№ 643/12890/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 643/12890/19

провадження № 61-1049св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарткепітал», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна,

третя особа -ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 травня 2021 року у складі судді Задорожної А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Білої І. В. (далі - ПАТ «КБ «Надра», банк), Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» (далі - ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал», товариство), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги недійсним.

Позов мотивовано тим, що 22 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», було укладено кредитний договір № 6/1/27/2008/840- МК/06, відповідно до умов якого банк надав їй грошові кошти у розмірі 56 000 доларів США зі строком повернення до 12 липня 2028 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,89% річних.

Додатковим договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 2 від 02 червня 2014 року відсоткову ставку встановлено у розмірі 10,64%.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 22 липня 2008 року між позивачкою та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко І. А., згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , на придбання якої і було взято кредит.

19 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримала лист-повідомлення про те, що 12 лютого 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» укладено договір № 6/1/27/2008/840- МК/06 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за яким ПАТ «КБ «Надра» як первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору - ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» права вимоги до неї як позичальника за кредитним договором № 6/1/27/2008/840- МК/06 від 22 липня 2008 року та договорами забезпечення застави, поруки, іпотеки тощо (за наявності).

13 лютого 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення прав за іпотечним договором, за яким ПАТ «КБ «Надра» як первісний іпотекодержатель передав ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» як новому іпотекодержателю належні йому права за іпотечним договором, укладеним 22 липня 2008 року між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 .

Позивачка вважає, що вказані договори є недійсними та незаконними в зв`язку з тим, що вони були укладені без отримання її згоди як позичальника та іпотекодавця, а також були порушені приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Також зазначає, що відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відбулось за наявності накладеної ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2019 року у справі № 643/524/19 заборони на відчуження та на вчинення дій відносно спірної квартири.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позов, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав вимоги № 6/1/27/2008/840- МК/06 від 12 лютого 2019 року, укладений між ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білої І. В. та ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал»;

- визнати недійним з моменту укладення договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 13 лютого 2019 року, укладений між ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білої І. В. та ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал»;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45510455 від 13 лютого 2019 року 16:07:21 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А., яким проведено державну реєстрацію зміни іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал»;

- поновити відомості в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкти нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам;

- стягнути з відповідачів судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено будь-яких порушень відповідачами її законних прав та інтересів при укладанні спірних договорів відступлення права вимоги. При цьому суд зазначив, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації права власності є похідними від позовних вимог про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним, тому вони також задоволенню не підлягають.

Також суд зазначив, що жодних дій по відчуженню спірної квартири відповідачі не вчиняли.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 травня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15 січня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 травня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення у справі про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

17 червня 2022 року від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «Надра» з ринку доВерховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 жовтня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 22 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та позивачкою укладено кредитний договір № 6/1/27/2008/840- МК/06, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 56 000 доларів США із строком повернення до 12 липня 2028 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,89% річних. Позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені цим договором платежі в розмірах, в порядку, в строки, визначені цим Договором.

22 липня 2008 року з метою забезпечення належного виконання кредитного договору між ВАТ «КБ «Надра» та позивачкою було укладено договір іпотеки № 6/1/27/2008/980-ИП/07 нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

12 лютого 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» було укладено договір № 6/1/27/2008/840- МК/06 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору права вимоги до позичальника за кредитним договором № 6/1/27/2008/840- МК/06 від 22 липня 2008 року та договорами забезпечення: застави, поруки, іпотеки тощо (за наявності).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов?язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки; підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов?язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов?язок доведення наявності обставин, з якими закон пов?язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

В справі, яка переглядається, встановлено, що 12 лютого 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» укладено договір № 6/1/27/2008/840- МК/06 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору права вимоги до позичальника за кредитним договором № 6/1/27/2008/840- МК/06 від 22 липня 2008 року та договорами забезпечення: застави, поруки, іпотеки тощо.

За змістом статей 203 215 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року при розгляді справи № 910/12787/17.

ОСОБА_1 не є стороною спірних договорів про відступлення права вимоги, тому предметом доказування є порушення цивільних прав та інтересів позивачки.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що позивачкою не доведено, що оспорювані нею правочини укладені з порушенням вимог закону та її прав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів позивачки про те, що продаж прав вимоги за кредитним договором від 22 липня 2008 року здійснювався всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», з огляду на таке.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, чинним був Закон України від 07 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці,

- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

ПАТ «КБ «Надра» не здійснив відчуження предмету іпотеки як іпотекодержатель, тому підстави для застосування до спірних відносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відсутні.

Доводи ОСОБА_1 про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відбулось за наявності накладеної заборони на відчуження та на вчинення дій відносно спірної квартири є безпідставними, оскільки із змісту ухвали Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2019 року у справі № 643/524/19, на яку посилається позивачка, убачається, що судом заборонено вчиняти дії на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Разом із цим, будь-яких дій щодо відчуження предмету іпотеки (спірної квартири) відповідач, як іпотекодержатель, не вчиняв.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, про поновлення відомостей в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно є похідними від позовних вимог про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним, тому вони також задоволенню не підлягають.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявниці на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 травня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун