Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 643/5107/17

провадження № 61-7451св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лучнікова Юлія Володимирівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання його кредитором померлого ОСОБА_2 з кредиторськими вимогами у сумі 4 127 739, 00 грн; визнання фіктивним договору купівлі-продажу нерухомого майна, трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 125, 6 кв. м, від 04 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н. О. та зареєстрований у реєстрі за № 5366; застосування наслідків недійсності правочину; визнання права власності на придбане майно, вартістю 1 922 866, 00 грн, трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 125, 6 кв. м, житловою площею 55, 4 кв. м, за ОСОБА_1 ; зобов`язання спадкоємців ОСОБА_2 відшкодувати майнову шкоду та штрафні санкції, які передбачені вимогами попереднього договору, що перевищують вартість придбаного майна, - 2 204 873, 00 грн за рахунок іншого рухомого та нерухомого майна, яке одержане ними у спадщину від померлого ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 .

На обґрунтування позову посилався на те, що 02 грудня 2016 року між ним та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_2 зобов`язався укласти з ним договір купівлі-продажу квартири у строк до 17 січня 2017 року за суму 1 922 866, 00 грн, що еквівалентно 75 000, 00 дол. США, та отримав грошову оплату в рахунок майбутнього продажу квартири у розмірі 1 204 996, 00 грн, що еквівалентно 47 000, 00 дол. США. Дружина продавця ОСОБА_3 була присутня при укладенні цієї угоди та надавала письмову згоду на продаж спільного майна подружжя.

Зазначив, що відповідно до умов попереднього договору від 02 грудня 2016 року його невиконання зі сторони ОСОБА_2 у 15-денний термін тягне за собою повернення коштів, отриманих в рахунок оплати за основним договором, оскільки такий договір ним не укладений, та сплату штрафних санкцій у розмірі 2 409 992, 00 грн. В подальшому, у визначену дату для укладення основного договору ОСОБА_2 до нотаріуса не з`явився та квартиру йому не продав, тобто умови попереднього договору не виконано, грошові кошти, отримані в рахунок оплати за основним договором, не повернуто, штрафні санкції також ним не сплачені.

Позивач зазначив, що ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням сплатити йому ще частину коштів на оплату квартири, аргументувавши це тим, що квартира знаходиться під обтяженням і йому потрібні кошти на послуги юристів, щоб підготувати її до продажу. 05 травня 2017 року він ще сплатив ОСОБА_2 1 100, 00 дол. США, що еквівалентно 29 128, 00 грн, 21 серпня 2017 року сплатив 17 000, 00 дол. США, що еквівалентно 43 3330, 00 грн та 17 листопада 2017 року сплатив 1 900, 00 дол. США, що еквівалентно 50 293, 00 грн, а разом 512 751, 00 грн, про що останнім надано відповідні розписки.

У грудні 2017 року позивач дізнався про те, що квартира, за яку він повністю сплатив кошти, була перереєстрована на ім`я ОСОБА_4 , який є рідним братом дружини ОСОБА_5 . На його вимогу терміново повернути гроші у сумі, яку він сплатив за квартиру або ті, що нібито були отримані ОСОБА_2 від продажу квартири ОСОБА_4 , він відповів, що кошти він взагалі не отримав, оскільки квартира безоплатно за договором була перереєстрована на ОСОБА_6 на вимогу його родича ОСОБА_5 , а договір купівлі-продажу був укладений фіктивно.

Зазначив, що з аналізу укладеного правочину між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 випливає, що договір купівлі-продажу квартири укладено в письмовій формі, посвідчений приватним нотаріусом 04 грудня 2017 року. ОСОБА_3 , яка є дружною ОСОБА_2 , надала свою згоду на відчуження спільного майна подружжя. Продаж вчинено за 2 160 000, 00 грн, що еквівалентно 80 000, 00 дол. США, які покупець отримав повністю до підписання договору купівлі-продажу шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок продавця. Втім, грошові кошти на оплату за квартиру покупцем фактично не сплачувалися, оскільки ані покупець, ані продавець рахунки в банківських установах не відкривали та гроші один одному за цією угодою не перераховували. ОСОБА_4 взагалі не мав в розпорядженні коштів у зазначеній сумі, оскільки не має постійного джерела доходу, не є підприємцем, банківських кредитів не отримував.

Позивач стверджував, що, аналізуючи дії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та укладені ними за участю нотаріусів угоди, можливо зробити висновок, що вони уклали фіктивну угоду купівлі-продажу майна з метою позбавлення його майнових прав на оплачене і придбане майно та в шахрайський спосіб заволоділи його коштами.

В подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_4 намагалися від свого імені продати цю квартиру, що вже була оплачена і придбана ним, з метою повторного незаконного привласнення коштів від її продажу і унеможливлення позивачем взагалі отримання оплаченого майна. ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже під час розгляду справи судом, ОСОБА_2 помер.

Позивач зазначив, що він в строк для прийняття спадщини спадкоємцями звернувся до державного нотаріуса із заявою про відшкодування зі спадщини померлого майнової шкоди, яку йому завдано незаконними діями померлого. Отже, він є кредитором спадкоємців ОСОБА_2 з вимогами у сумі 4 127 739, 00 грн. Посилався на те, що фактично він виконав зі своєї сторони умови попереднього договору про купівлю-продаж квартири, але продавець безпідставно відмовився передавати йому придбану річ, визначену індивідуальними ознаками.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі надали відзиви на позов, у яких вони посилалися на безпідставність заявлених позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 кредитором померлого ОСОБА_2 з кредиторськими вимогами у загальній сумі 2 922 743, 00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що 02 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір. Сторони зазначеного правочину досягли згоди, що 20 січня 2017 року ними буде укладено основний договір купівлі-продажу квартири. Загальна вартість договору становила 1 922 866, 00 грн. У разі неприбуття до нотаріуса для укладення основного правочину ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 409 992, 00 грн.

Встановивши, що основний договір між сторонами правочину 20 січня 2017 року не укладено з вини ОСОБА_2 , суд першої інстанції зробив висновок, що грошові кошти у розмірі 2 409 992, 00 грн підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 .

Також суд першої інстанції визнав доведеними вимоги про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за розписками на загальну суму 512 751, 00 грн як безпідставно набуте майно.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, Третьою Харківською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 188/2018.

За наведених обставин суд першої інстанції відповідно до статті 1282 ЦК України визнав позивача кредитором померлого ОСОБА_2 на загальну суму вимог в розмірі 2 922 743, 00 грн.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що спірний правочин купівлі-продажу від 04 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , відповідає дійсним намірам сторін та не носить фіктивного характеру, такий договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, волевиявлення кожної зі сторін було вільним та відповідало їх волі.

Позовні вимоги про зобов`язання спадкоємців ОСОБА_2 відшкодувати майнову шкоду та штрафні санкції суд першої інстанції визнав недоведеними, оскільки судом не встановлено коло спадкоємців.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 24 квітня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначив, що оскаржує рішення судів в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання фіктивним договору купівлі-продажу квартири, в іншій частині рішення судів заявником не оскаржуються. Просив справу направити на новий розгляд в цій частині для вирішення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_4 фактично прийняв у власність та розпорядження спірну квартиру, не відповідають обставинам справи, оскільки ґрунтуються виключно на поясненнях ОСОБА_2 , тобто судами встановлені обставини на підставі недопустимих доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Лучніковою Ю. В. за № 4953.

Відповідно до умов попереднього договору сторони домовилися про те, що між ними буде укладено основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , до 12:00 год. 20 січня 2017 року у приміщенні офісу приватного нотаріуса Лучнікової Ю. В. на вул. Космічній, 21, оф. 2 у м. Харкові .

Також в попередньому договорі зазначено, що загальна сума договору складає 1 922 866, 00 грн, що еквівалентно 75 000, 00 дол. США, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 гроші в сумі 1 204 996, 00 грн, що еквівалентно 47 000, 00 дол. США, у рахунок оплати за основним договором купівлі-продажу квартири суми, зазначеної у пункті 4 цього договору, а ОСОБА_2 отримав повністю грошові кошти до підписання цього договору.

Згідно з вимогами пункту 8 попереднього договору від 02 грудня 2016 року ОСОБА_2 , отримавши згідно з пунктом 5 цього договору грошові кошти, у випадку невиконання цього договору (відмова укласти основний договір, неподання нотаріусу в необхідний строк документів, необхідних для нотаріального посвідчення основного договору, неприбуття до нотаріуса для у кладення основного договору в строк та місце, встановлені цим договором, внаслідок яких основний договір не буде укладений з його вини у строк, у місці та на умовах, встановлених цим договором) сплачує ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 409 992, 00 грн.

Згідно зі свідоцтвом від 20 січня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Лучніковою Ю. В. за № 460, підтверджено факт перебування ОСОБА_1 о 12:00 год. 20 січня 2017 року у приміщенні офісу приватного нотаріуса Лучнікової Ю. В. на вул. Космічній, 21, оф. 2 у м. Харків .

Згідно з відповіддю Третьої Харківської державної нотаріальної контори від 28 січня 2019 року № 167/01-16, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 , із заявою про прийняття спадщини звернувся тільки ОСОБА_1 , інші особи із заявами про прийняття спадщини не зверталися, в тому числі і дружина померлого, заведено спадкову справу № 188/2018.

Відомостей щодо наявності заповіту стосовно інших осіб, крім позивача ОСОБА_1 , що звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, до суду не надано.

Встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано 04 грудня 2017 року приватним нотаріусом Лавіндою Н. О. за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 грудня 2017 року № 5366.

Покупець ОСОБА_4 фактично прийняв у власність та розпорядження придбане майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з наданими на виконання ухвал суду доказів, 04 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений 04 грудня 2017 року приватним нотаріусом Лавіндою Н. О. за № 5966. Згоду на укладення правочину у письмовому вигляді надано дружиною продавця ОСОБА_3 .

Щодо проведення розрахунків за договором, на яке посилається в позовній заяві позивач як на підставу визнання зазначеного договору фіктивним, судом встановлено, що відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу від 04 грудня 2017 року продаж здійснено за 2 160 000, 00 грн., що еквівалентно 80 000, 00 дол. США, які продавець отримав від покупця повністю до підписання цього договору, та підтвердив своїм підписом проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продану квартиру та відсутність щодо нього претензій майнового характеру.

Також до суду надані заяви ОСОБА_4 , надану ним під час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, в якій він зазначає, що грошові кошти, які витрачаються на купівлю квартири, є його особистою власністю, житло придбаває вперше.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки законності оскаржуваних рішень Верховний Суд перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права виключно у частині відмови у позові про визнання оспорюваного правочину фіктивним, адже в іншій частині рішення судів не оскаржуються та не переглядаються.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише про людське око, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а така протиправна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У справі, яка переглядається, суди установили, що відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу від 04 грудня 2017 року продаж здійснено за 2 160 000, 00 грн, що еквівалентно 80 000, 00 дол. США, які продавець отримав від покупця повністю ще до підписання цього договору та підтвердив своїм підписом проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продану квартиру та відсутність щодо нього претензій майнового характеру. Крім того, встановлено, що ОСОБА_4 фактично прийняв у власність та розпорядження придбане майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Отже, обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не підтвердилися під час судового розгляду, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що оспорюваний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який, на переконання позивача, свідчить про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору

купівлі-продажу недійсним з підстави його фіктивності. Проте, такі доводи були предметом перевірки під час розгляду справи та спростовані судом на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, встановлених на їх підставі обставин і правильно застосованих норм матеріального права.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд встановив, що позивач не довів ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх заперечень, а оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко