№ 642/7544/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 642/7544/21

провадження № 61-2659св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Стецем Максимом Леонідовичем , на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року у складі судді: Вікторова В. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року (повне судове рішення складено 04 лютого 2025 року) в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що на земельній ділянці, яка була придбана ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів, в період шлюбу за рахунок спільних сумісних коштів подружжя було побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, також придбано під час шлюбу спірний автомобіль, який відповідачка без згоди чоловіка продала іншій особі. Сторони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна, тому позивач звернувся до суду з позовом.

ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважає що позовні вимоги недоведені і задоволенню не підлягають. Зазначав, що будівництво будинку виконувалось в тому числі і за спільні кошти подружжя у період шлюбу, і за кошти, які були подаровані ОСОБА_2 її матір`ю - ОСОБА_4 , у сумі що складає 53 000 дол. США. Крім того, після розірвання шлюбу відповідачем проведено ряд ремонтних робіт на суму 688996,84грн. Також земельна ділянка, на якій збудований спірний житловий будинок є особистою власністю відповідача, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 листопада 2017 року. Вважає, що поділ земельної ділянки та будівель, на ній розташованих, у рівних частках між сторонами є таким, що порушить права відповідача. Щодо автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідач не заперечує факту купівлі цього автомобіля за спільні кошти подружжя і також не заперечує проти стягнення грошової компенсації у розмірі 1/2 частки вартості автомобіля, але не погоджується із вартістю автомобіля, що була заявлена позивачем.

Позивач не погодився з доводами викладеними у відзиві та щодо позиції відповідачки стосовно виключення певної суми із вартості майна, що підлягає поділу, та зазначив, що у 2017 році мати відповідачки ОСОБА_4 відступила свої майнові права за договорами пайової участі у будівництві на загальну суму 53 000 дол. США. Більша частина коштів була використана нею для придбання квартири, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №293789672 від 05 січня 2022 року. Іншу частину коштів у розмірі 18 000 дол. США мати відповідачки ОСОБА_4 подарувала сторонам як подружжю, для придбання земельної ділянки для будівництва житлового будинку для забезпечення потреб молодої родини у житлі. Враховуючи той факт, що сторони на той момент перебували у шлюбі , мали малолітню дитину, позивач не заперечував, щоб земельна ділянка була особистою власністю відповідача, оскільки не мав на меті розривати шлюб та вважав, що ця обставина буде сприяти довірі та гармонізації стосунків у їх родині, тим паче, що більшу частину коштів на придбання земельної ділянки дійсно подарувала їм мати відповідача. Позивач наголошував на тому, що сторони вели спільний сімейний бюджет, всі доходи в сім`ї передавалися відповідачеві, яка розпоряджалася ними та витрачала на потреби сім`ї, в тому числі для придбання земельної ділянки. Щодо ремонтних робіт, проведених відповідачем після розірвання шлюбу у спірному житловому будинку зазначено, що позивач не надавав згоди на будь яке поліпшення будинку, який знаходиться у спільній сумісній власності подружжя.

Оскільки, житловий будинок є спільним сумісним майном подружжя та враховуючи положення статей 120 125 ЗК України, а також той факт, що нерухоме майно не можу існувати окремо від земельної ділянки, на якій воно побудоване, вважає, що право власності виникає на 1/2 частини земельної ділянки одночасно з виникненням права власності на частину житлового будинку, розміщеного на цій ділянці.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд:

визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма № l, тр. колодязь № 2 загальною площею 227.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA державний номерний знак НОМЕР_2 ;

у порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя:

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма № l, тр. колодязь №2 загальною площею 227.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.098 га;

припинити право власності позивача на належну частку у рухомому майні - автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, державний номерний знак НОМЕР_2 ;

визнати право особистої приватної власності за відповідачем на автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

стягнути на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки вказаного автомобіля у розмірі 79 953,18 грн;

стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати за сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року:

позов ОСОБА_1 задоволено частково.

у порядку поділу спільного майна подружжя:

визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №1, тр. колодязь №2 - загальною площею 227.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнано за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 частину житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №1, тр. колодязь №2 - загальною площею 227.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки вартості автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі 79 953,17 грн;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову в сумі 8 510,23 грн;

в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2023 року шляхом накладення арешту на житловий будинок літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 6310137200:08:010:0011;

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Тому житловий будинок літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр. колодязь № 2 загальною площею 227.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ., та який було зареєстровано за відповідачем, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому наявні підстави для його поділу;

представник відповідачки у судовому засіданні заперечував проти рівності часток сторін у житловому будинку, мотивуючи це тим, що відповідачка за власні кошти здійснила невід`ємні поліпшення житлового будинку, саме тому її частка у житловому будинку має бути збільшена. Згідно з наданим висновком судового експерта будівельні роботи, зазначені у акті б/н приймання виконаних будівельних робіт від 13 грудня 2021 року, що складений ФОП ОСОБА_5 за договором підряду на виконання робіт від 02 квітня 2021 року, ідентифікуються як «невід`ємні поліпшення» житлового будинку та частка, якій відповідають такі будівельні роботи по відношенню до вартості житлового будинку становить 14,30 %;

представник позивача заперечувала проти зміни часток у спільному майні подружжя - житловому будинку, оскільки такі поліпшення були зроблені без згоди та відома позивача, просила визнати висновок експерта в цій частині недостовірним, оскільки не всі поліпшення є невід`ємними (бездротові камери), частина з них не є поліпшеннями взагалі: ремонт геотермального насоса, заміна фільтра тощо;

юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників. Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об`єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв`язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками. У разі, якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників. Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності. Наведені правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку;

за таких обставин відповідачкою не дотримані передумови для збільшення своєї частки у спільному майні внаслідок здійснених поліпшень такого спільного майна, саме тому відсутні підстави для відступу від рівності часток;

щодо поділу між сторонами земельної ділянки суд зазначив наступне. Судом встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0980 га, кадастровий номер 6310137200:08:010:0011, набута ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 листопада 2017 року. Згідно з пунктом 14 зазначеного договору покупець ( ОСОБА_2 ) набуває зазначену земельну ділянку в особисту приватну власність, оскільки гроші, що є засобом платежу за цим договором, є особистою приватною власністю. Цей факт підтверджується заявою чоловіка покупця ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено нотаріально. Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гапон І. М., та зареєстрований в реєстрі за № 4355. Оскільки ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу за особисті кошти, спірна земельна ділянка є її особистою приватною власністю та не підлягає поділу;

судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі те, що у період шлюбу, а саме 16 серпня 2017 року сторонами був придбаний автомобіль ЗАЗ VIDA, 2013 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ- серії НОМЕР_5 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. 04 листопада 2022 року цей транспортний засіб було відчужено відповідачем на підставі договору-купівлі-продажу 6350/2022/3493892, що підтверджується інформацією наданою регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Харківській області. Згідно з висновком експерта Шаповалова В. І. №63В від 11 жовтня 2023 року, що діє на підставі свідоцтва №409 від 31 травня 2013 року, виданого на підставі рішення Центральної експертної-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, ринкова вартість автомобіля ЗАЗ VIDA, 2013 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 становить 159 906,35 грн;

у межах поділу спільного майна подружжя позивач просить також стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію вартості спільного майна подружжя, а саме: вартості 1/2 частки автомобіля марки ЗАЗ VIDA, 2013 року випуску, у розмірі 79953,17 грн. Відповідач не заперечує факту купівлі цього автомобіля за спільні кошти подружжя і також не заперечує проти стягнення грошової компенсації у розмірі 1/2 частки вартості автомобіля, але не погоджується із зазначеною у звіті вартістю автомобіля, посилаючись на вартість зазначену в договорі купівлі-продажу. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16);

звертаючись до суду про стягнення грошової компенсації в порядку поділу майна подружжя, позивач посилалась, на те, що автомобіль є їх спільною сумісною власністю, які відповідачка використала на свій розсуд. Так, під час розгляду справи у суді отримано відомості, що спірний автомобіль ОСОБА_2 було відчужено у 2022 році, що не заперечувалось відповідачем. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватися за письмової згоди другого з подружжя. Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя. Проте, в матеріалах справи письмова згода ОСОБА_1 на відчуження спірного автомобіля відсутня. Факт використання коштів від продажу зазначеного транспортного засобу в інтересах сім`ї та на її потреби, відповідачем не надано. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірного транспортного засобу. Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості спірного транспортного засобу, суд виходить з того, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Разом з цим, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018 св 18 та постанові від 17 квітня 2019 року у справі №286/1784/15-ц, провадження № 61-30184св 18. Ринкова вартість автомобіля ЗАЗ VIDA, станом на 11 жовтня 2023 складає 159 906,35 грн. Доказів, які б свідчили про те, що середня ринкова вартість автомобілів є іншою, відповідачем не надано. Отже, 1/2 частки компенсації за зазначений автомобіль марки ЗАЗ VIDA, 2013 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , складатиме 79 953,17 грн. Тому суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу автомобіль марки ЗАЗ VIDA, 2013 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації ринкової вартості частини цього автомобіля;

суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 8 510,23 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення;

рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

08 листопада 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу за особисті кошти придбала у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0980, кадастровий номер 6310137200:08:010:0011 за 637580,00грн. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На цій земельній ділянці сторонами збудовано погосподарським способом житловий будинок літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр.колодязь №2 загальною площею 227.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано 17 травня 2019 року на підставі декларації про готовність об?єкта до експлуатації серія ХК №141191310636, виданої 11 травня 2019 року Інспекцію ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2021 року. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначене нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу;

матеріали справи свідчать про те, що після розірвання шлюбу відповідачкою було проведено ряд ремонтних робіт, що підтверджується договором підряду на виконання робіт №б/н від 02 квітня 2021 року; актом приймання виконаних робіт від 13 грудня 2021 року; розпискою виконавця ФОП ОСОБА_7 про отримання від ОСОБА_2 коштів. Відповідно до висновку судової комплексної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи №37-23 від 26 квітня 2023 року проведеної на підставі заяви адвоката Стеця М. Л. в порядку статті 106 ЦПК України судовим експертом Бихно М. В., призначеним відповідно до розпорядження від 04 квітня 2023 року ТОВ «Судово-експертна компанія «Алінгез», частка, якій відповідає вартість земельної ділянки по відношенню до вартості спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою, становить 21,22%; будівельні роботи, зазначені у акті б/н приймання виконаних будівельних робіт від 13 грудня 2021 року, що складений ФОП ОСОБА_7 , за договором підряду на виконання робіт об/н від 02 квітня 2021 року загальною вартістю 656 996,84 грн ідентифікуються, як «невід`ємні поліпшення» спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою; частка, якій відповідають будівельні роботи здійснені після 09 березня 2021 року (дата розірвання шлюбу) за договором підряду на виконання робіт б/н від 02 квітня 2021 року, та визначені як невід`ємні поліпшення об`єкту по відношенню до вартості спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою становить 14,30 %;

відповідачка не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру часток у спільному майні подружжя та в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поділу земельної ділянки. Проте такі доводи відповідачки не ґрунтуються на законі;

доводи відповідачки щодо наявності підстав для збільшення частки ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, у зв`язку з тим, що відповідачем були здійснені будівельні роботи як невід`ємні поліпшення спірного житлового будинку колегією суддів не приймаються. Понесені відповідачкою після розірвання шлюбу витрати на поліпшення будинку не є підставою для збільшення її частки, проте вона має право на стягнення компенсації з позивача;

підстав для зарахування вартості земельної ділянки, на якій розташований будинок, що належить відповідачці на праві особистої власності, при визначенні частки у спільній сумісній власності кожного із подружжя колегія суддів не вбачає, оскільки вказана ділянка не є об`єктом права спільної власності подружжя та її вартість не входить до визначеної загальної вартості спільного майна подружжя;

оскільки рішення суду позивачем не оскаржене, підстав для задоволення його вимог в частині земельної ділянки за апеляційною скаргою відповідача суперечить принципу диспозитивності. Зменшення частки позивача у спільній власності подружжя за рахунок поділу іншого об`єкту, що є особистим майном відповідача, не відповідає вимогам закону. Висновок суду першої інстанції про визначення часток кожного із подружжя у праві спільної сумісної власності на житловий будинок в розмірі 1/2 частини за кожним відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Аргументи учасників справи

03 березня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Стецем М. Л. , на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року (повне судове рішення складено 04 лютого 2025 року), у якій просила:

оскаржені рішення у частині задоволення позовних вимог про поділ житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма № 1, тр. колодязь №2 загальною площею 227.5 кв. м та відмови у задоволенні позовних вимог про поділ земельної ділянки, площею 0.098 га (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги:

за ОСОБА_1 визнати право особистої приватної власності на 32,24 % житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма № 1, тр. колодязь № 2 загальною площею 227.5 кв. м, та земельної ділянки, площею 0.098 га (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

за ОСОБА_2 визнати право особистої приватної власності на 67,76 % житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма № 1, тр. колодязь № 2 загальною площею 227.5 кв. м, та земельної ділянки, площею 0.098 га (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

в іншій частині позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди неправильно застосували статтю 377 ЦК України та статтю 120 ЗК України, не врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у справі № 504/3831/19 (провадження № 61-7849св23) від 18 жовтня 2023 року, від 16 червня 2020 року у справі 689/26/17, про те, що: чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статей 120 ЗК України 377 ЦК України. Тому, що хоча спірна земельна ділянка і набута у особисту приватну власність чоловіка, однак на ній розташований будинок, який є спільною власністю подружжя та який підлягає поділу, то до дружини, як позивачки, переходить також право власності на земельну ділянку у розмірі частки права власності спільного будинку відповідно до статей 120 ЗК України 377 ЦК України». Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві ) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства. Тому рішення судів першої та другої інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), з одночасним поділом домоволодіння, яке на ній знаходиться, не відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, приписам статей 120 ЗК України 377 ЦК України;

суди неправильно застосували норми статті 57 70 71 СК України та статтю 377 ЦК України, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Оскаржені рішення породжують правову невизначеність, адже унеможливлюють розпорядження сторонами своїми частками в домоволодінні, а відповідачем земельною ділянкою, і відповідно вимагають від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту;

житловий будинок загальною площею 227.5 кв. м та земельна ділянка, площею 0.098 га (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011) за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, але при поділі вказаного майна подружжя слід враховувати, що земельна ділянка була придбана за рахунок особистих коштів відповідачки (частка, якій відповідає вартість земельної ділянки по відношенню до вартості спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою, становить 21,22 %). Тобто за правилом частини сьомої статті 57 СК України 21,22 % спірних житлового будинку та земельної ділянки, як єдиного цілого належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності;

будівельні роботи, зазначені у акті б/н приймання виконаних будівельних робіт від 13 грудня 2021 року, що складений ФОП ОСОБА_7 , за договором підряду на виконання робіт об/н від 02 квітня 2021 року загальною вартістю 656 996,84 грн, наслідком яких є «невід`ємні поліпшення» спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою до (відповідно до висновку судової комплексної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи №37-23 від 26 квітня 2023 року проведеної на підставі заяви адвоката Стеця М. Л. у порядку статті 106 ЦПК України) здійснені за рахунок особистих коштів відповідачки (оскільки проведені та оплачені після розірвання шлюбу), проте стосуються об`єкту нерухомого майна, який і досі перебуває і до набрання чинності рішенням у цій справі перебував в режимі спільної сумісної власності подружжя. Тому приписи статті 357 ЦК на спірні відносини не поширювалися. Спірне домоволодіння до виділення часток кожного з колишнього подружжя є спільним сумісним майном подружжя (постанова Верховного Суду у від 31 серпня 2023 року у справі № 571/160/19);

апеляційний суд сказав про «здійснених будівельних робіт як невід`ємних поліпшень спірного житлового будинку» та зазначив, що «понесені відповідачкою після розірвання шлюбу витрати на поліпшення будинку не є підставою для збільшення її частки, проте вона має право на стягнення компенсації з позивача». При цьому будь-якого правового обґрунтування апеляційний суд цьому висновку не навів. За правилами частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України). З урахуванням викладеного, понесені відповідачкою після розірвання шлюбу витрати на поліпшення будинку і є істотною обставиною в розумінні частини другої 372 ЦК України для збільшення її частки при поділі спільного сумісного майна. А запропонована апеляційним судом модель вирішення спірних відносин шляхом стягнення компенсації зазначених витрат, породжує стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагає від сторін подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту або створює необхідність звернення до суду з новим позовом;

14,30% спірних житлового будинку та земельної ділянки (розмір частки, якій відповідають будівельні роботи здійснені після 09 березня 2021 року (дата розірвання шлюбу) за договором підряду на виконання робіт б/н від 02 квітня 2021 року та визначені як невід`ємні поліпшення об`єкту по відношенню до вартості спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою), як єдиного цілого належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності;

за наслідком поділу спірного нерухомого майна за ОСОБА_1 має бути визнано право особистої приватної власності на 32,24% житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр.колодязь №2 загальною площею 227.5 кв. м, та земельної ділянки, площею 0.098 га (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; а за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 67,76 % (32,24+35,52) житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр.колодязь №2 загальною площею 227.5 кв. м, та земельної ділянки, площею 0.098 га (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Цей варіант поділу майна подружжя відповідає вимогам закону, правам та інтересам обох сторін.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_8 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить:

касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення;

рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

рішенням суду першої інстанції у частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011) відмовлено. Рішення суду першої інстанції в цій частині позивачем не оскаржувалося. Суд апеляційної інстанції зазначив, що «колегія суддів зазначає, що оскільки рішення суду позивачем не оскаржене, підстав для задоволення його вимог в частині земельної ділянки за апеляційною скаргою відповідача суперечить принципу диспозитивності. Зменшення частки позивача у спільній власності подружжя за рахунок поділу іншого об`єкту, що є особистим майном відповідача, не відповідає вимогам закону». У постанові від 02 червня 2022 року справа № 602/1455/20 Верховний Суд зазначив, що «відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову». Судом апеляційної інстанції був врахований такий правовий висновок Верховного Суду при постановленні судового рішення. При цьому, протягом усього розгляду справи відповідачем позов не визнавався, відповідач неодноразово наголошувала на тому, що земельна ділянка є її особистою власністю. Тому відповідач перебираючи на себе права позивача, у такий спосіб намагається зменшити частку позивача у праві власності на житловий будинок;

у касаційні скарзі відповідачка посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права та неврахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 571/160/19. Такі твердження є хибними, оскільки рішенням суду у результаті поділу майна подружжя був змінений режим зі спільної сумісної на спільну часткову, тому застосування статті 357 ЦК України є правомірним. Посилання скаржника не неврахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 571/160/19 є неаргументованими, оскільки обставини справи № 571/160/19 взагалі є іншими та стосуються виділу частки. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що відповідачем не дотримані передумови для збільшення своєї частки у спільному майні внаслідок здійснених поліпшень такого спільного майна, саме тому відсутні підстави для відступу від рівності часток - такі поліпшення були зроблені без згоди та відома позивача; не всі поліпшення є невід`ємними (бездротові камери), частина з них не є поліпшеннями взагалі (ремонт геотермального насоса, заміна фільтра тощо);

захист прав та інтересів особи в частині понесених нею витрат зі здійснення невід`ємних поліпшень можливий у спосіб стягнення відповідної грошової компенсації понесених затрат, але не у спосіб збільшення розміру частки майна при його поділі колишнім подружжям (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі №553/3266/15-ц);

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) вказано, що: найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Тому посилання відповідачки на незастосування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, є необґрунтованим, оскільки судом правильно застосовані норми права, враховані відповідні правові висновки та вказаний на належний спосіб захисту права відповідачки щодо долі самостійно здійснених поліпшень.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

13 травня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 квітня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 жовтня 2023 року у справі № 504/3831/19; від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17; від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; від 31 серпня 2023 року у справі № 571/160/19.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на 1/2 частки в праві власності на земельну ділянку. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційним судом в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

08 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчим комітетом Коктебельської селищної ради м. Феодосії АР Крим зареєстровано шлюб, актовий запис № 10.

Шлюбний договір сторони не укладали.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року в справі № 639/332/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95383913):

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено;

розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 08 червня 2013 року у виконавчому комітеті Коктебельської селищної ради м. Феодосії Автономної Республіки Крим, актовий запис №10;

після розірвання шлюбу прізвище позивача ОСОБА_2 залишено без змін - « ОСОБА_2 ».

У період шлюбу, а саме 08 листопада 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу за особисті кошти придбала у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0980, кадастровий номер 6310137200:08:010:0011 за 637 580 грн. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На цій земельній ділянці сторонами в період шлюбу збудовано погосподарським способом житловий будинок літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр. колодязь №2 загальною площею 227.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано 17 травня 2019 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія ХК №141191310636, виданої 11 травня 2019 року Інспекцію ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2021 року.

Вартість житлового будинку складає 2 234 560,96 грн відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20211031-0002933777 від 31 жовтня 2021 року, разом із земельною ділянкою, на якій він розташований складає 2 468 205,48 грн.

Позиція Верховного Суду

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 553/3266/15-ц (провадження № 61-1507св22) зазначено: «обґрунтовуючи підстави для збільшення свої частки при поділі подружнього майна, ОСОБА_2 посилалась на те, що вже після розірвання шлюбу за рахунок своїх власних коштів в житловому будинку нею проведено будівельно-ремонтні роботи, внаслідок яких його ринкова вартість значно зросла. Проте зазначені ОСОБА_2 обставини не можуть розглядайсь як правова підстава для відступу від принципу рівності часток, які визначені положеннями статті 70 СК України, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що збільшилась лише ринкова вартість житлового будинку в порівнянні з його початковою вартістю станом на 2012 рік. Також сторони не заперечують, що станом на час придбання спірний будинок був повністю побудований, мав стяжку підлоги, поштукатурені стіни, було зроблено електропроводку, проведено сантехнічні роботи, облаштовано джакузі, душові кабінки та покладено кахлі. З урахуванням наведеного, захист прав та інтересів ОСОБА_2 в частині понесених нею витрат зі здійснення невід`ємних поліпшень, проведених з травня 2013 року до червня 2015 року можливий у спосіб стягнення відповідної грошової компенсації понесених затрат, але не у спосіб збільшення розміру частки майна при його поділі колишнім подружжям».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Процесуальний закон не містить підстав не враховувати при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року в справі № 362/1505/18 (провадження № 61-6304св23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати постанову суду апеляційної інстанції в апеляційному порядку та в яких межах, або чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року в справі № 367/8744/16-ц (провадження № 61-4862св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:

«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.

Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:

«131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)).

Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.

Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що між сторонами наявний спір щодо поділу майна подружжя, оскільки, об`єкт нерухомості: будинок з господарським будівлями та спорудами побудований за спільні кошти та спільними зусиллями сторін в період шлюбу, а тому є спільним сумісним нерухомим майном, в зв`язку з чим підлягає поділу в рівних частинах між сторонами. Позивач також вказував, що земельна ділянка під таким будинком належить подружжю у тих же частках, незважаючи на підставу отримання її для титульного власника. Позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011);

суди встановили, що на земельній ділянці (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011) сторони в період шлюбу збудували погосподарським способом житловий будинок літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр. колодязь №2 загальною площею 227.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано 17 травня 2019 року на підставі декларації про готовність об?єкта до експлуатації серія ХК №141191310636, виданої 11 травня 2019 року інспекцію ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2021 року;

встановивши, що житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди обґрунтовано поділили його шляхом визнання за кожним із подружжя право на 1/2 частину житлового будинку;

суди першої інстанції встановив, що земельна ділянка (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011) придбана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 08 листопада 2017 року за особисті кошти, тому є її особистою приватною власністю. Тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011). Позивач рішення суду першої інстанції не оскаржував;

суд апеляційної інстанції, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції у частині відмови у визнанні за позивачем права власності на 1/2 земельної ділянки;

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені бездотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Стецем Максимом Леонідовичем , залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року у частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на 1/2 частки в праві власності на земельну ділянку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков