Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 642/2618/16-ц

провадження № 61-8295св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - Харківська міська рада,

заінтересована особа - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного, у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С., суду від 08 квітня 2020 року про закриття апеляційного провадження,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У травні 2016 року Харківська міська рада (далі - ХМР) звернулась до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою та передачі нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади міста Харкова.

Заяву обґрунтовано тим, що міській раді стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 приватизована, а її власник ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку, наданої комунальним підприємством (далі - КП) «Жилкомсервіс» в спірній квартирі була зареєстрована лише спадкодавець, яка знята з реєстрації у зв`язку зі смертю.

З моменту смерті власника квартири правовстановлюючі документи, в тому числі документи про прийняття спадщини до КП «Жилкомсервіс» ніхто не надавав.

Посилаючись на зазначені обставини, ХМР просила суд визнати відумерлою спадщиною квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати зазначену квартиру у комунальну власність територіальної громади міста Харкова в особі ХМР.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова, у складі судді

Вікторова В. В., від 30 вересня 2016 року заяву ХМР задоволено, визнано відумерлою спадщиною квартиру

АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та передано вказану квартиру в комунальну власність територіальної громади м. Харкова в особі ХМР.

Задовольняючи заяву про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна у комунальну власність, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості її вимог.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалася на те, що є онукою померлого ОСОБА_3 , який із 1980 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Спірна квартира належала ОСОБА_2 та в зазначеній квартирі остання була зареєстрована, але фактично проживала з чоловіком ( ОСОБА_3 ) в квартирі АДРЕСА_2 де і померла.

На час ухвалення оскаржуваного рішення суду, вона ОСОБА_1 , була неповнолітньою, а її дід ОСОБА_3 , який є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 , участі у справі не приймав.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 вересня 2016 року у справі

№ 642/2618/16-ц закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановляючи ухвалу, колегія суддів виходила з того, що оскаржуваним рішенням суду не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 травня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року, в якій просить вказану ухвалу скасувати, а справу передати на розгляд до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У червні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що рішенням Ленінського районного суду міста Харкова

від 30 вересня 2016 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалось є передчасними, з огляду на те, що зазначеним судовим рішенням її було позбавлено права спадкування квартири АДРЕСА_1 .

Посилається на те, що її дід ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги після смерті своєї дружини ОСОБА_2 , який прийняв спадщину оскільки проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Стверджує, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 її батька ОСОБА_4 , вона за правом представлення прийняла спадщину після смерті діда, в тому числі спірну квартиру, право власності на яку ОСОБА_3 за життя не було оформлено належним чином.

Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_3 , 1949 року народження та ОСОБА_2 , 1956 року народження перебували в зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 1980 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_1 , її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2

ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , в якій вона була зареєстрована із

01 березня 2007 року та знята з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю.

За повідомленням Другої Харківської державної нотаріальної від 26 травня 2016 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заяв від спадкоємців про прийняття, про видачу або про відмову від спадщини не надходило. Спадкова справа не заводилася. Свідоцтва про право на спадщину не видавалися і заповіти від імені ОСОБА_2 не посвідчувались.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем свого діда ОСОБА_3 в порядку представлення після смерті батька.

У червні 2018 року ОСОБА_6 , діючи в інтересах своєї неповнолітньої дочки - ОСОБА_1 , звернулась до суду із позовом до ОСОБА_7 та ХМР, в якому просила суд встановити факт місця відкриття спадщини спадкодавця ОСОБА_2 - квартира АДРЕСА_2 , встановити факт сумісного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 в період з 1980 року по 13 липня 2009, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за правом представлення після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_6 , яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 - відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження.

Підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

Пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

В той же час не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 вересня

2016 року, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуваним рішенням районного суду питання про права та обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалось, факт порушення її прав не доведено.

Колегія суддів вважає вказаний висновок апеляційного суду помилковим з огляду на наступне.

Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від ї прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина третя статті 1222, частина перша статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України).

Спадкування за правом представлення врегульовано статтею 1266 ЦК України, якою передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Спадкування за правом представлення - це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем.

Положеннями статті 1277 ЦК України визначено, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Постановляючи ухвалу від 08 квітня 2020 року, апеляційним судом вказані норми матеріального та процесуального права не враховані, зроблений передчасний, формальний висновок про те, що оскаржуваним рішенням суду не вирішено питання про права та обов`язки заявника.

Апеляційний суд не врахував, що на орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить

нерухоме - за його місцезнаходженням, покладено обов`язок звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою при відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 , зокрема, посилалася на незаконність рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 вересня 2016 року, оскільки вказаним рішенням фактично спірну квартиру № 5 виключено зі складу спадкової маси після смерті її діда ОСОБА_3 та позбавлено її права спадкування цієї квартири.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності в матеріалах справи доказів того, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 тобто, бабою заявника не узгоджуються з доводами апеляційної скарги та підставами спадкування спірної квартири ОСОБА_1 , на які вона посилається.

В апеляційній та касаційній скаргах ОСОБА_1 стверджує, що відповідно до статті 1266 ЦК України є спадкоємцем першої черги за правом представлення після смерті діда ОСОБА_3 , який перебував у зареєстрованому шлюбі та постійно проживав із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті останньої і протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України не заявив про відмову від цієї спадщини, а отже в силу вимог статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є різними особами, що не заперечується

ОСОБА_1 .

Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Верховний Суд вважає, що саме лише посилання суду апеляційної інстанції на постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року по справі № 642/2837/18, без урахуванням підстав звернення до суду з позовом у тій справі та обставин встановлених судовим рішенням, ухваленим за результатами її розгляду є некоректним.

Так, звертаючись до суду в червні 2018 року ОСОБА_6 , діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , просила визнати за неї право власності на спірну квартиру посилаючись на те, що ОСОБА_2 є бабою ОСОБА_1 , що насправді не відповідає дійсності, як вірно встановив Харківський апеляційний суд у постанові від 23 січня 2020 року по справі № 642/2837/18.

Підставою для відмови апеляційного суду у задоволенні інших вимог заявлених ОСОБА_6 у справі № 642/2837/18, став висновок суду про те, що оскільки підстави для спадкування, зазначені позивачем, не доведені отже і вказані нею юридичні факти не створюють правових наслідків для ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд по суті не перевіряв доведеність чи недоведеність вказаних юридичних фактів.

Натомість у розглядуваній справі ОСОБА_1 не стверджує, що ОСОБА_2 є її бабою, а посилається на те, що спадщину після смерті ОСОБА_2 , у тому числі квартиру, яку міська рада просить визнати відумерлою спадщиною, прийняв чоловік спадкодавця та дід заявниці - ОСОБА_3 , після смерті якого вона і спадкує.

За такого обґрунтування апеляційної скарги, висновки апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про те, що ОСОБА_2 не є бабою ОСОБА_1 , а

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 це різні особи, фактично виходять за межі доводів апеляційної скарги та не впливають на її вирішення.

Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Таким чином, апеляційний суд помилково надав оцінку обставинам, які не є підставами апеляційної скарги ОСОБА_1 , однак не перевірив в повному обсязі доводів апеляційної скарги та не дослідив докази, що стосуються фактів, на які заявник посилається в апеляційній скарзі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та висновки апеляційного суду про те, що рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 30 вересня 2016 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалось є передчасним.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційному суду необхідно всебічно, повно та об`єктивно дослідити зібрані у справі докази з урахуванням висновків цієї постанови, врахувавши при цьому, що за змістом частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року скасувати, а справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович