Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 642/1536/17-ц

провадження № 61-6753св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Харківська місцева прокуратура № 1, яка діє в інтересах Харківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2018 року у складі судді Євтіфієва В. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року Харківська місцева прокуратура № 1, яка діє в інтересах Харківської міської ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та знесення нерухомого майна.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» загальною площею 50,6 кв. м, основною - 41,6 кв. м, допоміжною - 9,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 травня 2015 року у справі № 642/4342/14-ц задоволено апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України, скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва.

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна нежитлова будівля літ. «В-1» загальною площею 50,6 кв. м належить ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 23 червня 2016 року (серія та номер: 2369, виданий 23 червня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30183695 від 23 червня 2016 року 17:17:14, приватний нотаріус Лавінда Н. О., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область) у розмірі частки 1/2 нежитлової будівлі та від 23 червня 2016 року (серія та номер: 2530, виданий 23 червня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитонова Я. М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30185453 від 23 червня 2016 року 18:56:23, приватний нотаріус Харитонова Я. М., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область) у розмірі 1/2 частини нежитлової будівлі.

Право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «В-1» зареєстровано на підставі заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц, яке на момент державної реєстрації скасоване рішенням Апеляційного суду Харківської області. Отже, у ОСОБА_1 було відсутнє право власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» на момент її продажу ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене, Харківська місцева прокуратура № 1 просила визнати договори купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «В-1» на АДРЕСА_1 , від 23 червня 2016 року № 2369 та від 23 червня 2016 року № 2530 недійсними; зобов`язати ОСОБА_1 привести у попередній стан, тобто такий, який існував до початку здійснення будівництва, збудовану нежитлову будівлю загальною площею 50,6 кв. м літ. «В-1» розташовану на АДРЕСА_1 , шляхом знесення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2018 року позов Харківської місцевої прокуратури № 1 задоволено. Визнано договори купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «В-1» на АДРЕСА_1 від 23 червня 2016 року № 2369 та № 2530, недійсними. Зобов`язано ОСОБА_1 привести у попередній стан, тобто такий, який існував до початку здійснення будівництва, збудовану нежитлову будівлю загальною площею 50,6 кв. м літ. «В-1» розташовану на АДРЕСА_1 , шляхом знесення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що нежитлова будівля літ. «В-1», загальною площею 50,6 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 самочинно збудована. Доказів про наявність дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва об`єкта та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до матеріалів справи не надано. Право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «В-1» зареєстровано на підставі заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц, яке на момент державної реєстрації скасоване рішенням Апеляційного суду Харківської області. Отже, у ОСОБА_1 на час укладення договору відсутнє право власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» на момент продажу останньої ОСОБА_2 , а тому було відсутнє право на укладення договору щодо вказаного майна. Станом на 08 лютого 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у встановленому порядку договір користування (оренди) земельною ділянкою не оформлено, земельний податок за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , не сплачується, що підтверджується листом Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 08 лютого 2017 року № 369/9/20-30-13-17. ОСОБА_1 здійснила відчуження нежитлової будівлі ОСОБА_2 без права власності на вказану самочинно збудовану будівлю, з порушенням вимог статей 203 377 ЦК України, без права власності чи користування земельною ділянкою на якій розташована зазначена нежитлова будівля. Вказані правочини спрямовані на використання всупереч закону землі, як об`єкта права власності українського народу, на якій розташована нежитлова будівля літ. «В-1», право розпорядження якою відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 здійснила відчуження нежитлової будівлі літ. «В-1» на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 без права власності на вказану самочинно збудовану будівлю, з порушенням вимог ЦК України, без права власності чи користування земельною ділянкою на якій розташована зазначена нежитлова будівля. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розташована самочинно побудована нежитлова будівля літ. «В-1», знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради і розпоряджатися цією земельною ділянкою має право лише територіальна громада м. Харкова, в особі Харківської міської ради.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2018 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та залишити позов без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що матеріали справи не містять підтвердження того, що Харківська міська рада вважала доцільним знесення спірної будівлі. Наполягала на цьому лише прокуратура. Він неодноразово в суді першої інстанції зазначав, що займається оформленням документів на оренду землі, та те, що Харківська міська рада не має заперечень щодо надання цієї землі в оренду. Прокурор не входить до системи органів місцевого самоврядування і не може собою їх замінювати. У своєму позові прокурор зазначає, що звертається до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради, але не обґрунтовує, яким Законом або іншим нормативно-правовим актом цьому органу надані або делеговані повноваження щодо захисту саме державних інтересів.

31 травня 2019 року ОСОБА_2 подав до суду додаткове правове обґрунтування до касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Частиною четвертою статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

З огляду на те, що повний текст оскаржуваного ОСОБА_2 рішення суду апеляційної інстанції складений 26 лютого 2019 року, подані заявником доповнення підлягають залишенню без розгляду.

У травні Харківська місцева прокуратура № 1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що компетентним органом, який мав вирішувати питання про можливість введення нежитлової будівлі в експлуатацію, була Державна архітектурно-будівельна інспекція. ОСОБА_1 не реалізувало своє право на введення в експлуатацію збудованої нежитлової будівлі літ. «В-1» шляхом звернення до компетентних органів, що підтверджується відомостями з Реєстру дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції. Пред`являючи позов у вказаній справі місцева прокуратура обґрунтувала наявність «інтересів держави». Підставою для представництва інтересів держави в суді є та обставина, що порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації прав законного власника та розпорядника спірної земельної ділянки на момент звернення з позовом до суду, отримання від неї корисних властивостей, можливості надання цієї земельної ділянки у власність чи користування в передбаченому законом порядку.

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з такого.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» загальною площею 50,6 кв. м, основною - 41,6 кв. м, допоміжною - 9,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 травня 2015 року у справі № 642/4342/14-ц задоволено апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України, скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва.

У мотивувальній частині рішення апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не враховано положень статей 331 376 ЦК України та роз`яснень цих положень, які містяться у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», внаслідок чого, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про порушення права ОСОБА_1 на володіння та користування належною їй власністю за відсутності рішення компетентного органу та розглянув справу без залучення до участі у ній Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «В-1» загальною площею 50,6 кв. м на АДРЕСА_1 , зареєстровано 01 червня 2016 року державним реєстратором Калініною Л. М., Зміївська міська рада, Харківська область, на підставі заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц.

На момент вчинення реєстраційних дій 01 червня 2016 року державним реєстратором Калініною Л. М., заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц вже скасовано Апеляційним судом Харківської області.

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна нежитлова будівля літ. «В-1» належить ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 23 червня 2016 року (серія та номер: 2369, виданий 23 червня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30183695 від 23 червня 2016 року 17:17:14, приватний нотаріус Лавінда Н. О., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область) у розмірі частки 1/2 нежитлової будівлі та від 23 червня 2016 року (серія та номер: 2530, виданий 23 червня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитонова Я. М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30185453 від 23 червня 2016 року 18:56:23, приватний нотаріус Харитонова Я. М., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область) у розмірі частки 1/2 нежитлової будівлі.

Нормативно-правове обґрунтування

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

Правом на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Системний аналіз положень статей 376 ЦК України, 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

За змістом статті першої Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дії, які відповідно закону є правомірними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 травня 2015 року у справі № 642/4342/14-ц скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва - нежитлової будівлі літ. «В-1» загальною площею 50,6 кв. м на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 23 червня 2016 року № 2369 та № 2530, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вказаної нежитлової будівлі, оскільки ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво з порушенням будівельних норм і правил, без належного дозволу на будівництво об`єктів нерухомості та із самовільним зайняттям земельної ділянки, а отже, в силу вимог законодавства вона не мала право на відчуження цього нерухомого майна. При цьому на момент вчинення реєстраційних дій 01 червня 2016 року заочне рішення Ленінського район скасовано апеляційним судом Харківської області.

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильними та обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 здійснила відчуження нежитлової будівлі літ. «В-1» на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 без права власності на вказану самочинно збудовану будівлю, з порушенням вимог ЦК України, без права власності чи користування земельною ділянкою на якій розташована зазначена нежитлова будівля та своїми діями обмежує її законного власника - Харківську міську раду у праві розпоряджатися земельною ділянкою та використовувати її за призначенням.

При вирішенні питання про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку, тощо.

Враховуючи, що ні ОСОБА_2 ні ОСОБА_1 не вживали необхідних заходів для оформлення свого права землекористування, та беручи до уваги,всі встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками про наявність достатніх правових підстав для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва.

Твердження заявника про те, що у своєму позові прокурор не обґрунтовує, яким законом або іншим нормативно-правовим актом цьому органу надані або делеговані повноваження щодо захисту саме державних інтересів, є безпідставними, оскільки у справі, що переглядається, прокурор на виконання абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку підстави для представництва інтересів Харківської міської ради, а також обґрунтував, у чому, з погляду позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Доводи касаційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 7 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін залишити без задоволення.

Додаткове правове обґрунтування до касаційної скарги, подане ОСОБА_2 , залишити без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2018 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик