Постанова

іменем України

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 643/583/19

провадження № 51-3904 км 21

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Московського районного суду м.Харкова від 07 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від06травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018220470006910 від09грудня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Московського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 09 грудня 2018року приблизно о 07:00, знаходячись біля кіоску «Ремонт одягу» по вул.Валентинівській, 18-Г у м. Харкові, керуючись корисливим мотивом, направленим на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у інше приміщення, діючи повторно, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, незаконно проник до приміщення зазначеного кіоску, звідки таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_8 на загальну суму 5367 грн 20 коп, яке став виносити та складати біля кіоску, однак не зміг довести злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був виявлений та зупинений працівниками поліції.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 травня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрити. При цьому зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину.

Крім того, захисник зауважує, що судами попередніх інстанцій безпідставно було враховано протокол огляду місця події від 09 грудня 2018 року та визнано його допустимим доказом, оскільки в ході проведення слідчої дії органом досудового розслідування фактично було проведено обшук приміщення, а не огляд, без дозволу слідчого судді, що суперечить вимогам КПК. При цьому захисник стверджує, що вилучені в ході огляду місця події предмети, а також висновок судової товарознавчої експертизи від 19 грудня 2018 року № 28264, проведеної із зазначеними речовими доказами, з урахуванням вищенаведеного, також є недопустимими доказами.

Разом з тим захисник вказує, що судом першої інстанції було надано неправильну оцінку показанням свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які, на думку сторони захисту, не могли бачити, як ОСОБА_7 виносив речі з кіоску. При цьому наголошує, що місцевий суд взагалі безпідставно прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_11 , оскільки вони суперечать даним, зазначеним у протоколі огляду місця події.

Водночас захисник посилається на те, що місцевим судом не було безпосередньо досліджено речові докази по справі, що суперечить вимогам ст. 23 КПК України.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що прокурор не надав на дослідження суду первинний протокол допиту ОСОБА_7 , який, на переконання сторони захисту, підтвердив би факт фальсифікації доказів сторони обвинувачення. При цьому захисник також звертає увагу й на те, що протокол огляду місця події не було в повному обсязі з додатками надано на дослідження суду, оскільки в ході слідчої дії з-поміж іншого було проведено дактилоскопію предметів, однак процесуальний документ не містить жодних даних, які б це підтверджували. Одночасно захисник стверджує, що судами було залишено поза увагою факт зникнення відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, які прибули на виклик про вчинення крадіжки з кіоску «Ремонт одягу».

Також захисник вказує на те, що висвітлені в обвинувальному вироку дані про особу обвинуваченого, а саме відсутність у останнього офіційного джерела доходів, не відповідають дійсності та спростовуються копією трудової книжки ОСОБА_7 , в якій є записи щодо працевлаштування останнього.

Разом з тим захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, стверджує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження наявних в матеріалах провадження доказів.

При цьому захисник зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні поданих апеляційних скарг, належним чином не мотивував та не навів обґрунтованих підстав щодо належності та допустимості як доказу протоколу огляду місця події від 09грудня 2018 року, оскільки останній було отримано з порушенням вимог КПК України.

Одночасно захисник посилається й на те, що апеляційний суд в порушення вимог ст.419 КПК України не спростував доводи апеляційних скарг сторони захисту, та, як наслідок, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Таким чином доводи касаційної скарги захисника про неврахування місцевим судом того факту, що свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , на його переконання, не могли бачити, як ОСОБА_7 виносив речі з кіоску,не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст.433 КПК України, а тому у касаційному порядку не перевіряються. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги захисника та засудженого, в яких вони заперечували щодо доведеності винуватості останнього у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, а саме незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням в інше приміщення,кваліфіковано правильно.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

В основу вироку місцевий суд поклав показання потерпілої ОСОБА_8 , а також показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які зазначали, що по приїзду на місце вчинення злочину за викликом про скоєння крадіжки з кіоску «Ремонт одягу», побачили, як ОСОБА_7 виходив з приміщення кіоску, біля якого на землі вже знаходилися викрадені речі, які йому не належали, при цьому останній пояснив, що орендатор кіоску попросила його винести їх. Судом також було враховано і показання свідка ОСОБА_11 , яка пояснила, що бачила, як ОСОБА_7 на початку грудня 2018 року приблизно о 07:00 виходив з кіоску, а згодом почав виносити з нього швейне обладнання та кидати його на сніг, при цьому в кіоску окрім ОСОБА_7 нікого не було, світло не горіло, а жалюзі були закриті.

Крім того, суд обґрунтовано у своєму рішенні послався й на фактичні дані, що містяться: у протоколах огляду місця події від 09 грудня 2018 року; у протоколі огляду речей від 10 грудня 2018 року; у висновку судової товарознавчої експертизи від 19грудня 2018 року № 28264. Разом з тим судом також було досліджено протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17грудня 2018 року за участю свідка ОСОБА_11 , згідно якого свідок впізнала на фотознімку ОСОБА_7 як особу, яка вчинила замах на крадіжку з кіоску «Ремонт одягу».

Вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності. Підстав не довіряти цим доказам, у тому числі показанням свідків, у суду не було. Безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 увчиненніінкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Разом з тим, досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила істотних порушень кримінального процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що вирок суду першої інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

З приводу доводів касаційної скарги захисника про ненадання місцевим судом належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У ході касаційного розгляду Суд установив, що здобуті у кримінальному провадженні докази, зокрема і показання свідків, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в судових рішеннях.

Так, за матеріалами кримінального провадження, місцевий суд з метою встановлення всіх обставин вчинення злочину з-поміж іншого допитав свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були. При цьому відповідно до вироку свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначали, що бачили як ОСОБА_7 виходив з кіоску, а свідок ОСОБА_11 прямо вказувала, що бачила як обвинувачений виносив речі з приміщення кіоску.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит свідків проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги захисника в цій частині, оскільки в ході касаційного розгляду процесуальних порушень порядку дослідження місцевим судом доказів (показань) встановлено не було, а вирішення питання достовірності того чи іншого доказу або здійснення переоцінки доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 433 КПК України до компетенції суду касаційної інстанції не входить. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.

Доводи захисника про недопустимість як доказів протоколу огляду місця події від 09грудня 2018 року з підстав, що вказана слідча дія була проведена з порушенням вимог КПК, оскільки фактично органом досудового розслідування було проведено обшук без дозволу слідчого судді, а також вилучених в ході його проведення речей та висновку судової товарознавчої експертизи від 19 грудня 2018року № 28264, як таких, що отримані внаслідок незаконної слідчої дії, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду).

Частиною 1 ст. 233 КПК України встановлено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Як убачається з матеріалів справи, місцевим судом встановлено, що 09 грудня 2018року в рамках даного кримінального провадження було проведено два огляди місця вчинення злочину. Зокрема органом досудового розслідування було проведено огляд відкритої ділянки місцевості біля кіоску по вул. Валентинівській, 18-Г у м.Харкові, на якій знаходилися викрадені із зазначеного приміщення речі. При цьому за результатами слідчої дії вказані речі були вилучені. Крім того, 09 грудня 2018 року за письмової згоди потерпілої ОСОБА_8 також було проведено огляд самого приміщення кіоска, в ході якого будь-яких речей вилучено не було. За результатами проведених слідчих дій було складено протоколи огляду місця події.

Місцевий суд, врахувавши вказані обставини та дослідивши зазначені процесуальні документи, встановив, що вищенаведені слідчі дії було проведено з дотриманням процедури, визначеної кримінальним процесуальним законодавством, а протоколи огляду місця події в повній мірі відповідають вимогам статей 223 237 КПК України, та, як наслідок, дійшов висновку про наявність усіх підстав для прийняття їх до уваги та покладення в основу свого рішення як доказів, що підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, встановив, що вилучення викрадених речей було здійснено саме під час огляду відкритої ділянки місцевості біля кіоску, чим спростовано доводи апеляційних скарг сторони захисту про те, що органом досудового розслідування фактично було проведено обшук без відповідного дозволу слідчого судді, водночас здійснення огляду приміщення кіоска як місця вчинення злочину відбувалося за згодою його власника та будь-яких речей в ході слідчої дії вилучено не було. Урахувавши вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав, які б вказували на необґрунтованість врахування місцевим судом протоколів огляду місця події від 09грудня 2018 року. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

Посилання у касаційній скарзі захисника на те, що протокол огляду місця події не було в повному обсязі з додатками надано на дослідження суду, оскільки в ході слідчої дії з-поміж іншого було проведено дактилоскопію предметів, однак процесуальний документ не містить жодних даних, які б це підтверджували, на переконання колегії суддів, є надуманими та безпідставними з огляду на таке.

Як убачається з вироку, стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, було надано суду протоколи огляду місця події від 09 грудня 2018 року. При цьому судом встановлено, що в ході проведення вказаних слідчих дій здійснювалась фотофіксація, а тому будь-яких інших додатків, окрім фототаблиць, вказані протоколи не містять.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що твердження захисника в частині недопустимості як доказів протоколу огляду місця події від 09 грудня 2018року, вилучених в ході його проведення речей та висновку судової товарознавчої експертизи від 19 грудня 2018 року № 28264 є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Щодо доводів захисника про залишення судами попередніх інстанцій поза увагою факту зникнення відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, то колегія суддів звертає увагу на те, що, як убачається з матеріалів справи, апеляційним судом встановлено, що згідно відповіді т.в.о. начальника Департаменту ПП УПП в Харківській області, наданої на запит адвоката, запитувані відеозаписи із нагрудних камер відеореєстраторів поліцейських були видалені на підставі «Акту знищення медіа файлів» № 319 від 13 березня 2019 року, що в свою чергу спростовує доводи сторони захисту, а тому касаційна скарга захисника у цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, безпідставними є також посилання у касаційній скарзі захисника на неправильність висновків місцевого суду про відсутність у ОСОБА_7 офіційного джерела доходу, оскільки вказане питання було предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який, дослідивши матеріали кримінального провадження встановив, що відповідно до фотокопії трудової книжки 27 червня 2018 року він був звільненийзроботи,акримінальнеправопорушення, в якому обвинувачується, вчинив 09грудня2018 року (Т. 1, арк. пров. 132).

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що прокурором не було надано суду на дослідження протокол допиту ОСОБА_7 , то Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Нормами кримінального процесуального закону визначено право сторони обвинувачення обґрунтовувати свою позицію про доведеність винуватості особи доказами, зібраними під час проведення досудового розслідування, обсягу яких, на переконання сторони обвинувачення, буде достатньо для доведення винуватості особи та притягнення її до кримінальної відповідальності за інкримінований їй злочин. При цьому законодавець не встановив перед прокурором вимоги долучати під час судового розгляду абсолютно всі зібрані під час досудового розслідування докази.

При цьому згідно з принципом змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів, закріпленим у ст. 22 КПК України, прокурор, підтримуючи публічне обвинувачення в суді, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, які сторона обвинувачення буде долучати в суді та на підставі яких доводитиме винуватість особи.

Більше того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Тобто, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

При цьому відповідно до вироку ОСОБА_7 був допитаний місцевим судом в порядку ст.23 КПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги захисника про те, що прокурором безпідставно не було надано суду для дослідження протокол допиту ОСОБА_7 є надуманими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевим судом було порушено вимоги кримінального процесуального закону, оскільки суд безпосередньо не дослідив надані речові докази, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду в суді першої інстанції сторона захисту не заявляла жодних клопотань про дослідження речових доказів, а у своїй касаційній скарзі захисник не зазначає, яким саме чином дослідження речей, які ОСОБА_7 намагався викрасти у потерпілої, впливає на доведеність винуватості останнього, кваліфікацію його дій та розмір призначеного покарання.

Крім того, непереконливими є також доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд всупереч вимогам КПК України безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження апеляційний суд у повному обсязі розглянув клопотання захисника про повторне дослідження всіх доказів та в процесуальному порядку відмовив у його задоволенні. При цьому суд зазначив, що клопотання захисника обумовлене виключно незгодою з рішенням місцевого суду та його висновками, викладеними у вироку, що в розумінні положень ч. 3 ст.404 КПК України не є підставою для повторного дослідження обставин провадження та наявних в ньому доказів при апеляційному розгляді.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи захисника щодо безпідставної відмови у задоволенні поданого стороною захисту клопотання є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час касаційного розгляду встановлено не було, а безпосередня наявність клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення.

Твердження захисника про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статей 370 419 КПК України, на переконання колегії суддів, є надуманими, безпідставними та необґрунтованими.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційних вимог сторони захисту, не спростував зазначені в них доводи, та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.

Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами захисника з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, доводи апеляційних скарг захисника та засудженого в повній мірі були перевірені судом апеляційної інстанції та на них надано вичерпну відповідь.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог кримінального процесуального закону дав належну оцінку викладеним у поданих апеляційних скаргах доводам та обґрунтовано залишив їх без задоволення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Московського районного суду м.Харкова від 07 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 06травня 2021 року щодо ОСОБА_7 без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3