Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 643/11496/16-ц

провадження № 61-17752св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Автогаражний кооператив «Автолюбитель-104»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - голова правління Автогаражного кооперативу «Автолюбитель-104» Скороходова Олена Вячеславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року у складі судді Скотаря А. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Автогаражного кооперативу «Автолюбитель-104» (далі - АГК «Автолюбитель-104», автогаражний кооператив), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - голова правління Автогаражного кооперативу «Автолюбитель-104» Скороходова О. В., про поновлення на роботі, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 14 квітня 2006 року позивача було обрано головою правління АГК «Автолюбитель-104» строком на 5 років, до 15 квітня 2011 року. У період роботи він сумлінно виконував обов`язки голови правління, дисциплінарних стягнень не мав.

17 січня 2009 року відбулися загальні збори членів АГК «Автолюбитель-104», на яких прийнято рішення про перевибори правління та голови правління ОСОБА_1 . Згідно з рішенням загальних зборів від 29 березня 2009 року головою правління став ОСОБА_2

19 січня 2009 року позивач написав заяву про те, що не має наміру оскаржувати рішення загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 17 січня 2009 року про звільнення його з посади голови правління.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 березня 2010 року рішення загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 29 березня 2009 року скасовано.

Після скасування цього рішення загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» позивач автоматично залишився виконувати обов`язки голови правління, а тому 07 грудня 2009 року видав наказ № 45/1 про відновлення себе на посаді голови правління автогаражного кооперативу.

01 серпня 2009 року ОСОБА_3 видав наказ № 27 про початок виконання ним обов`язків голови правління АГК «Автолюбитель-104» на підставі протоколу правління автогаражного кооперативу від 01 серпня 2009 року, який скасовано протестом прокурора Московського району м. Харкова від 04 грудня 2009 року № 591-04.

24 квітня 2010 року рішенням загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» обрано новий склад правління, головою правління обрано ОСОБА_3 , однак рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2012 року, яке залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року, рішення загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 24 квітня 2010 року визнано незаконним.

Після скасування рішення загальних зборів від 24 квітня 2010 року ОСОБА_3 продовжував незаконно вести господарську діяльність кооперативу. Незважаючи на це 04 липня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відомості про нього (позивача) як керівника автогаражного кооперативу, а тому він продовжував виконувати обов`язки голови правління.

22 серпня 2016 року йому стало відомо, що рішенням загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 12 квітня 2016 року його звільнено з посади голови правління на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ). Він не був запрошений для участі у загальних зборах, з наказом про звільнення його не ознайомлено, у нього не відібрані пояснення, не проведено остаточного розрахунку за період з 12 квітня 2013 року до 12 квітня 2016 року.

Звільнення його з роботи згідно з рішенням загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» свідчить про визнання відповідачем його роботи на посаді голови правління у період з 17 січня 2009 року до 12 квітня 2016 року.

Внаслідок недопуску його до участі у загальних зборах членів АГК «Автолюбитель-104» він переніс нервовий стрес, що негативно вплинуло на стан його здоров`я, призвело до необхідності проведення амбулаторного курсу лікування, на яке він витратив 1 632,23 грн, а також спричинило моральні страждання, на відшкодування яких просив стягнути з відповідача 5 000,00 грн.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив поновити строк на оскарження рішення загальних зборів про його звільнення з посади голови правління АГК «Автолюбитель-104», який пропущений з поважних причин; поновити його на роботі на посаді голови правління АГК «Автолюбитель-104» з 29 березня 2009 року; стягнути з АГК «Автолюбитель-104» мінімальну заробітну плату у сумі 30 051,00 грн за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня 2013 року до 12 квітня 2016 року; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, а також винести окрему ухвалу на адресу АГК «Автолюбитель-104» про невиконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2012 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року та протесту прокурора Московського району м. Харкова від 04 грудня 2009 року № 591-04 про скасування наказу від 01 серпня 2009 року № 27 про призначення ОСОБА_3 головою правління АГК «Автолюбитель-104» на підставі протоколу правління кооперативу від 01 серпня 2009 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним вимог, не заявляв клопотання про витребування доказів, у тому числі Статуту АГК «Автолюбитель-104», яким урегульовано питання обрання та переобрання правління і голови автогаражного кооперативу, а також протоколу загальних зборів від 12 квітня 2016 року, що унеможливлює з`ясування судом законності звільнення позивача із займаної посади. Вказуючи про незаконність рішення загальних зборів членів автогаражного кооперативу від 12 квітня 2016 року про звільнення з посади голови правління АГК «Автолюбитель-104», позивач не заявив вимоги про визнання його незаконним.

Посилання ОСОБА_1 на те, що з визнанням рішеннями судів незаконними рішень загальних зборів членів автогаражного кооперативу про обрання голови правління він фактично поновлювався на посаді голови правління АГК «Автолюбитель-104», є необґрунтованими, тому вимога про поновлення його на зазначеній посаді з 29 березня 2009 року, так само, як і похідні від неї вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, є безпідставною.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, немає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Ухвалою апеляційного суду встановлено, що відповідно до статуту АГК «Автолюбитель-104» управління кооперативом здійснює вищий орган управління - загальні збори його членів, а в період між загальними зборами - правління на чолі з головою правління; до компетенції загальних зборів кооперативу належить, зокрема, створення органів управління і органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу, а тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за відсутності спростування законності рішення загальних зборів членів автогаражного кооперативу про звільнення позивача з посади голови правління АГК «Автолюбитель-104» заявлені ним позовні вимоги про поновлення на роботі є безпідставними.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд мав можливість усунути недоліки неповноти судового розгляду, допущені судом першої інстанції, проте зазначеного не врахував, не з`ясував, з якого моменту після увільнення позивача від виконання обов`язків голови за рішенням загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 17 січня 2009 року ОСОБА_1 знову почав обіймати посаду голови правління автогаражного кооперативу, на якій правовій підставі відбулося поновлення його на вказаній посаді, та не перевірив чи були наявними визначені пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстави для його звільнення за систематичне невиконання трудових обов`язків.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року змінене в частині мотивів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач, будучи звільненим 17 січня 2009 року, без законних підстав призначив себе головою правління АГК «Автолюбитель-104». Відповідач підтвердив факт привласнення позивачем повноважень голови правління автогаражного кооперативу без належних правових підстав. Апеляційний суд вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що після звільнення позивача від виконання обов`язків голови правління загальними зборами членів АГК «Автолюбитель-104» з 17 січня 2009 року було прийнято рішення загальних зборів про поновлення/продовження повноважень позивача на посаді голови правління АГК «Автолюбитель-104».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову або направити справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили, що заявник дисциплінарних стягнень з 16 квітня 2006 року до 12 квітня 2016 року не мав, за час перебування його на посаді заяви про звільнення не писав, дотепер не знає, на підставі якої статті його звільнено. Також заявник вказує, що жодних пояснень правління зборів автогаражного кооперативу від нього не відбирало.

Суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували, які систематичні порушення трудової дисципліни заявник допускав і чим підтверджуються зазначені обставини, чи був ознайомлений позивач з наказом про звільнення, чи внесено відповідний запис до трудової книжки, а також чи проведено з ним остаточний розрахунок при звільненні.

Право на оскарження законності звільнення з роботи з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, жодним чином не залежить від реалізації права на оскарження рішення загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 12 квітня 2016 року про його звільнення, а тому посилання суду першої інстанції, як на одну з підстав відмови у задоволенні його позовних вимог, на те, що, заявляючи вимоги про поновлення на роботі, він не оскаржував незаконність рішення загальних зборів про його звільнення з посади голови правління АГК «Автолюбитель-104», є помилковими.

Аргументи інших учасників справи

У грудні 2019 року АГК «Автолюбитель-104» подав до Верховного Суду відзив, в якому посилаючись на правильне застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року - без змін.

Судові рішення, якими скасовано рішення загальних зборів АГК «Автолюбитель-104», що оформлені протоколом від 24 квітня 2010 року та на які позивач посилається як на підставу позову, не поновлюють його автоматично на посаді. Будь-яких документів адміністративно-господарського призначення, звітності АГК «Автолюбитель-104» за підписом позивача за період з 10 січня 2014 року, коли він був зареєстрований як керівник АГК «Автолюбитель-104» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, не існує, що свідчить про те, що він фактично не виконував обов`язків за посадою. Отже, вимога позивача про поновлення на посаді голови правління АГК «Автолюбитель-104» з 12 квітня 2016 року є безпідставною і не підлягає задоволенню, як і похідні від неї вимоги, а тому підстав для скасування судових рішень немає.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, де вказав, що він з відзивом не згодний в повному обсязі і вважає, що заперечення, викладені у відзиві, не відповідають дійсним обставинам справи, які він виклав у касаційній скарзі від 26 грудня 2019 року. Водночас ОСОБА_1 просить долучити до матеріалів справи копії документів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року та витребувано справу.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 14 квітня 2006 року ОСОБА_1 обрано головою правління строком на 5 років.

17 січня 2009 року, до закінчення визначеного статутом кооперативу строку його повноважень, загальні збори членів АГК «Автолюбитель-104» прийняли рішення про звільнення його з посади голови правління.

Наказом від 17 січня 2009 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідуючого господарською частиною АГК «Автолюбитель-104», що підтверджується також відомостями обліку заробітної плати ОСОБА_1 за період із січня 2009 року до березня 2009 року, актом приймання-передачі справ.

Рішенням загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 29 березня 2009 року головою правління обрано ОСОБА_2 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 березня 2010 року рішення загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 29 березня 2009 року скасовано.

01 серпня 2009 року ОСОБА_3 видав наказ № 27 про початок виконання ним обов`язків голови правління АГК «Автолюбитель-104» на підставі протоколу правління автогаражного кооперативу від 01 серпня 2009 року.

Протестом прокурора Московського району м. Харкова від 04 грудня 2009 року № 591-04 наказ від 01 серпня 2009 року № 27 скасовано.

07 грудня 2009 року ОСОБА_1 видав наказ № 45/1 про поновлення себе на посаді голови правління АГК «Автолюбитель-104».

24 квітня 2010 року рішенням загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» головою правління АГК «Автолюбитель-104» обрано ОСОБА_3 .

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2012 року, залишеним у силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року, рішення загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 24 квітня 2010 року визнано незаконним.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань станом на 08 липня 2014 року ОСОБА_1 значився керівником АГК «Автолюбитель-104».

Відповідно до протоколу № 2 загальних зборів членів АГК «Автолюбитель-104» від 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління АГК «Автолюбитель-104» з 12 квітня 2016 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV).

Статтею 2 Закону № 1087-IV встановлено, що кооператив є юридичною особою, що утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу (частина перша статті 15 Закону № 1087-IV).

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу (абзаци перший - другий частини другої статті 15 Закону № 1087-IV).

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 16 Закону № 1087-IV виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.

Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

Пунктом 10.1 статуту АГК «Автолюбитель-104», затвердженого протоколом загальних зборів членів автогаражного кооперативу від 15 квітня 2006 року, визначено, що управління кооперативом здійснює вищий орган управління - загальні збори членів кооперативу, а в період між загальними зборами - правління на чолі з його головою.

Члени правління і голова правління кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на п`ять років (стаття 11 статуту).

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу встановлені статтями 40 41 43 431 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

На підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1 148 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Статтями 12 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги за наявними у справі доказами, погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у позові, але змінив рішення в частині його мотивування.

Апеляційний суд, змінюючи мотиви відмови у позові, виходив з того, що позивач, будучи звільненим 17 січня 2009 року, без законних на те підстав призначив себе головою правління АГК «Автолюбитель-104». Кооператив підтвердив факт привласнення позивачем повноважень голови правління без належних правових підстав. Апеляційний суд врахував, що матеріали справи не містять доказів того, що після звільнення позивача від виконання ним обов`язків голови правління загальними зборами членів АГК «Автолюбитель-104» з 17 січня 2009 року було прийнято інше рішення загальних зборів про поновлення/продовження повноважень позивача на посаді голови правління АГК «Автолюбитель-104». Отже, немає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення його на роботі з огляду на те, що із 17 січня 2009 року на підставі рішення загальних зборів членів автогаражного кооперативу його звільнено з посади голови правління АГК «Автолюбитель-104». Зазначене рішення є чинним.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Водночас у справі, яка переглядається, вбачається, що спір виник у зв`язку з реалізацією членами кооперативу своїх корпоративних прав на обрання правління та його голови. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив поновити строк на оскарження рішення загальних зборів від 12 квітня 2016 року, яким було прийнято рішення про його звільнення, та поновити на роботі як голову правління. Тобто він фактично оспорював це рішення зборів, в тому числі через порушення порядку підготовки та проведення цих зборів, й саме з ними пов`язував свої похідні вимоги про поновлення на роботі. Тобто в цій частині спір виник з корпоративних правовідносин та підлягав би розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до вищезазначених вимог закону, враховуючи висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18 (провадження № 14-443цс19).

Проте, зважаючи на тривалість розгляду цієї справи та доводи, які позивач наводить у касаційній скарзі, Верховний Суд не встановив підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко