Постанова
Іменем України
19 червня 2023 року
м. Київ
справа № 643/14467/16-ц
провадження № 61-4193св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова у складі судді Єрмак Н. В. від 01 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І.,
Триголов В. М.,від 20 лютого 2023 року і виходив з наступного.
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання права власності, виключення майна із спадкової маси та припинення права власності.
2. Свої вимоги позивачі мотивували тим, що у 1998 році вони переїхали до ОСОБА_5 - матері ОСОБА_2 та з її дозволу поселилися в будинку на АДРЕСА_1 .
3. Вказували, що ОСОБА_5 на той час мешкала разом з бабусею ОСОБА_6 в будинку на
АДРЕСА_1 . На час вселення до спірного будинку він складався з однієї житлової кімнати площею 25,2 кв. м, кухні площею 9,6 кв. м та сіней: приміщення 1 та приміщення П, відповідною площею 4,2 кв. м та 6,0 кв. м. Будинок знаходився у непридатному для проживання стані, тому за домовленістю з ОСОБА_5 вони почали здійснювати ремонт житлового будинку літ. «А-1» та будівництво прибудови літ. «А1-1». У 2015 році ОСОБА_5 було узаконено самочинну прибудову, після чого загальна площа спірного будинку склала 118,3 кв. м, а житлова - 41,6 кв. м.
4. Будівництво прибудови літ. «А1-1» завершилося, але ремонт здійснюється по теперішній час. 07 квітня 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 .
5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, залишивши після себе заповіт на ім`я ОСОБА_3 . До спадкової маси увійшла побудована позивачами прибудова літ. «А1-1», яка складається з приміщень № 1-3 (а1), 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, загальною площею 82,9 кв. м, житловою 16,4 кв. м, з ганком літ. а2, шиферним парканом та земельною ділянкою площею 0,1 га, що розташовані на АДРЕСА_1 .
6. Із урахуванням зазначеного, позивачі просили позов задовольнити: визнати за ними право спільної сумісної власності на 79/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , що складаються із житлової прибудови літ. «А1-1», яка складається з приміщень № 1-3 (а1), 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, загальною площею 82,9 кв. м, житловою 16,4 кв. м з ганком літ. а2, шиферним парканом; визнати за ними право власності на 79/100 часток земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 ; виключити зі спадкової маси, що залишилася після смерті ОСОБА_5 , 79/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , та 79/100 часток земельної ділянки, розташованої по
АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_5 на 79/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , та 79/100 часток земельної ділянки, розташованої
по АДРЕСА_1 .
Заперечення відповідачазводилися до того, що ОСОБА_5 заповіла йому майно, яке належало самі їй до моменту смерті. Позивачі не довели, що частина житлового будинку побудована за їхні кошти.
Короткий зміст рішення та додаткових рішень суду першої інстанції
7. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2017 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між позивачами і ОСОБА_5 не було укладено письмової угоди про створення спільної власності та не доведено, що з метою створення такої спільної власності позивачі за власні кошти добудували частину будинку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Полтавськогоапеляційного суду від20 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова
від 01 квітня 2021 року - без змін.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки матеріали справи не містять письмової угоди між ОСОБА_5 і позивачами про спільну діяльність з метою створення майна. У такому випадку показання свідків не можуть бути належними і допустимими доказами на підтвердження того, що позивачі набули у встановленому законом порядку у власність прибудову «А1-1», що складає 79/100 житлового будинку. Акцентовано увагу на тому, що позивачі не були членами сім`ї ОСОБА_5 , власника будинку, у розумінні статті 64 Житлового кодексу України і статті 3 Сімейного кодексу України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
11. 21 березня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги.
12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявники зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 травня 2012 року у справі № 6-42цс12, від 13 червня 2012 року у справі № 6-54цс12, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 16 грудня 2015 року
у справі № 6-2710цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказують, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. У касаційній скарзі заявникивказують, що судами не взято до уваги показання свідків та надані позивачами письмові докази, які безпосередньо підтверджують викладені у позовній заяві обставини. Відповідач ОСОБА_3 та спадкодавець ОСОБА_5 жодної участі у будівництві або перебудові спірного спадкового майна не приймали, що підтверджується матеріалами справи та показами свідків, а також не спростовано відповідачем.
14. Позивачі зазначають, що під час підготовчого засідання ними порушувалося клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яке судом залишено поза увагою. Апеляційним судом не було надано належної оцінки вказаній обставині. При вирішенні спору судами також не було взято до уваги висновок № 23106/-01 від 02 лютого 2018 року, відповідно до якого прибудова літ. «А1-1» складає 79/100 частин спірного будинковолодіння.
АДРЕСА_2 . Позивачі також наголошують на тому, що право власності за ОСОБА_5 на спірний будинок було зареєстровано 15 грудня
2015 року, а тому до спірних правовідносин слід було застосовувати законодавство, чинне на момент набуття права власності
ОСОБА_5 , що не було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору.
16. Заявники стверджують, що між ОСОБА_5 (матір`ю) та
ОСОБА_2 (донькою) існувала домовленість щодо спільного утримання будинковолодіння та проживання у ньому. Вважають, що вони мають усі підстави для визнання за ними права власності на 79/100 частин спірного будинку, який є їхнім житлом з 1998 року.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно
від 16 березня 2016 року житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 118,3 кв. м, житловою
41,6 кв. м, (підстава виникнення: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 15 грудня 2015 року, видавник: Харківська міська рада), та земельна ділянка площею 0,1 га, (підстава виникнення: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 07 травня 2014 року, видавник: реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_5 .
18. 07 квітня 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала ОСОБА_2 все своє майно.
19. 15 травня 2014 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала ОСОБА_3 все своє майно.
20. Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 69 років.
21. ОСОБА_3 зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_3 . Згідно з висновком № 23106/-01 від 02 лютого 2018 року, виданим
ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації», вартість житлової прибудови літ «А1-1» в домоволодінні за адресою:
АДРЕСА_1 , в цінах 2018 року становить 748 288 грн. Сумарна вартість
літ. «А1-1», літ «а2», літ «а1» та паркану № 5 складає 588 096 грн, що є
79/100 частин інвентаризаційної вартості домоволодіння. З загальної площі земельної ділянки 1 000 кв. м на долю 70/100 частин йдеться відповідна площа.
23. Позивачі стверджували, що вони за згодою власника будинку та землекористувача упродовж 1998-2001 років за власний кошт збудували прибудову «А1-1».
24. Допитані в судовому засіданні свідки зазначили, що спірну прибудову будували позивачі на власні кошти з дозволу ОСОБА_5 .
Позиція Верховного Суду
25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
26. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
27. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
28. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
29. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
30. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
31. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
32. Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
33. Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
34. У частинах другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
35. Згідно з частинами другою-шостою статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.
36. Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
37. Як встановлено судами, 07 квітня 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала ОСОБА_2 все своє майно. Після цього, 15 травня 2014 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала ОСОБА_3 все своє майно. Тобто раніше складений нею заповіт (07 квітня 2011 року) втратив свою чинність та не створює будь-яких правових наслідків.
38. Згідно з роз`ясненнями пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» (що втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V, але був чинний на час виникнення спірних правовідносин»), у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.
39. Оскільки згідно зі статтею 17 Земельного кодексу Української РСР і статтею 14 Закону України «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
40. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України «Про власність»,таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв`язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім`ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
41. Таке ж право за цих умов належить членам сім`ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них статтею 156 ЖК України обов`язок.
42. За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
43. Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Подібні положення містить і частина перша статті 368 чинного ЦК України.
44. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
45. На правовідносини, які виникли між сторонами з приводу набуття спірного майна й продовжили існувати після 01 січня 2004 року, поширюється дія ЦК України та СК України.
46. Як встановлено судами, державна реєстрація права власності на спірний житловий будинок літ. «А-1» по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 була проведена 23 листопада 2015 року.
47. Частиною другою статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
48. Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК Українимайно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
49. Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
50. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).
51. За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
52. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
53. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог про визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю. Суди акцентували увагу на тому, що позивачами не надано доказів, які б достовірно підтверджували, що будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 , відбувалося за наявності письмової угоди між ОСОБА_5 і позивачами про спільну діяльність.
54. При вирішенні спору судами надана належна оцінка показам свідків у сукупності з іншими доказами.
55. Суди встановили, що позивачі та ОСОБА_5 проживали за різними адресами. Позивачі у 1998 році за згодою власника спірного будинку оселилися у будинку АДРЕСА_1 , а сама ОСОБА_5 проживала разом з її матір`ю ОСОБА_7 (бабою позивачки) у будинку АДРЕСА_1 .
56. Позивачами не надано достовірних доказів на підтвердження того, що вони спільно проживали із ОСОБА_5 , мали спільний побут, взаємні права й обов`язки.
57. Правомірність набуття спадкодавцем у власність будинку АДРЕСА_1 не спростовано.
58. Слід також зазначити, що за встановлених судами обставин факт безпосередньої участі позивачів у будівництві спірного будинку та його фінансування, не є підставою для визнання за ними права власності на частину нерухомого майна, право власності на яке було зареєстровано за спадкодавцем. За доведеності своєї участі у будівництві спірного об`єкту, вони мають право вимагати відшкодування понесених ними витрат на його будівництво.
59. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду
від 24 листопада 2021 року у справі № 554/6690/19 (провадження
№ 61-5467св21).
60. Слід зазначити, що не проведення у цій справі судової будівельно-технічної експертизи не вплинуло на правильність вирішення спору.
61. Також слід звернути увагу на те, що у відповідності до протокольної ухвали суду першої інстанції від 20 квітня 2017 року представниця позивачів - ОСОБА_8 зазначила, що нею буде заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи (т. 1, а. с. 137). Однак матеріали справи не містять такого клопотання, а тому доводи заявників про те, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи не знайшли свого підтвердження.
62. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі.
63. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
64. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
65. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права.
66. За встановлених у цій справі обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах, на які послалися заявники у касаційній скарзі.
67. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
68. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович