Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 643/14079/17

провадження № 61-7080св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Харківський електромеханічний завод»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» на постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлаки І. В., Колтунової А. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» (далі - ДП «ХЕМЗ») про відшкодування шкоди завданої внаслідок втрати майна за договором зберігання.

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору №1/ДХ від 01 вересня 2013 року ОСОБА_1 передав на зберігання до ДП «ХЕМЗ» маневровий тепловоз ТГМ-4А, а також візки до нього з колісним парами. Згідно умов договору ДП «ХЕМЗ» (зберігач), зобов`язується зберігати річ, яка передана їй ОСОБА_1 (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності, повернути майно за першою вимогою поклажодавця, нести майнову відповідальності за псування, втрату, та нестачу майна. Восени 2015 року позивачеві стало відомо, що у серпні 2015 року належний йому тепловоз ТГМ-4А зник з території ДП «ХЕМЗ» і його було вивезено з території зберігача та продано без його згоди.

ОСОБА_1 просив стягнути з ДП «ХЕМЗ»:

збитки від втрати речі в сумі 1 876 360,00 грн;

компенсацію моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн;

судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що 01 вересня 2013 між ОСОБА_1 та ДП «ХЕМЗ» укладено договір зберігання № 1/ДХ, за яким відповідно до акту-приймання передачі від 01 вересня 2013, відповідачу переданий на зберігання маневровий тепловоз ТГМ-4А. За додатковою угодою до договору зберігання № 1/ДХ від 01.09.2013 за зберігання майна поклажодавець повинен сплатити зберігателю 6 870,11 грн щомісяця. 09 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора ДП «ХЕМЗ» ОСОБА_6 з проханням надати дозвіл на виїзд локомотиву ТГМ-4А № 2452 для проходження наступного огляду. За умовами договору № 90 транспортно-експедиційного обслуговування від 10 липня 2015 Фірма ТОВ «Фор Лайн», прийняв на себе зобов`язання за рахунок та дорученням замовника, в особі власника тепловозу ТГМ4 № 2452 - ПП «Реск» здійснити транспортно-експедиційне обслуговування вантажу, провести оплату залізниці за перевезення вантажу замовника. Зазначений договір з боку ПП «Реск» підписаний директором ОСОБА_2 ОСОБА_2 був працівником ДП «ХЕМЗ», але одночасно був директором ПП «Реск».З копії накладної оформленої на станції Харків-Балашовський Південної залізниці, як супровідного документу, за яким визначено для перевезення вантаж - тепловоз ТГМ4 №2452, вбачається, що його власником є ПП «РЕСК». Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є власником (контролером) приватного підприємства «Реск», а ОСОБА_2 станом на 26 лютого 2013 (згідно статуту) керівником вказаного підприємства та підписантом. З урахуванням того, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, маневровий тепловоз було реалізовано ОСОБА_2 07 липня 2015 року, в подальшому ним, як керівником ПП «РЕСК» було укладено договір про направлення маневрового тепловозу до станції Здолбунів Львівської залізниці. Доказів, що під час укладання договору № 90 між ПП «РЕСК» та ТОВ «ФОР ЛАЙН» ОСОБА_2 діяв не в інтересах ПП«РЕСК» та не був повноважною на те особою надано не було. Тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення шкоди завданої в наслідок втрати майна за договором зберігання, а тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петренко О. М. задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове. Позов ОСОБА_1 до ДП «ХЕМЗ» про відшкодування шкоди, завданої в наслідок втрати майна за договором зберігання задоволено частково. Стягнуто з ДП «ХЕМЗ» на користь ОСОБА_1 1 400 000,00 грн збитків, понесених через втрату (нестачу) речі, а саме тепловоза ТГМ-4А. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для професійного зберігача (частина друга статті 950 ЦК України) законодавцем встановлена підвищена - безвинна відповідальність за порушення договору: професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. ДП «Харківський електромеханічний завод» виступає у договірних відносинах із позивачем як професійний зберігач. ДП «Харківський механічний завод» належним чином зареєстроване як юридична особа, здійснювало функції зберігача тривалий період часу на основі відплатного договору. Сам по собі факт того, що ОСОБА_1 є власником (контролером) ПП «Реск», а ОСОБА_2 станом на 26 лютого 2013 року (згідно статуту) керівником вказаного підприємства та підписантом не свідчить про наявність у останнього повноважень на розпорядження майном яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності як фізичній особі. Посилання відповідача, що факт передачі майна, що належало позивачеві було встановлено в рамках кримінальної справи № 42015220040000108 є помилковим, оскільки постанова про закриття кримінального провадження на яку посилається відповідач та суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків скасована. Відомості зазначені у постанові про закриття кримінального провадження у своїй сукупності не містять доказів підтверджуючих, що саме ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_2 розпоряджатися належним йому на праві власності майном або згідно умов договору зберігання надавав письмовий дозвіл на вивіз тепловозу з території ДП «ХЕМЗ». Враховуючи, що відповідачем неналежним чином виконувались умови договору зберігання, який не вжив встановлених договором та законом заходів щодо збереження прийнятого на зберігання тепловозу, працівники відповідача допустили виїзд тепловозу без дозволу його власника - фізичної особи ОСОБА_1 , та як наслідок відбулась втрата (нестача) майна згідно умов договору зберігання, позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача збитків підлягають задоволенню. Той факт, що ОСОБА_2 розпорядився належним на праві власності ОСОБА_1 тепловозом та реалізував його ОСОБА_3 не свідчить, що не відбулась втрата (нестача) майна згідно умов договору зберігання.

Апеляційний суд вказав, що визначаючи розмір збитків, завданих поклажедавцеві внаслідок втрати речі переданої на зберігання, колегія суддів виходить з розміру її реальної вартості, а не вартості визначеної експертним висновком № 121-ЦЗ від 13 жовтня 2017 року. З нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 07 липня 2015 року вбачається, що останній отримав від ОСОБА_3 1 400 000 грн, як розрахунок за проданий локомотив ТГМ-4А. Майнових та інших претензій, які б стосувалися розрахунку за договором купівлі-продажу, який укладений між ними в простій письмовій формі 07 липня 2015 року, він, ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 не має та надалі пред`являти не буде. Інших доказів щодо вартості майна на час його відчуження та розгляду справи в суді, матеріали справи не містять, заяв від сторін по справі про призначення експертизи не надходило. Тому колегія суддів виходить з розміру вартості тепловозу який був відчужений за 1 400 000 грн. ДП «ХЕМЗ» після відшкодування майнової шкоди позивачу не позбавлений права звернутися до суду із позовом до особи, з вини якої, на її думку, завдано шкоди позивачу. Позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки за умовами договору зберігання, укладеного між сторонами, можливість відшкодування моральної шкоди не обумовлювалася. Таким чином відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки такий вид відповідальності у даному випадку за умовами договору на відповідача не покладався.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ДП «ХЕМЗ» подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалося на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що а ні в суді першої, а ні в суді апеляційної інстанції жодних відомостей, даних, доказів про те, що ДП «ХЕМЗ» є професійним зберігачем учасниками до матеріалів справи не надавалось. Відповідно не зрозумілим за яких обставин апеляційний суд робить такі висновки. Відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державне підприємство «Харківський електромеханічний завод» є комерційним підприємством, видом діяльності якого є виробництво електричних побутових приладів; Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин; виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів (основний).

Зазначає, що судом проігноровано, що ввесь час маневровий тепловоз ТГМ-4А, знаходився на території підприємства. Між ОСОБА_1 та ДП «ХЕМЗ» було укладено договір зберігання №1/ДХ від 01 вересня 2013 року. Договір укладено оплатний, на територію підприємства для обслуговування тепловозу та контролю виконання умов договору було дозволено допуск ОСОБА_1 , як власника майна, та уповноважену ним особу ОСОБА_2 . Зі свого боку ДП «ХЕМЗ» належним чином виконував умови договору, а ні ОСОБА_1 , а ні уповноважена ним особа ОСОБА_2 протягом дії договору та після припинення його дії з претензіями, вимогами не зверталися. В той же час, з боку ОСОБА_1 були порушення, а саме в частині своєчасного, щомісячної сплати за договором коштів. Враховуючи, що все ж не було досягнуто з боку ОСОБА_1 своєчасного, щомісячного виконання умов договору, на адресу останнього підприємство почало направляти претензії, боржник їх утримував, але відповіді надавались представником ОСОБА_1 ОСОБА_4 , який підписував листи на адресу підприємства, як керівник ПП «РЕСК» (кінцевий бенефіціар та одноособовий власник компанії є ОСОБА_1 ), в листах він просить відкласти строк оплати за договором зберігання та вказує, що проводяться перемовини щодо реалізації маневрового тепловоза і після його реалізації беруть на себе зобов`язання по сплаті боргу в повному обсязі. 10 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся листом від 09 липня 2015 року на адресу керівництва ДП «ХЕМЗ» з проханням надати дозвіл на виїзд маневрового тепловозу за територію підприємства для проходження технічного освідчення тепловозу. Ввівши в оману керівництво ДП «ХЕМЗ», які мали активний характер - повідомлення неправдивих відомостей щодо цілі використання майна, зловживаючи довірою, в зв`язку чим керівник підприємства дозволив ОСОБА_1 виїзд тепловозу ТГМ-4А за територію підприємства фактично не усвідомлював, що знаходиться під оманою групою осіб.

Зазначає, що ОСОБА_2 на ДП «ХЕМЗ» обіймав посаду керівника ЖКВ ДП «ХЕМЗ». Житлово-комунальний відділ підприємства створений для обслуговування відомчого житлового фонду, є відокремленим структурним підрозділом. Знаходиться на території розміщення гуртожитків підприємства. До функцій керівника належать забезпечення мешканців гуртожитків комунальними послугами. Тобто його посадові обов`язки жодного відношення до договору зберігання маневрового тепловозу який знаходився на території підприємства не мали. Згідно умов договору ПП «РЕСК» самостійно забезпечувало доправлення тепловозу ТГМ4 № 2452 на станцію Харків-Балашовський в неробочому стані.

Звертає увагу, що наявність шкоди, як вважає позивач, ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як, необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності. Підприємство повернуло позивачу маневровий тепловоз у липні 2015 року, а з позовом до суду позивач звертається 01 листопад 2017 року, при цьому жодних претензій за період з дня укладення договору до подання позову до суду від позивача на адресу відповідача не надходило.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «ХЕМЗ» про стягнення 1 400 000,00 грн збитків, понесених через втрату (нестачу) речі, а саме тепловоза ТГМ-4А. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, задоволено клопотання ДП «ХЕМЗ» про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня березня 2020 року відзив ОСОБА_1 , підписаний адвокатом Петренко О. М., залишено без розгляду та призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2013 року фізична особа ОСОБА_1 придбав у власність ОСОБА_5 маневрений тепловоз ТГМ-4А, який згідно акту приймання-передачі від того же числа був переданий позивачеві.

01 вересня 2013 року між ДП «ХЕМЗ» (зберігач) та фізичною особою ОСОБА_1 (поклажодавець) укладено договір зберігання № 1/ДХ, відповідно до умов якого поклажедавець передав на зберігання ДП «ХЕМЗ» маневровий тепловоз ТГМ-4А та зобов`язався сплачувати платіж за зберігання майна в розмірі 6 455 грн з ПДВ шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача.

В договорі зберігання № 1/ДХсторони домовилися про те, що:

передача майна третім особам можлива тільки з письмової згоди поклажедавця (пункт 1.2. договору);

зберігач зобов`язаний забезпечити зберігання майна протягом строку дії цього договору (п. 2.1. договору);

цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2013 року (п. 5.3. договору);

Додатковою угодою № 1 від 03 січня 2014 року строк дії договору зберігання було продовжено до 31 грудня 2014 року.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина перша статті 936 ЦК України).

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому (частин друга статті 936 ЦК України).

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (частина перша статті 938 ЦК України).

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (частина перша статті 950 ЦК України).

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (частина друга статті 950 ЦК України).

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (частина друга статті 950 ЦК України).

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (пункт 1 частини першої статті 951 ЦК України).

Згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».

Тлумачення вказаних норм свідчить, що договір зберігання може укладатися із зберігачем чи професійним зберігачем. При цьому, правовий статус (зберігач чи професійний зберігач) впливає на ті обставини, які виключають відповідальність зберігача (професійного зберігача) за втрату речі. Кваліфікуючою ознакою професійного зберігача є те, що особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Тобто така діяльність має здійснюватися особою, яка є підприємцем, систематично. За загальним правилом, за втрату речі, під час строку зберігання, зберігач відповідає, якщо: відбулося порушення обов`язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ; поклажодавцеві завдано збитків у вигляді втрати речі; наявний причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності); вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь-якій формі, тобто умислу чи необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов`язків. Натомість професійний зберігач має довести наявністьвтрату речі сталася внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У всіх інших випадках, навіть якщо вини професійного зберігача немає, він зобов`язаний відшкодувати збитки поклажодавцеві. У разі якщо зберігання здійснюється зберігачем після закінчення строку зберігання, то зберігач відповідає лише за наявності його умислу або грубої необережності. Розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та частковому задоволенні позову апеляційний суд:

не визначився який статус має відповідач (зберігача чи професійного зберігача), оскільки саме по собі укладення оплатного договору зберігання не свідчить, що зберігач є професійним і систематично здійснює таку діяльність;

не звернув уваги на те, що в матеріалах справи є тільки додаткова угода № 1 від 03 січня 2014 року про продовження строку договору зберігання № 1/ДХ від 01 вересня 2013 року до 31 грудня 2014 року (а. с. 11). Докази продовження сторонами строку договору на 2015 рік в матеріалах справи відсутні;

не встановив, чи існують умови для відшкодування збитків;

не звернув уваги, що розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором);

не з`ясував, яка дійсна вартість локомотиву ТГМ-4А № 2452. Аналіз матеріалів справи свідчить, що: ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_5 маневровий тепловоз ТГМ4-А заводський № 2452 за112 500,00 грн (а. с. 6); ОСОБА_2 маневровий тепловоз ТГМ4-А, заводський № 2452,був проданий ОСОБА_3 за 1 400 000,00 грн (а. с. 13); згідно копії висновку про вартість майна від 25 березня 2013 року початкова вартість без ПДВ складає 160 000 грн (пдв - 32 000 грн) (а. с. 110); вартість маневрового тепловоза ТГМ4-А заводський № 2452, який належав ДП «ХЕМЗ», під час його реалізації на аукціоні становила 112 500,00 грн (а. с. 111).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати і передати в цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статтями 400, 409 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» на користь ОСОБА_1 1 400 000 грн збитків, понесених через втрату (нестачу) речі, скасувати.

Справу № 643/14079/17 передати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» на користь ОСОБА_1 1 400 000 грн збитків, понесених через втрату (нестачу) речі, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук