ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2023 року
м. Київ
справа №642/3822/17
адміністративне провадження № К/9901/3373/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
провівши у касаційному порядку попередній розгляд справи № 642/3822/17
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Міністерства оборони України про визнання дій та рішення неправомірними, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (головуючий суддя Мінаєва О.М., судді: Мельнікова Л.В., Шевцова Н.В.),
ВСТАНОВИВ:
В липні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також відповідач-1) та Міністерства оборони України (далі також - відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати п.11 протоколу №72 від 07.07.2017 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних виплат;
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, та наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014;
- зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, та наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до ст. 267 КАС України подати у 15-денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення;
- зобов`язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 267 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 07 липня 2004 року йому встановлено III групу інвалідності (первинно) внаслідок травми, отриманої при виконанні обов`язків військової служби; з 11 серпня 2014 роки він як інвалід ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов`язків військової служби, набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975), у зв`язку з чим звернувся до відповідача-2 з відповідною заявою та надав, як він вважає, повний перелік документів згідно п. 11 Порядку 975. Однак, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 07 липня 2017 року №72 (п.11 протоколу) йому відмовлено у призначенні допомоги з посиланням на те, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін; на день первинного встановлення інвалідності законодавство не передбачало виплату одноразової грошової допомоги. Окрім того, зазначено, що заявником не подано документу, що свідчить про обставини поранення. Таку відмову позивач вважає протиправною та такою, що порушує його прав як особи з інвалідністю.
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Міністерства оборони України про визнання бездіяльності, дії та рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Судами встановлено, що позивач проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил СРСР в період з 05 травня 1978 року по 15 травня 1980 року, в тому числі, у складі діючої армії в в/ч НОМЕР_1 під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов`язку) в Демократичній Республіці Афганістан.
З 07 липня 2004 року позивачу встановлено III групу інвалідності (первинно) внаслідок травми, отриманої при виконанні обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії МСЕ №028978.
Згідно довідки МСЕК від 11 серпня 2014 року позивачу була встановлена ІІ група інваліда війни з 01 серпня 2014 року, внаслідок поранення, контузії та захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
28 липня 2016 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності.
Листом від 17 липня 2017 року №1871 відповідач-1 повідомив позивача про рішення засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 07 липня 2017 року №72, згідно якого комісія дійшла висновку про відмову в призначені одноразової грошової допомоги, оскільки зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав щодо призначення та нарахування позивачу одноразової грошової допомоги згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між встановленням третьої та другої групи інвалідності минуло понад два роки, а відтак позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач та подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що судом апеляційної інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 16 Закону №2011-XII та Порядку № 975 у зв`язку із цим вказаний суд дійшов помилкових висновків про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановлення ІІ групи інвалідності.
Відповідачі правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі також - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час звернення позивача за отриманням допомоги) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Частиною дев`ятою статті 16 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На день встановлення ІІ групи інвалідності позивачу (01.08.2014) діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція за подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 484/295/17.
Таким чином, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 2 Постанови, якою затверджено Порядок №975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 № 1331;
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (07.07.2004).
Частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Таким положенням Закону № 2011-ХІІ кореспондує пункт 8 Порядку № 975, який також передбачає, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Це питання вже було предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
"(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)".
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:
" пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.
Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.".
Водночас Верховний Суд у справі № 1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Верховний Суд зазначає, що правовідносини у справах № 240/10153/19, №1.380.2019.006957 та у розглядуваній справі є подібними, оскільки виникли за однакового правового регулювання та стосуються правильності застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та пункту 8 Порядку № 975 у правовідносинах щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання ОГД дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
Отже, застосовуючи цей підхід до обставин справи, Суд звертає увагу на те, що первинно інвалідність ІІІ групи встановлена позивачу з 07.07.2004, а зміна групи на ІІ - з 01.08.2014. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Крім того, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
Зважаючи на наявну юридичну позицію Конституційного Суду України слід зазначити, що за загальним правилом вона може бути застосована судами тільки з дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06.04.2022.
Таким чином, оскільки правове регулювання правовідносин, що є предметом цієї справи, змінилося з 06.04.2022 внаслідок відповідного рішення Конституційного Суду України, то Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від позиції, сформованої Верховним Судом за наслідками розгляду справи №240/10153/19.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, у постанові від 03 червня 2022 у справі № 340/5086/20 та від 15.06.2022 у справі №296/8156/17.
Таким чином, з огляду на зазначені вище положення, враховуючи те, що з дня встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності до дня встановлення позивачу ІІ групи інвалідності минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №806/2187/18, від 30.07.2020 у справі № 540/2329/18, від 17.08.2021 у справі №484/295/17, від 21.09.2021 у справі № 580/676/20, від 06.10.2021 у справі № 814/2283/16 та у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від останнього.
Що ж стосується заявленого позивачем клопотання про передачу цієї справи на розгляд об'єднаної палати, то колегія суддів уважає, що посилання у останньому на необхідність відступу від висновків, сформованих у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі №822/220/18 не заслуговують на увагу, оскільки правових й обґрунтованих підстав для такої передачі заявником не наведено, а Верховним Судом їх не встановлено, судова практика є незмінною й виключна правова проблема заявником не мотивована.
Водночас у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не посилалися на висновки Верховного Суду, викладені у вказаній постанові та не керувалися ними, застосування норм матеріального права, висновки щодо яких містяться у цій постанові, у даному випадку, не відбулось.
Таким чином, у задоволенні відповідного клопотання позивача слід відмовити.
Згідно ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук