № 2-60/05, № 642/786/17, є відшкодуванням відповідачем, як володільцем джерела підвищеної небезпеки, шкоди, завданої каліцтвом, не пов`язаною з нещасним випадком на виробництві, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції, яким було неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 34 Закону України «Про оплату праці» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, якими обґрунтовував свої позовні вимоги ОСОБА_1 .

Станом на час розгляду справи судами попередніх інстанції Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати не відносив суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, до доходів, за затримку виплати яких нараховується компенсація.

За змістом статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

На момент смерті позивача рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов ОСОБА_1 , не набрало законної сили, оскільки здійснювався апеляційний перегляд справи. Тобто на момент смерті спадкодавця відсутні судові рішення, на підставі яких позивачу належала до виплати відповідна компенсація. Спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 752/17889/14-ц (провадження

№ 61-7265св18) та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 серпня 2018 року у справі № 825/3610/15-а (провадження №К/9901/23206/18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом частини першої та третьої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Частиною першою статті 417 ЦПК України врегульовано, що вказівки, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Врахувавши вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду

від 09 грудня 2020 року, встановивши, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому не може вважатись законним та обґрунтованим, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович