Постанова

Іменем України

27 січня 2020 року

місто Київ

справа № 643/14820/15-ц

провадження № 61-2426св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року у складі судді Ференчук О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка ОСОБА_5 . Зазначив, що згідно із заповітом, посвідченим державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Литвиненко Ю. Ю. від 05 вересня 2007 року, ОСОБА_5 заповіла йому квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі довідки Житлово-будівельного кооперативу № 292 «Світоч» (далі - ЖБК «Світоч») від 15 червня 1992 року № 219. На переконання позивача, заповіт є чинним, спадщину він прийняв шляхом подання 30 липня 2013 року відповідної заяви до Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори. Посилався на те, що 29 січня 2014 року він звернувся до Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте, йому відмовлено через накладення на спадкове майно арешту та заборони нотаріальній конторі видавати будь-які документи або свідоцтва про право на спадщину до вирішення спору у цивільній справі № 643/18428/13-ц. Спір у зазначеній справі вирішено, у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання довідки недійсною, визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення, визнання внесення пайового внеску, визнання права власності на частку квартири, визнання частково недійсним заповіту відмовлено. Позивач 11 березня 2015 року повторно звернувся до Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте, йому відмовлено на підставі того, що у спадковій справі є заява від імені ОСОБА_2 від 02 березня 2015 року із запереченням видачі будь-яких документів щодо спадщини після померлої ОСОБА_5 та копія позовної заяви про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю членів сім`ї, яку зареєстровано у канцелярії Московського районного суду м. Харкова 25 лютого 2015 року. Посилався на те, що між ним та відповідачами з приводу спадкового майна, квартири, існує спір, що створює йому перешкоди для оформлення спадкових прав та є підставою для визнання за ним права власності на зазначену квартиру в порядку спадкування за заповітом.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі відзив на позов не надали.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 як спадкоємцем за заповітом право власності на кв. АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 654, 00 грн.

У своїх висновках суд першої інстанції посилався на те, що оскільки у ОСОБА_1 існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, є можливим визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку, яке є винятковим способом захисту.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що відповідачі не надають ОСОБА_1 правовстановлюючі документи; їх чисельні звернення до правоохоронних органів, органів прокуратури, суду, частину з яких залишено без задоволення, а в іншій частині зупинено їх розгляд, перешкоджають йому в отриманні свідоцтва про право на спадщину, чим порушуються його права. Враховуючи, що єдиним способом захисту прав ОСОБА_1 є визнання за ним права власності на спадкове майно у судовому порядку, суд першої інстанції правомірно задовольнив його позов. Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивачем не оскаржувалися до суду постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій та відповідачем у справі має бути нотаріальна контора, є необґрунтованими, оскільки позивачу належить право вибору способу захисту свого права. Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_5 отримала довідку, на підставі якої їй належить квартира, шахрайським шляхом, апеляційний суд відхилив, оскільки відповідно до матеріалів справи кримінальне провадження з цього приводу триває та обвинувальний вирок суду щодо цього на час перегляду справи в суді апеляційної інстанції відсутній. Клопотання щодо зупинення провадження у справі учасники справи в суді апеляційної інстанції не підтримали.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 , не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2019 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення судів скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначила, що її не було повідомлено про час та дату судового засідання, внаслідок чого порушено її право на доступ до правосуддя. Також посилалася на те, що суд не звернув уваги на наявність клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та не вирішив його. На переконання заявника, суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що трикімнатна квартира належала спадкодавцю на праві приватної власності, оскільки вона була отримана нею на підставі договору міни за рішенням суду у 1988 року шляхом обміну двокімнатної квартири, яка належала ОСОБА_5 , та однокімнатної квартири, яка належала ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . З огляду на зазначене, враховуючи, що трикімнатна квартира отримана за рахунок, зокрема, обміну однокімнатної квартири, що належала відповідачам, вони мають право на частину спірної квартири як співвласники. За твердженням заявника, між сторонами фактично укладено договір міни, внаслідок якого відповідачі набули частину спірної квартири у власність. Також зазначила, що позивач не надав правовстановлюючі документи, що виключало можливість задоволення позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач надав суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на умовах договору найму ОСОБА_5 належала ізольована двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3 - однокімнатна квартира у с. Хроли, Харківського району Харківської області.

Відповідно до інформації виконавчого комітету Роганської селищної ради Харківського району Харківської області від 11 січня 2018 року № 63 згідно з погосподарською книгою за 1986-1990 роки у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до 1988 року. ОСОБА_3 на право зайняття кімнати у квартирі НОМЕР_1 , с . Хроли видано ордер № 0050.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 січня 1988 року задоволено позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зобов`язання бюро з обміну жилими приміщеннями Харківського міськвиконкому дати згоду на обмін квартир на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 з видачею обмінного ордеру на ім`я ОСОБА_5 з включенням в ордер невістки ОСОБА_3 , племінниці ОСОБА_2 та неповнолітнього сина племінниці ОСОБА_4 .

На виконання судового рішення на ім`я ОСОБА_5 04 травня 1988 року видано обмінний ордер на право зайняття АДРЕСА_1 на склад сім`ї з чотирьох осіб, у тому числі, невістки ОСОБА_3 , племінниці ОСОБА_2 , сина племінниці ОСОБА_4 .

Судами встановлено, що ордер в судовому порядку недійсним не визнавався.

Згідно із довідкою ЖБК «Світоч» від 15 червня 1992 року № 292, ОСОБА_5 є власником (пайщиком) трикімнатної ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63, 39 кв. м, житловою площею 43, 83 кв. м. Позика у Стройбанку виплачена повністю станом на 01 вересня 1988 року. Паєнагромадження складає 6 335, 61 руб.

Згідно зі заповітом від 05 вересня 2007 року, посвідченим державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Литвиненко Ю. Ю., за № 8-787, ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_1 належну їй кв. АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 18 січня 2014 року № 36363744 зазначений заповіт є чинним.

Згідно із довідкою Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 жовтня 2013 року № 1204456 станом на 31 грудня 2012 року власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 на підставі довідки ЖБК «Світоч» від 15 червня 1992 року № 292.

Відповідно до довідки ЖБК «Світоч» від 13 грудня 2013 року № 127 на час обміну квартир ОСОБА_7 (користувач трикімнатної квартири) на дві квартири - ОСОБА_5 (двокімнатна) та ОСОБА_3 (однокімнатна) пай у сумі 2 730, 00 руб та позика у Стройбанку Союзу у розмірі 3 606, 00 руб виплачені до жовтня 1987 року. Обмін відбувся у 1988 році на підставі судового рішення.

Після її смерті у Одинадцятій Харківській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 776/2013.

11 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_5 .

З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29 січня 2014 року державного нотаріуса Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Аль Бієк Н. Є. слідує, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру після померлої ОСОБА_5 , оскільки ним не надано правовстановлюючих документів на спадкове майно та на квартиру накладено арешт ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2013 року у справі

№ 643/18428/13-ц із зазначенням про заборону видавати будь-які документи або свідоцтва про право на спадщину до вирішення спору по справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що правовстановлюючі документи у ОСОБА_1 відсутні й на момент розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій їх утримувала ОСОБА_2 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року у справі № 643/18428/13-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ЖБК «Світоч», Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради про визнання довідки недійсною, визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення, визнання внесення пайового внеску, визнання права власності на частину квартири, визнання частково недійсним заповіту відмовлено.

Накладений ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2013 року арешт на кв. АДРЕСА_1 та заборону Одинадцятій Харківській державній нотаріальній конторі видавати будь-які документи або свідоцтва про право на спадщину скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2015 року, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про перегляд зазначеного рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 березня 2015 року державного нотаріуса Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Зімніцької В. П. ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру на підставі того, що у спадковій справі є заява від імені ОСОБА_2 від 02 березня 2015 року про невидачу будь-яких документів щодо спадщини після померлої ОСОБА_5 та копія позовної заяви про визнання кв. АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю членів сім`ї, яку зареєстровано у Московському районному суді м. Харкова 25 лютого 2015 року.

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 звернулися до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінальних правопорушень щодо незаконного отримання ОСОБА_5 довідки ЖБК «Світоч» та заволодіння їх майном шахрайським шляхом; відкрито чотири кримінальних провадження, які об`єднані у одне № 12017220470004754.

Відповідно до довідки ЖБК «Світоч» від 22 вересня 2014 року будь-яка інформація на підтвердження сплати пайового внеску у 1988 році балансової вартості квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 відсутня, а також у зв`язку зі спливом строку давності відсутнє рішення загальних зборів членів кооперативу про прийняття до ЖБК «Світоч» будь-кого з членів цієї сім`ї.

Згідно із відповіддю архівного відділу виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 травня 2015 року № Ш-19 рішення виконавчого комітету Московської районної ради про передачу спірної квартири ОСОБА_5 та членам сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відкриття особового рахунку на ОСОБА_5 , а також про оплату позики чи паю у 1988 році на зберіганні в архівному відділі Харківської міської ради не виявлено.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд врахував, що, оскільки правильне вирішення справи залежить від питання належності на праві власності спірного майна спадкодавцю ОСОБА_5 , то застосовуванню підлягають положення законодавства, що діяли на момент набуття нею квартири.

Статтею 137 ЖК Української РСР визначено, що порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів встановлюється цим Кодексом, примірним статутом житлово-будівельного кооперативу (Примірний статут) та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до пункту 36 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу (далі - Примірний статут), затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, член житлово-будівельного кооперативу вправі за письмовою згодою проживаючих з ним членів сім`ї, провести обмін займаного жилого приміщення, зокрема з наймачем жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду за умови прийому до членів кооперативу особи, яка вселиться у зв`язку з обміном у будинок житлово-будівельного кооперативу.

Пунктом 40 Примірного статуту передбачено, що при обміні жилого приміщення в будинку державного або громадського фонду на жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу особа, яка вступає до кооперативу у зв`язку з обміном, зобов`язана внести на рахунок кооперативу в установі банку пайовий внесок не менший, ніж розмір паєнагромадження члена кооперативу, який вибув. Якщо особа, яка вступає до кооперативу у зв`язку з обміном, є з членом кооперативу близьким родичем (батьки, діти, дід, бабка, рідні брати і сестри), вона звільняється від внесення зазначеного пайового внеску за умови передачі їй паєнагромадження вибулим членом кооперативу.

Відповідно до статті 89 ЖК Української РСР правила обміну жилих приміщень затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 року № 31 затверджені Правила обміну жилих приміщень в Українській РСР (далі - Правила обміну жилих приміщень).

Відповідно до пункту 1 Правил обміну жилих приміщень ці правила встановлюють порядок обміну жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і житлово-будівельних кооперативів.

Згідно з пунктом 10 Правил обміну жилих приміщень громадяни, бажаючі провести обмін займаних жилих приміщень, подають виконавчому комітетові відповідної ради народних депутатів заяви встановленого зразка. Крім того подаються виписка з рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про прийом даної особи до кооперативу - при обміні жилого приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду на жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 13 Правил обміну жилих приміщень якщо в результаті обміну з метою об`єднання в одну сім`ю громадяни одержують жилі приміщення в одній квартирі, їм видається один ордер.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_5 належала спірна квартира на праві приватної власності відповідно до довідки ЖБК «Світоч» від 15 червня 1992 року № 292, за якою нею сплачені пайові внески у повному обсязі, що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 жовтня 2013 року № 1204456, відповідно до якої станом на 31 грудня 2012 року власником спірної квартири є ОСОБА_5 .

Зазначене право виникло у спадкодавця в силу положень статті 15 Закону України «Про власність» у зв`язку зі сплатою нею як членом житлово-будівельного кооперативу свого пайового внеску за квартиру, надану їй у користування. При цьому до виникнення у члена кооперативу права власності на спірну квартиру у неї та членів її сім`ї існувало виключно право користування нею, а право власності на спірну квартиру законом пов`язується з членством у кооперативі та правами на відповідне паєнакопичення.

З огляду на зазначене Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 не набула одноосібно право власності на спірну квартиру та що квартира належить їм на праві спільної власності. Зазначені доводи засновані на невірному та довільному тлумаченні положень законодавства, що не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що трикімнатна квартира належала спадкодавцю на праві приватної власності, оскільки вона була отримана нею на підставі договору міни, Верховний Суд визнає необґрунтованими з огляду на таке. За своєю правовою природою угода про обмін жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і фонду житлово-будівельних кооперативів не є договором міни, має наслідком зміну сторін у відповідних договорах найму житла, оскільки його сторони і члени їхніх сімей не були власниками займаного ними житла, а виключно його користувачами.

Верховним Судом також враховано, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у справі № 643/16939/18 за позовом ОСОБА_2 про визнання дійсним договору міни квартири АДРЕСА_1 від 26 січня 1988 року, позивачу відмовлено у позові повністю, оскільки законодавством на той час не було передбачено укладення такого виду правочину.

Доводи касаційної скарги щодо того, що судом першої інстанції було порушено її право на доступ до правосуддя спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких про час та дату судового засідання 29 травня 2017 року ОСОБА_2 повідомлено особисто, про що нею складено розписку (а.с. 91 т. 1).

Стосовно доводів про те, що позивач не надав правовстановлюючих документів на спірну квартиру Верховний Суд визнає їх необґрунтованими, оскільки відсутність таких документів, зокрема, і було підставою звернення до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування, при цьому факт належності спірного майна спадкодавцю на праві власності встановлений під час розгляду справи.

Доводи касаційної скарги про те, що довідка ЖБК «Світоч» від 15 червня 1992 року № 292 є підробною, носить характер припущення, не доведена належними доказами та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, оцінених судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд також не визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд не звернув увагу на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки відповідно до оскаржуваного рішення від 26 грудня 2018 року суду апеляційної інстанції зазначене клопотання стороною не підтримано.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

(далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець