Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 642/7772/15-ц

провадження № 61-17369св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 березня 2019 року, ухваленого в складі судді Гримайло А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виділ частки із спільної власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником 13/100 частин п`яти кімнатної квартири спільного заселення, за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками вказаної квартири є ОСОБА_3 , якому належить 39/100 частин та ОСОБА_4 , якій належить 48/100 частин.

ОСОБА_1 посилався на те, що після перепланування спірна квартира розподілена між співвласниками для покращення житлових умов усіх мешканців квартири. Наразі у загальному користуванні залишився коридор (літ. 1/5,8). Приміщення кухні (літ. 10/16,1) залишилось у спільному користуванні ОСОБА_3 та позивача. Домовленості між ним та відповідачами щодо розподілу часток у праві власності на приміщення кухні (10/16,1) немає. Позивач вважав за можливе визначити частки у праві власності на приміщення кухні (10/16,1) за ним та ОСОБА_3 рівними, по 1/2 частці за кожним. Зазначав, що частка, яку він просить йому виділити, є відокремленою, її виділ в натурі можливий. Просив суд ухвалити рішення, яким виділити долю із спільної часткової власності.

У лютому 2016 року позивач подав клопотання про заміну відповідача ОСОБА_4 належним відповідачем ОСОБА_2 , яка за договором міни від 20 червня 2013 року укладеним із ОСОБА_4 зареєструвала за собою право власності на 48/100 спірної квартири.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи з технічної точки зору, спірну квартиру не можливо розділити між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на три окремі ізольовані квартири.

Крім того суд вказав, що ОСОБА_1 на протязі чотирьох місяців після проведення судової будівельно-технічної експертизи не були уточнені позовні вимоги, зокрема позивач не зазначив яким чином необхідно виділити частки спірної квартири, а вимог про визначення порядку користування квартирою або про присудження йому грошової компенсації позивач не заявляв.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 березня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивач, звернувшись із позовом до суду про виділ долі у спільній власності не вказав у який спосіб необхідно провести такий виділ. При цьому не уточнив позовні вимоги після проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Апеляційний суд врахувавши, що справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції із 2015 року, розгляд справи неодноразово відкладався на підставі клопотань представника позивача, а сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, відхилив доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня

2019 року, справу повернути на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що до 22 березня 2019 року суд першої інстанції фактично не розпочав розгляд справи по суті, від відповідачів відзив на позовну заяву не надходив, питання щодо можливості врегулювання спору за участю судді не вирішувалося, клопотань про розгляд справи у його відсутність суду не подавалося. Отже вважав, що суд першої інстанцій ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального закону, а апеляційний суд вказаному оцінки не надав.

Суд апеляційної інстанції невірно оцінив фактичні обставини справи, не врахував того, що він є людиною похилого віку, має тяжкі захворювання, через які знаходився на постійному лікуванні та не міг перебувати в усіх засіданнях, що стало причиною того, що він не надав уточнену позовну заяву.

Крім того, визнаючи неявку в судове засідання 22 березня 2019 року його та його представника неповажною, суд першої інстанції не врахував, що він повідомив свого представника безпосередньо перед початком судового засідання 22 березня 2019 року, про те, що має намір дати суду особисті пояснення, однак його представник прийняв участь в іншому судовому засіданні.

Також звертає увагу, що суд першої інстанції в своєму рішенні вказав про судові засідання 11 грудня 2018 року та 12 лютого 2019 року, які на ці дні не призначались.

Вважає також помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що уточнення позовних вимог на стадії апеляційного розгляду не передбачено законом.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 642/7772/15-ц та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Харкова.

У листопаді 2019 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що квартира

АДРЕСА_2 належить на праві спільної власності в наступних частинах ОСОБА_3 - 39/100; ОСОБА_2 - 48/100; ОСОБА_1 - 13/100.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 9024 від 07 листопада 2018 року варіанти поділу квартири

АДРЕСА_2 запропонувати не можливо. З технічної точки зору провести поділ кухні (літер 10) площею 16,1 кв. м між співвласниками ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у рівних частках, без збитку для конструкцій квартири не видається можливим. З технічної точки зору розділити вказану квартиру на три окремі самостійні ізольовані квартири з самостійним входом кожна, згідно із зазначеним в питанні № 1 розподілом житлової та нежитлової площі між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_1 , не видається можливим. Натомість експертом визначено можливий варіант порядку користування співвласниками спірною квартирою.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі у редакції Кодексу, яка діяла на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про виділ частки із спільної власності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із неможливості здійснити поділ спірної квартири на три окремі ізольовані квартири, що підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи № 9024 від 07 листопада 2018 року, взявши до уваги, що вимог про визначення порядку користування спільною квартирою чи одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки позивач не заявляв.

Доводи заявника про порушення судами норм процесуального права, не свідчать про наявність обов`язкових підстав для скасування оскаржених судових рішень згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 як особисто так і через представника, мав можливість доводити свої вимоги та реалізовувати свої права в суді першої інстанції де провадження у справі було відкрито 22 жовтня 2015 року, позивач та його представник були належним чином (під розписку) повідомлені про дату, час та місце судового засідання 23 березня 2019 року, а крім того апеляційним судом у відкритому судовому засідання було безпосередньо заслухано представника позивача - адвоката Чехову О. О.

Висновки апеляційного суду про неможливість зміни предмету та підстав позову на стадії апеляційного розгляду є правильними та узгоджуються із положеннями частини шостої статті 367 ЦПК України.

При цьому ОСОБА_1 , за наявності відповідного спору, не позбавлений права звернутись до суду із позовом про визначення порядку користування спільною квартирою чи одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки у спільному майні.

Допущені судом першої інстанції в рішенні від 23 березня 2019 року описки в частині зазначення дат судових засідань можуть бути виправлені у порядку встановленому статтею 269 ЦПК України і не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги переважно аналогічні доводам апеляційної скарги заявника, яким апеляційний суд надав належну оцінку.

Верховний Суд враховує, що рішення суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта