Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 643/12302/18

провадження № 61-16199св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Московський районний у місті Харкові відділ РАЦС ГТУЮ у Харківській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року у складі судді Букреєвої І. А., та постанову Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив виключити з актового запису № 79 у свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запис про нього як батька дитини.

Позов мотивовано тим, що 26 квітня 2014 року він із ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. До реєстрації шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідача народилася донька ОСОБА_3 . На переконання відповідача, що це їх спільна дитина від відносин, що мали місце у 2006 році, позивач подав заяву до органу РАЦС про походження дитини від нього і був записаний батьком ОСОБА_3 . 23 січня 2018 року шлюб між сторонами у справі було розірвано та з позивача були стягнуті аліменти на утримання ОСОБА_3 . Вже при розлученні позивач дізнався, що він не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2019 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заявила, що позивач ОСОБА_1 не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , тобто відсутнє кровне споріднення між дитиною і позивачем, в зв`язку з цим відмовилась проводити генетичну експертизу. Але на момент реєстрації себе батьком дитини позивач достовірно знав, що не має з дитиною кровного споріднення, тому не має права оспорювати запис про себе як батька дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили в повному обсязі всіх обставин справи, зробили хибні висновки щодо відмови в задоволенні позову, не дослідили належним чином усі докази та не всебічно розглянули справу, чим грубо порушили його права та законні інтереси. Відповідач визнала, що він не є рідним батьком її дочки - ОСОБА_3 , що у них з Софією відсутня кровна спорідненість, що в свою чергу є підставою для задоволення позову, оскільки це не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення Московського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2019 року матеріали цивільної справи № 643/12302/18 надійшли до Верховного Суду та 04 жовтня 2019 року передані судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені в касаційній скарзі з таких мотивів.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 квітня 2014 року зареєстрували шлюб, який рішенням Московського районного суду міста Харкова від 23 січня 2018 року був розірваний.

На час реєстрації шлюбу ОСОБА_2 мала дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої був записаний ОСОБА_7 на підставі заяви про визнання себе батьком дитини.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122 124 126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно із частиною п`ятою статті 136 СК України).

Для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції зазначив у рішенні, що на час подання заяви ОСОБА_1 про визнання батьківства стосовно доньки ОСОБА_3 , йому було відомо, що протягом шести років батьком ОСОБА_3 у свідоцтві про народження був записаний інший чоловік, до нього не було пред'явлено будь-яких вимог щодо стягнення аліментів чи інших витрат на утримання дитини. Подаючи заяву про визнання свого батьківства, позивач сам бажав, щоб такий запис був здійснений органами ДРАЦС. Крім того, перед подачею спільної заяви про визнання батьківства, позивач повинен був оцінити всі наслідки своїх дій та не вбачав необхідності проведення аналізу ДНК на батьківство.

Надаючи оцінку показам свідків, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачу достовірно було відомо про відсутність кровного споріднення між ним та малолітньою ОСОБА_3 , 2007 року народження. Однак свідки не могли підтвердити факт знайомства позивача з відповідачем в 2006 року.

Разом з цим, суд не вказав яке конкретно визначене коло джерел такої обізнаності має бути з`ясоване та перевірене. Відповідна перевірка апеляційним судом також не була здійснена.

Відповідно до висновків ЄСПЛ у справі «Якушев проти України» («Yakushev v. Ukraine», заява № 15978/09, пункти 23, 25, 26, рішення ЄСПЛ від 04 грудня 2018 року) поза межами встановлення законності національного правового обмеження на право оскаржити своє батьківство (яке за змістом відповідає зазначеній частині п`ятій статті 136 СК України), необхідно встановити чи досягли національні суди, зокрема, апеляційний суд, важливого фактичного висновку про застосування відповідного обмеження в рамках належного, несвавільного процесу прийняття рішень. Якщо апеляційний суд скасував фактичні висновки суду першої інстанції, не посилаючись на будь-який новий доказ та не пояснивши, чому фактичні висновки суду першої інстанції були невірними, та дійшов нового висновку, який ґрунтувався на тих самих матеріалах справи та доказах, які у повному обсязі були розглянуті судом першої інстанції, то він допустив процесуальні недоліки у провадженні на національному рівні, які вказують на те, що національний суд не забезпечив повагу до приватного життя особи, до якої застосоване зазначене національне правове обмеження, на яку він має право відповідно до Конвенції. Отже, це є порушенням статті 8 Конвенції.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, формально обмежився посиланням на те, що позивачу було достовірно відомо, що він не є батьком дитини, не дослідив та не оцінив всі докази у справі, об`єктивно не встановив обставини справи, зокрема, чи було відомо позивачу про відсутність у нього біологічного батьківства щодо ОСОБА_3 на момент реєстрації його батьком цієї дитини.

За таких умов висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про виключення з актового запису відомостей про батьківство є передчасним.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року скасувати.

Справу № 643/12302/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. О. Дундар

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук