Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 643/19041/13-ц

провадження № 61-15075св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - прокурор Московського району міста Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Головне управління ДПС у Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2013 року прокурор Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , третя особа - Державна податкова інспекція у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки, посилаючись на те, що прокуратурою проведено перевірку додержання земельного законодавства на території Московського району міста Харкова та встановлено, що на підставі рішення Харківської міської ради від 23 жовтня 2008 року № 283/08 ОСОБА_1 надано в оренду дві земельні ділянки площею 0,0744 га та 0,1256 га по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі строком до 01 жовтня 2013 року. З 01 січня 2010 року по 01 грудня 2012 року відповідач використовував вказані земельні ділянки для обслуговування лазні-сауни та автомайстерні без оформлення документів, які посвідчують право користування земельною ділянкою, чим заподіяв Харківській міській раді збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 371 251,11 грн, про що комісією для визначення збитків власникам землі та землекористувачам Харківської міської ради складено акт від 07 грудня 2012 року № 313, який було затверджено рішенням Харківської міської ради від 12 грудня 2012 року № 810. Враховуючи викладене, прокурор Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради збитки в розмірі 371 252,11 грн.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року у складі судді Сиротникова Р. Є. позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради збитки у вигляді неодержаного Харківською міською радою доходу в сумі 371 252,11 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 441,00 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обов`язковою умовою для використання земельної ділянки є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Відповідно до пункту 5 рішення Харківської міської ради від 23 жовтня 2008 року № 283/08 ОСОБА_1 повинен був вжити заходів щодо оформлення договору оренди землі, однак не зробив цього, внаслідок чого міська рада не отримала доходи в розмірі 371 252,11 грн, що підтверджується рішенням Харківської міської ради від 12 грудня 2012 року № 810. Тобто Харківській міській раді як власнику землі завдано збитків, які мають бути стягнуті з відповідача.

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 задоволено. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов прокурора Московського району міста Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , третя особа - Державна податкова інспекція у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки залишено без задоволення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позовні вимоги є недоведеними, а платником земельного податку та користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 є Відкрите акціонерне товариство «Турбоатом» (далі - ВАТ «Турбоатом»), що підтверджується рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 січня 2012 року, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 серпня 2012 року у справі № 2-6253/2011 за позовом ВАТ «Турбоатом» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості зі сплати податку на землю.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

05 серпня 2019 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року - залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували право власності або право користування ВАТ «Турбоатом» на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Апеляційний суд помилково послався на судові рішення, ухвалені у справі № 2-6253/2011, оскільки за наслідками розгляду зазначеної справи Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у задоволенні позову ВАТ «Турбоатом» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості зі сплати податку на землю було відмовлено. Рішенням Харківської міської ради від 23 жовтня 2008 року № 283/08 ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки площею 0,0744 га та 0,1256 га по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі строком до 01 жовтня 2013 року. Відповідно до пункту 5 цього рішення ОСОБА_1 повинен був звернутися до управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договорів оренди землі, однак не зробив цього, що призвело до втрат бюджету міста Харкова у вигляді неотримання доходу від орендної плати, тобто Харківській міській радізаподіяно збитків.

У вересні 2019 року Головне управління ДПС у Харківській області як правонаступник Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби подало до Верховного Суду письмові пояснення, в яких зазначило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник земельного податку з фізичних осіб з 19 червня 2003 року на підставі заяви про прийняття розрахунку земельного податку на земельну ділянку площею 0,0222 га за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_1 не надавав до контролюючого органу договір оренди, не зареєстрований як платник орендної плати з фізичних осіб за вказаною адресою, отже, не сплачує податок у формі орендної плати за земельні ділянки площею 0,0744 га та 0,1256 га.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду міста Харкова.

11 вересня 2019 року справа № 643/19041/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2019 року клопотання Головного управління ДПС у Харківській області про заміну третьої особи правонаступником задоволено частково. Залучено Головне управління ДПС у Харківській області як правонаступника Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби до участі у справі за позовом прокурора Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Державна податкова інспекція у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з пунктами 37, 38 рішенням Харківської міської ради від 23 жовтня 2008 року № 283/08 ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 грудня 2013 року земельні ділянки площею 0,1256 га та 0,0744 га по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі.

Пунктом 5 вищевказаного рішення вирішено особам, яким земельні ділянки надані в оренду, не пізніше ніж у місячний термін з дня прийняття цього рішення звернутися до управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договорів оренди землі, у 4-місячний термін з дня прийняття цього рішення оформити договори оренди землі.

Актом від 29 листопада 2012 року № 3874/12 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , затвердженим заступником директора Департаменту - начальником Управління земельних відносин Харківської міської ради 20 листопада 2012 року, встановлено, що ОСОБА_1 не оформив документи на право користування земельними ділянками, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - земельною ділянкою площею 0,1256 га в районі стадіону «Турбоатомівець», яка використовується для обслуговування автомайстерні, та земельною ділянкою площею 0,0744 га, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі лазні-сауни літ. «Г-1» загальною площею 115,4 кв. м.

Актом від 07 грудня 2012 року № 313 про визначення збитків, затвердженим рішенням Харківської міської ради від 12 грудня 2012 року № 810, визначено збитки в сумі 371 252,11 грн, які заподіяні ОСОБА_1 за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону.

Апеляційним судом також встановлено, що в жовтні 2011 року ВАТ «Турбоатом» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості зі сплати податку на землю, в якому посилалося на те, що 15 червня 2000 року між ВАТ «Турбоатом» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у товариства дві нежитлові будівлі площею 115,4 кв. м та 107,1 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою загальною площею 0,20 га, а податок за вказану землю за нього сплачує ВАТ «Турбоатом». Тому ВАТ «Турбоатом» просило стягнути з ОСОБА_1 сплачений товариством податок за землю, якою користується ОСОБА_1 , у межах трирічної позовної давності, а саме: за період із серпня 2008 року по липень 2011 року в сумі 59 379,30 грн.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 січня 2012 року у справі № 2-6253/2011 в задоволенні позову ВАТ «Турбоатом» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості зі сплати податку на землю відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2012 року у справі № 2-6253/2011 апеляційну скаргу представника ВАТ «Турбоатом» Нестеренка Д. М. задоволено частково. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 січня 2012 року скасовано. Позов ВАТ «Турбоатом» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Турбоатом» 47 609,71 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 серпня 2012 року у справі № 2-6253/2011 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2012 року скасовано. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 січня 2012 року залишено в силі.

У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки, прокурор Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради посилався на те, що ОСОБА_1 використовував земельні ділянки площею 0,0744 га та 0,1256 га по АДРЕСА_1 , на яких знаходяться належні йому об`єкти нерухомого майна, без правовстановлюючих документів, орендну плату за землю не сплачував.

Таким чином, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна коштів за фактичне користування земельними ділянками, на яких ці об`єкти розміщено.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122 123 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такі висновки відповідають правовій позиції, сформульованій у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

З огляду на викладене правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі № 902/794/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 922/587/18, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 686/18993/17-ц (провадження № 61-48870св18), від 05 листопада 2020 року у справі № 345/1215/18 (провадження № 61-18423св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 184/2049/16-ц (провадження № 61-15578св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 686/12328/18 (провадження № 61-13769св20) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що прокурор Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради не надав беззаперечних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки користувачем спірних земельних ділянок є ВАТ «Турбоатом», яким сплачується земельний податок. Однак апеляційний суд не дав оцінки обставинам, на які посилався прокурор в позовній заяві та які покладені місцевим судом в основу його рішення про задоволення позову, а саме - що рішенням Харківської міської ради від 23 жовтня 2008 року № 283/08 саме ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки площею 0,0744 га та 0,1256 га по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі строком до 01 жовтня 2013 року, і відповідно до пункту 5 цього рішення саме ОСОБА_1 повинен був звернутися до управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договорів оренди землі.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 січня 2012 року у справі № 2-6253/2011, яке в подальшому було залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 серпня 2012 року, в задоволенні позову ВАТ «Турбоатом» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості зі сплати податку на землю було відмовлено у зв`язку з тим, що ВАТ «Турбоатом» не довело наявності підстав для виникнення в нього права вимоги та, відповідно, обов`язку ОСОБА_1 відшкодувати йому сплачений земельний податок. В зазначених судових рішеннях відсутній висновок про те, що ВАТ «Турбоатом» є користувачем спірних земельних ділянок, що ним сплачено земельний податок за земельні ділянки, якими фактично користується ОСОБА_1 , і таких обставин ними не встановлено. Тому вказані судові рішення у справі № 2-6253/2011 не мають преюдиційного значення в цій справі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного випливає, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Такі правові висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

З огляду на викладене, незважаючи на те, що позивачем заявлена вимога про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянкина підставі статей 22 1166 ЦК України, суди мали застосувати до спірних правовідносин приписи статті 1212 ЦК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилався, зокрема на те, що позивач неправильно навів розрахунок неотриманого доходу за період з 01 січня 2010 року по 01 грудня 2012 року в розмірі 371 252,11 грн, так як за договором дарування від 21 вересня 2011 року ОСОБА_1 подарував своїй дружині ОСОБА_3 нежитлові будівлі площею 115,4 кв. м та 107,1 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 28 вересня 2011 року ОСОБА_1 подав до Харківської міської ради заяву, в якій повідомив про перехід права власності на нежитлові будівлі до ОСОБА_3 та просив надати земельні ділянки, на яких розташовані вказані нежитлові будівлі, новому власнику.Однак апеляційний суд не перевірив належним чином наведений позивачем розрахунок неотриманого доходу, з якими погодився суд першої інстанції, не спростував зазначених доводів сторони відповідача та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку -розрахунок неотриманого доходу), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильності встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не дослідив належним чином зібраних доказів, не спростував доводів відповідача щодо неправильності наведеного позивачем розрахунку майнової шкоди, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про скасування рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Верховним Судом враховано тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, перевірити наданий позивачем розрахунок завданої йому матеріальної шкоди на предмет правильності та законності, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук