№ 643/804/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 643/804/16-ц

провадження № 61-12053св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду

м. Харкова від 16 грудня 2019 року у складі судді Задорожної А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» (далі - ТОВ «АН «Естейт-Сервіс»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М., треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова В. А., комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ХМБТІ»), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, про визнання незаконним і скасування рішення про реєстрацію права власності, про визнання неправомірним і скасування рішення приватного нотаріуса, про витребування майна з чужого незаконного володіння, про припинення іпотеки, припинення обтяження нерухомого майна, зобов`язання повернути документи на предмет іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . 27 червня 2007 року у зв`язку з тяжкими сімейними обставинами між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого сума позики склала 40 070 доларів США, яку він зобов`язався повертати щомісячно п`ятьма платежами у розмірі 845 доларів США і одним платежем - 35 845,00 доларів США, починаючи з 27 липня 2007 року не пізніше 27 грудня 2007 року.

На забезпечення виконання зобов`язання 02 липня 2007 року між ним

та ОСОБА_2 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., відповідно до умов якого у забезпечення виконання зобов`язання, що викладено у пункті 1 цього договору, укладається договір іпотеки, предметом якого є належна йому квартира.

Вважав, що до між ним та ОСОБА_2 не укладено договору іпотеки, про необхідність укладення якого йшла мова у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Після укладення зазначених договорів він продовжував мешкати в належній йому квартирі.

Посилався на те, що свої зобов`язання за договором позики він виконав повністю. Частина розписок на суму 4 700 доларів США знаходиться у нього. Інша - у його матері ОСОБА_3 , які викрадені при незаконному заволодінні належної їй квартирою. З цього приводу за її заявою проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні Московського ВП ГУНП в Харківській області. Також, у Київському районному суді м. Харкова розглядається кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених частинами 3, 4 статті 190 КК України щодо незаконного заволодіння квартирою його матері. У цій справі ОСОБА_2 був допитаний і повідомив, що дійсно видав йому розписки.

Вказав, що порушення термінів повернення позики усно ним обговорено з ОСОБА_2 , який погодився на такий спосіб виконання ним зобов`язань за договором, не закріплюючи це у письмовому вигляді. Однак, на вимогу ОСОБА_2 на початку січня 2009 року він переїхав в іншу запропоновану відповідачем квартиру

АДРЕСА_2 .

24 березня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з нього на користь ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 40 070 доларів США, що становить 308 539,00 грн. При цьому, 05 лютого 2009 року ОСОБА_2 отримав від нього чергову частину боргу в сумі 1000 доларів США, про що склав розписку, однак нотаріуса про суму повернутої позики не повідомив.

Посилався на те, що жодних документів, розрахунків, які б свідчили про безспірність заборгованості боржника, ОСОБА_2 нотаріусу не надав. При вчиненні виконавчого напису нотаріусом не враховано, що в погашення своїх зобов`язань він передав відповідачу 5050 доларів США, тому сума, яка підлягає стягненню, у виконавчому написі визначена неправильно, тобто не є безспірною.

Вважав, що у виконавчому написі не вказано строк, за який провадиться стягнення, що порушує вимоги змісту виконавчого напису, а також не вказано місце роботи боржника. ОСОБА_2 не надав нотаріусу докази отримання ним як боржником належним чином оформленої вимоги, яку він не отримував.

17 червня 2009 року приватним нотаріусом Широковою В. А. на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Посилався на те, що право власності на предмет іпотеки ОСОБА_2 набув на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, однак даний договір не передбачав передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. У пункті 2 договору передбачено інший спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - на підставі виконавчого напису нотаріуса. У зв`язку з чим є неправомірним і підлягає скасуванню рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Вважав, що між ним та ОСОБА_2 взагалі не був укладений договір іпотеки, хоча про необхідність його укладення зазначено у пункті 3 договору про задоволення вимог іпотекодержателя і за своєю суттю і правовим значенням цей договір є додатковим до договору іпотеки і укладається на його підставі.

У зв`язку з проведенням досудового розслідування у справах про шахрайські дії з нерухомістю, 24 листопада 2010 року слідчим СУ ГУМВСУ у Харківській області винесено постанову про арешт майна ОСОБА_2 , серед якого на той час обліковувалася і належна йому раніше квартира.

Вказав, що незважаючи на зазначені обставини, 24 жовтня 2016 року за актом приймання-передачі нерухомого майна ОСОБА_2 передав квартиру ТОВ «АН «Естейт-Сервіс». За рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 листопада 2016 року, індексний номер 32170314, прийнятим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., право власності перейшло до ТОВ «АН «Естейт-Сервіс».

Вважав, що інформація про арешт майна міститься у відкритих джерелах, тому є всі підстави стверджувати про недобросовісність товариства, у зв`язку з чим квартира має бути витребувана на його користь у недобросовісного володільця.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис

від 24 березня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І.;

- визнати незаконним і скасувати рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру від 17 червня

2009 року, реєстраційний номер 3450641;

- визнати неправомірним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 листопада 2016 року, індексний номер 32170314, про реєстрацію права власності за ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» на спірну квартиру;

- витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» та повернути йому квартиру

АДРЕСА_1 ;

- вселити позивача у вказану вище квартиру;

- припинити іпотеку, яка виникла на підставі договору про задоволення вимог іпотекодавця від 02 липня 2007 року та припинити обтяження нерухомого майна у вигляді заборони на відчуження, яка накладена

02 липня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А.;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому документи на предмет іпотеки, а саме договір купівлі-продажу від 22 грудня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н. В.; витяг про реєстрацію права власності на квартиру від 17 червня 2009 року № 23039705, а також технічний паспорт на вказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 24 березня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі

40 070 доларів США, що становить 308 549 грн.

Провадження у справі за позовними вимогами про визнання неправомірним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 листопада 2016 року, індексний номер 32170314, про реєстрацію права власності за ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» на квартиру АДРЕСА_1 ; витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» та повернення ОСОБА_1 спірної квартири; зобов`язання

ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 документи на предмет іпотеки, а саме договір купівлі-продажу від 22 грудня 2003 року, витяг про реєстрацію права власності на квартиру від 17 червня 2009 року № 23039705, а також технічний паспорт на вказану квартиру, - закрито у зв`язку із відсутністю предмета спору.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова

від 13 лютого 2020 року закрито провадження у справі за позовними вимогами про вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Судові рішення першої інстанції мотивовано тим, що при вчиненні виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики нотаріус не з`ясував безспірність заборгованості, не врахував суму погашеної заборгованості у розмірі 2 300 доларів США, у зв`язку із чим такий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Суд вважав, що якщо виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, відсутній предмет спору, тому провадження щодо інших позовних вимог необхідно закрити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частковою. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 13 лютого 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений

24 березня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І.

Визнано незаконним і скасовано рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 від 17 червня 2009 року, реєстраційний номер 3450641.

Визнано неправомірним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 листопада

2016 року, індексний номер 32170314, про реєстрацію права власності за

ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» на квартиру АДРЕСА_1 .

Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» та повернуто ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису ОСОБА_2 до заяви були долучені не всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, нотаріальна справа не містить належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, оскільки згідно з копіями розписок, виданих ОСОБА_2 про отримання коштів від ОСОБА_1 , до дати вчинення виконавчого напису

(24 березня 2009 року) останній погасив заборгованість у розмірі

2 300 доларів США. Таким чином на дату вчинення виконавчого напису ОСОБА_1 мав заборгованість перед ОСОБА_2 , але не у тому розмірі, в якому вчинено виконавчий напис, а тому є підстави вважати, що наявний спір про суму заборгованості, що не з`ясовано приватним нотаріусом. Отже, оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинено без дотриманням вимог чинного законодавства та підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню за наведених позивачем підстав і обставин, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції вважав, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 липня 2007 року містить всі істотні (основні) умови договору іпотеки, які передбачені статтею 18 Закону України «Про іпотеку», а тому за своєю природою він є іпотечним договором, а його назва «договір про задоволення вимог іпотекодержателя» на зміст цього договору не впливає. Відповідно до умов зазначеного договору, сторонами визначено такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як відповідний виконавчий напис нотаріуса, тобто умови договору не передбачають перехід права власності до іпотекодержателя на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку». Оскільки підставою для реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 є договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 липня 2007 року, який відповідно до своїх умов не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та не є договором про задоволення вимог іпотекодержателя у розумінні Закону України «Про іпотеку», у зв`язку з чим не є сам по собі підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, тому реєстрація права власності за ОСОБА_2 проведена без законних підстав. ОСОБА_1 доведено незаконне набуття спірної квартири у власність ОСОБА_2 , який не мав права на її відчуження ТОВ «АН «Естейт-Сервіс», а тому спірне майно підлягає витребуванню у останнього набувача і такий спосіб захисту прав позивача є ефективним. Враховуючи те, що ОСОБА_1 є власником спірного житла і відповідно до статей 321 391 ЦК України вправі володіти, користуватися і розпоряджатися квартирою, тому підлягає вселенню в належне йому житло. При цьому апеляційний суд вважав за неможливе задовольнити позовні вимоги про витребування від

ОСОБА_2 документів на спірну квартиру, оскільки у матеріали справи відсутні докази наявності у відповідача таких документів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1414цс17, від 16 листопада 2016 року у справі № 487/10132/14-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 27 березня 2019 року у справі

№ 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), постановах Верховного Суду

від 23 січня 2018 року, від 14 серпня 2019 року у справі № 569/8884/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що сума коштів, про яку зазначає суд апеляційної інстанції, була повернута йому ОСОБА_1 на виконання договору позики від 20 грудня 2006 року, а не від 27 червня 2007 року, на підставі якого було вчинено виконавчий напис нотаріуса. При цьому вважає, що часткове виконання боржником зобов`язання не повинно мати своїм наслідком визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Вказує, що він правомірно набув право власності на спірну квартиру. Крім того, позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня

2003 року на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

27 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого, позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 40 070доларів США. Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 40 070 доларів США не пізніше 27 грудня 2007 року, зокрема, не пізніше 27 липня 2007 року - 845,00 доларів США; не пізніше 27 серпня 2007 року - 845,00 доларів США; не пізніше 27 вересня 2007 року - 845,00 доларів США, не пізніше 27 жовтня 2007 року - 845,00 доларів США, не пізніше 27 листопада 2007 року -

845,00 доларів США, не пізніше 27 грудня 2007 року - 35 845,00 доларів США.

02 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого цей договір укладено як засіб забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_1 (боржник) за договором позики з обумовленим в договорі позики розміром боргу 40 070,00 доларів США.

Відповідно до пункту 2 договору у разі невиконання боржником зобов`язань за договором позики (посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 27 червня 2007 року за реєстраційним № 2930), сторони домовилися про наступне: при невиконанні боржником його зобов`язань за договором позики вчиняється відповідний виконавчий напис, після якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 , переходить до іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 3 договору на забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у пункті 1 цього договору укладається договір іпотеки. Предмет іпотеки складає квартира АДРЕСА_1 .

Пунктом 10 договору передбачено, що учасники цього договору домовились про те, що цей договір укладається з накладення заборони відчуження предмету іпотеки. Документи, що підтверджують право власності на цю квартиру іпотекодавець передає на зберігання іпотекодержателю.

09 січня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І. із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за договором позики від 27 червня 2007 року у розмірі 40 070,00 доларів США у зв`язку з невиконанням зобов`язань позичальника ОСОБА_1

09 січня 2009 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І. направила на адресу ОСОБА_1 , а саме:

АДРЕСА_3 , повідомлення про звернення до неї ОСОБА_2 вчинити виконавчий напис про стягнення заборгованості.

Запропоновано Полянському протягом 10 днів надати нотаріусу для огляду примірники наявних у нього документів, що підтверджують сплату заборгованості. Роз`яснено, якщо ОСОБА_1 бажає оспорити право позикодавця за зазначеним договором на отримання виконавчого напису нотаріуса, може звернутися до суду з відповідною заявою, в цьому випадку протягом того ж строку, має надати нотаріусу повідомлення суду про прийняття такої заяви. У разі неотримання повідомлення суду про прийняття вищевказаної заяви, виконавчий напис буде вчинено нотаріусом протягом 30 днів.

Також, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 10 січня 2009 року на адресу ОСОБА_1 надіслано телеграму аналогічного змісту повідомлення.

24 березня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано за цим документом стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 40 070доларів США, що становить

308 539,00 грн.

Матеріали справи містять копії розписок та актів приймання-передачі грошових коштів, за якими ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в рахунок повернення боргу за договором позики, а саме 14 серпня 2007 року - 300,00 доларів США, 15 березня 2008 року - 300,00 доларів США, 30 березня 2008 року - 400,00 доларів США, 18 квітня 2008 року - 300,00 доларів США, 05 лютого 2009 року - 1000,00 доларів США, 22 червня 2010 року - 350,00 доларів США, 16 серпня 2010 року - 2000,00 доларів США, 05 жовтня

2010 року - 200,00 доларів США.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 липня 2007 року за ОСОБА_2

17 червня 2009 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

13 січня 2011 року Харківською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на вказану квартиру, власником якого вказано ОСОБА_2 , накладено арешт на підставі постанови про арешт слідчого управління ГУ МВС України в Харківській області від 24 листопада 2010 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 грудня 2016 року квартира

АДРЕСА_1 належить ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, виданого 24 жовтня 2016 року ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» Подвезьком А. В.

Відповідно до листа Дніпровського управління поліції ГУ НП у м. Києві № П-4082/125/50-2018 від 28 серпня 2018 року у провадженні СВ Дніпровського управління поліції ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017100040008816 від 26 червня 2017 року, за фактом незаконної перереєстрації нотаріусом Анохіною В. М. права власності на нерухоме майно, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 365-2 КК України.

Позиція Верховного Суду

Судове рішення апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується, тому відповідно до положення статті 400 ЦПК України його законність в цій частині колегією суддів не переглядається.

Крім того, не підлягає перегляду рішення суду першої інстанції, оскільки воно скасовано судом апеляційної інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті

39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня

2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження

№ 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи свідчать про те, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису ОСОБА_2 до заяви були долучені не всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Так, нотаріальна справа не містить належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, оскільки згідно з копіями розписок, виданих ОСОБА_2 про отримання коштів від ОСОБА_1 , до дати вчинення виконавчого напису (24 березня 2009 року) останній погашав заборгованість 14 серпня 2007 року - 300,00 доларів США, 15 березня

2008 року - 300,00 доларів США, 30 березня 2008 року - 400,00 доларів США, 18 квітня 2008 року - 300,00 доларів США, 05 лютого 2009 року -

1000,00 доларів США, однак нотаріус вчинив виконавчий напис на усю суму, надану позивачу за договором позики.

Судом правильно встановлено, що станом на дату вчинення виконавчого напису, ОСОБА_1 мав заборгованість перед ОСОБА_2 , але не в тому розмірі, в якому вчинено виконавчий напис.

Отже, оскільки в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, не було включено сплачені позичальником кошти, то така заборгованість не може вважатися безспірною, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 24 березня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І.

Доводи касаційної скарги про те, що зазначені платежі погашалися на виконання іншого договору позики є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів на їх підтвердження.

Щодо визнання незаконним і скасування рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру

Судами установлено, що підставою для прийняття рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 став укладений 02 липня 2007 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про іпотеки» (в редакції на час укладання зазначеного договору), іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Проаналізувавши умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 липня 2007 року (зокрема, в частині передання нерухомого майна в іпотеку, забезпечення цим майном виконання грошового зобов`язання за основним договором позики та визначення сторонами способу звернення стягнення на предмет іпотеки), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей договір містить всі істоті (основні) умови договору іпотеки, які передбачені статтею 18 Закону України «Про іпотеку», а тому за своєю природою він є іпотечним договором, а його назва «договір про задоволення вимог іпотекодержателя» на зміст цього договору не впливає.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного в постанові від 22 листопада 2018 року у справі № 640/5563/13-ц (провадження № 61-8677св18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку», зокрема, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються: умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення; порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки; прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.

Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

Згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Аналізуючи вказані норми Закону, можна дійти висновку про те, що іпотека виникає на підставі договору, істотні умови та найменування якого визначені у вказаному законі, а однією з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, поряд із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке прирівнюється до такого договору, виконавчого напису нотаріусу та рішення суду.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що незважаючи на те, що договір іпотеки і має назву «договір про задоволення вимог іпотекодержателя», однак не може виступати самостійною підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки визначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі виконавчого напису нотаріуса, що суперечить суті поняття договору про задоволення вимог іпотекодержателя в розумінні Закону України «Про іпотеку», який навпаки є самостійною підставою для звернення такого стягнення. Також, іпотечний договір не містить способу та умов задоволення вимог іпотекодержателя, що є ознакою договору про задоволення вимог іпотекодержателя в розумінні Закону України «Про іпотеку». Крім того, договір не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та слугує самостійною підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, іпотекодержателем не дотримано вимог пункту 2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки відомостей про вчинення нотаріусом такого виконавчого напису матеріали справи не містять та таких обставин ОСОБА_2 не спростовано.

Установивши, що підставою для реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 є договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 липня 2007 року, який відповідно до своїх умов не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, та не є договором про задоволення вимог іпотекодержателя в розумінні Закону України «Про іпотеку», у зв`язку з чим не є сам по собі підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що реєстрація права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 проведена без законних підстав.

Щодо витребування майна та інших вимог

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388

ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів

у державних реєстрах.

Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 , як власника квартири, поза його волею, ТОВ «АН «Естейт-Сервіс», є особою, яка є останнім набувачем вказаного нерухомого майна.

Встановивши відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на відчуження спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про його витребування від ТОВ «АН «Естейт-Сервіс».

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що на час державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» (02 листопада 2016 року) до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на спірну квартиру, 13 січня 2011 року Харківською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на вказану квартиру накладено арешт на підставі постанови про арешт слідчого управління ГУ МВС України в Харківській області від 24 листопада 2010 року.

Однак, за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна, державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій допоки таке обтяження не буде зняте. Ці обставини також свідчать про незаконність набуття ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» права власності на спірне майно.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 є власником спірного житла і відповідно до статей 321 391 ЦК України вправі володіти, користуватися і розпоряджатися квартирою, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про його вселення в належне йому житло.

Щодо позовної давності

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про пропуск позивачем позовної давності є необґрунтованими.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не місять доказів того, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав. На підтвердження доводів про звернення до суду у межах позовної давності ОСОБА_1 надав довідку Управління державної міграційної служби України в Харківській області від 13 серпня 2014 року про факт зняття його з реєстраційного обліку, з якої ОСОБА_1 і дізнався про порушення свого права. Оскільки про порушення свого права власності

ОСОБА_1 дізнався у 2014 році, а звернувся до суду із цим позовом у січні 2016 року, тому трирічний строк позовної давності ним не пропущено.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Є помилковими посилання заявника на постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1414цс17, від 16 листопада 2016 року у справі № 487/10132/14-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду

від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 15 січня 2020 року

у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 27 березня

2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), постанови Верховного Суду від 23 січня 2018 року, від 14 серпня 2019 року у справі

№ 569/8884/17.

Постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі

№ 6-1414цс17 була прийнята у справі про визнання договору іпотеки недійсним, виселення, вселення (вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену).

Постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі

№ 487/10132/14-ц була прийнята у справі про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 була прийнята у справі про витребування земельної ділянки. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та

від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження

№ 14-557цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. У справі, яка переглядається, підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є не наявність спору у суді, а часткове погашення позичальником заборгованості за договором позики, що не було враховано при вчиненні відповідного виконавчого напису.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У справі, яка переглядається, суди зазначені доводи боржника перевірили та правильно зазначили, що розмір заборгованості не була такою, як зазначено у виконавчому написі нотаріуса.

У постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження

№ 14-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку, викладеного вищевказаній постанові від 27 березня 2019 року у справі

№ 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19). Таке стосується й висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 серпня 2019 року у справі

№ 569/8884/17.

Із вищезазначеного вбачається, що посилання заявника на постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1414цс17,

від 16 листопада 2016 року у справі № 487/10132/14-ц є помилковими, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, яку розглядав Верховний Суд України, правовідносини не є подібними та є різними встановлені судами фактичні обставини.

Вказане стосується й посилання заявника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16,

від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження

№ 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), постанови Верховного Суду від 23 січня 2018 року,

від 14 серпня 2019 року у справі № 569/8884/17. Крім того, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення,

а постанову Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року- без змін.

Поновити дію постанови Харківського апеляційного суду від 30 червня

2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович