Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 643/11526/18
провадження № 61-9733св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року у складі судді Єрмак Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 11 травня 2017 року між ним та його сином ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав у борг грошові кошти у розмірі 110 000,00 євро і зобов`язався повернути зазначену суму позики в строк до 30 червня 2018 року. Позика надавалася для купівлі ОСОБА_3 житлового будинку та квартири у м. Харкові.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина на майнові права на квартиру на АДРЕСА_1 , відповідно до попереднього договору від 19 квітня 2018 року № 101/124, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» (далі - ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти») та ОСОБА_2 , та додаткового договору від 19 квітня 2018 року до попереднього договору від 19 квітня 2018 року № 101/124, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , відповідно до яких ОСОБА_3 за життя сплатив вартість зазначеної квартири у розмірі 963 900,00 грн.
Однак взяті на себе зобов`язання за договором позики ОСОБА_3 за життя не виконав, грошові кошти не повернув.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 та батько ОСОБА_1 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу за договором позики грошові кошти у розмірі 481 950,00 грн, що відповідає 1/2 частині вартості майнових прав на квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 11 травня 2017 року в розмірі 481 950,00 грн.
Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 819,50 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що на час розгляду справи свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Між тим, отримання свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є правом, а не обов`язком. При цьому відсутність у спадкоємців свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора, оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статей 1281 1282 ЦК України, які позивачем були дотримані. При цьому наявність заборгованості за договором позики ОСОБА_2 не спростована.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року змінено.
Зменшено розмір стягнення та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 11 травня 2017 року в розмірі 321 300,00 грн, задовольнивши позов ОСОБА_1 частково.
Суд апеляційної інстанції постановив, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 481 950,00 грн, що відповідає 1/2 частині вартості майнових прав на квартиру, суд першої інстанції не врахував, що мати спадкодавця на підставі частини другої статті 1274 ЦК України відмовилася від прийняття спадщини на користь іншого спадкодавця за законом, батька спадкодавця - позивача, внаслідок цього частина спадкоємця, який відмовився перейшла лише до нього. Таким чином, після прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розмір спадкової маси майна розподілився на 2/3 та 1/3 частини, що є підставою для зменшення стягнутої судом першої інстанції суми частини спадщини до 321 300,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій 30 червня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року і направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначила застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року у справі № 309/3458/14-ц, а також порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять розписки, яка б підтверджувала дійсність отримання грошових коштів у борг.
Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що заяву про вступ у спадщину відповідач подавала, однак в спадщину не вступила, оскільки її заява про вступ у спадщину була виключена із спадкового реєстру, тому на неї не може бути покладено зобов`язання із задоволення вимог кредитора.
Також судом першої інстанції всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справу розглянуто у порядку спрощеного провадження.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року і витребувано із Московського районного суду м. Харкова цивільну справу № 643/11526/18.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
11 травня 2017 року між ОСОБА_1 та його сином ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав у борг грошові кошти у розмірі 110 000,00 євро і зобов`язався повернути зазначену суму позики в строк до 30 червня 2018 року.
Відповідно до пункту 2.2 цього договору позика надавалася для купівлі ОСОБА_3 житлового будинку та квартири у м. Харкові.
18 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
19 квітня 2018 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» та ОСОБА_2 укладено попередній договір № 101/124 щодо придбання квартири АДРЕСА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 сплатила вартість квартири у розмірі 963 900,00 грн.
Також 19 квітня 2018 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» укладено додатковий договір № 1 до попереднього договору від 19 квітня 2018 року № 101/124 з попередньою компенсацією ОСОБА_2 963 900,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 11 червня 2018 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Відповідно до спадкової справи № 16/2018 вона відкрита приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С. Д. на підставі заяв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , поданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як спадкоємців першої черги.
ОСОБА_5 подала до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотова С. Д. заяву про відмову від спадщини, яка залишилася після смерті її сина ОСОБА_3 на користь батька спадкодавця ОСОБА_1
25 липня 2018 року ОСОБА_1 подав до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотова С. Д. вимогу (претензію) до ОСОБА_2 як спадкоємця майна померлого ОСОБА_3 про повернення боргу за договором позики.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається, у тому числі на те, що суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Такий самий довід ОСОБА_2 викладала також в апеляційній скарзі на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року.
Перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
Згідно із пунктом 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на неможливість розгляду цієї категорії цивільних справ у порядку спрощеного провадження, зокрема, у постановах від 03 березня 2020 року у справі № 676/3396/19 (провадження № 61-1054св20), від 27 січня 2021 року у справі № 200/14300/18 (провадження № 61-10945св20), від 19 травня 2021 року у справі № 278/2797/19 (провадження № 61-4686св20).
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути борг за договором позики з ОСОБА_2 як спадкоємиці позичальника ОСОБА_3 і в якості правового обґрунтування своїх позовних вимог посилався на положення статей 1216 1218 1220 1267 1281 1282 ЦК України.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. В ухвалі зазначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (т. 1, а. с. 28).
24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Трубчанінов С. О., звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відповідно до вимог статті 274 ЦПК України (т. 1, а. с. 35, 36).
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Трубчанінов С. О., про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т. 1, а. с. 43).
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала про те, що суд першої інстанції не повідомив її про розгляд справи і розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження (т. 1, а. с. 94-97).
Враховуючи предмет та правові підстави позову у цій справі, вона є справою щодо спадкування, а отже, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 рокупо суті, керувався положеннями Книги шостої ЦК України «Спадкове право», разом із цим вказав у мотивувальній частині постанови, що ця справа не є спором щодо спадкування, оскільки предметом позову є стягнення заборгованості за цивільно-правовою угодою і права відповідача як спадкоємця боржника не оспорюються.
Таким чином, постанова апеляційного суду містить взаємовиключні висновки щодо правової природи спору, який є предметом розгляду у цій справі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції помилково розглянув цю справу у порядку спрощеного позовного провадження, не врахувавши її категорію, а суд апеляційної інстанції на це порушення норм процесуального права, яке відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, уваги не звернув, рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року з цих підстав не скасував.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
На стадії касаційного перегляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що порушення допущені і судом першої, і судом апеляційної інстанції, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк