ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 644/2842/17
провадження № 61-6879св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 23 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Ізмайлова І. К., та постанову Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Сащенко І. С.,Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання транспортного засобу спільним сумісним майном подружжя, стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності у порядку поділу майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначила, що з 28 липня 2006 року до 16 грудня 2016 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .
У травні 2015 року ними придбано автомобіль Honda CR-V, 2012 року випуску, який ОСОБА_2 без її згоди продав своїй матері ОСОБА_3 17 липня 2016 року.
Про відчуження автомобіля позивач дізналася лише у 2016 році під час розірвання шлюбу з ОСОБА_2
ОСОБА_1 зазначала, що на час звернення до суду з позовом вартість автомобіля Honda CR-V, 2012 року випуску, з урахуванням зносу, становить 466 000 грн.
За таких обставин просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , укладений 15 липня 2016 року; визнати право спільної сумісної власності на автомобіль Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , за нею та ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 233 000 грн замість частки у праві спільної сумісної власності у порядку поділу майна подружжя.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 23 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , укладений 15 липня 2016 року ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 .
Визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на частку автомобіля марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , що в грошовому вираженні на 16 квітня 2019 року складає 244 804,69 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 належної їй частки автомобіля марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , що складає 122 402,35 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 123,80 грн у відшкодування судового збору.
Задовольняючи позов частково, Орджонікідзевський районний суд міста Харкова виходив з того, що автомобіль марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , є спільним сумісним майном подружжя, автомобіль є неподільною річчю, тому кожній зі сторін належить по 1/2 частці спірного автомобіля.
Згоду на продаж автомобіля ОСОБА_1 не надавала, тому наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу, укладеного 15 липня 2016 року ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , недійсним.
Суд першої інстанції встановив, що, придбаваючи спірний автомобіль, ОСОБА_2 використав особисті кошти у розмірі 6 000 доларів США.
За таких обставин суд дійшов висновку, що на зазначену суму вартості спірного автомобіля за ОСОБА_2 необхідно визнати право приватної власності, а грошову компенсацію зменшити до 122 402,35 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 23 вересня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , що складає 195 700,14 грн.
У іншій частині позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 914 грн у відшкодування судового збору за подання позовної заяви та 1 649,17 грн - за подання апеляційної скарги.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000 грн у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.
Приймаючи оскаржувану постанову і скасовуючи рішення суду першої інстанції, Харківський апеляційний суд виходив з того, щоспірний автомобіль відчужено ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї і не на її потреби під час перебування з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача вартість 1/2 частки автомобіля.
Крім того, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність доказів придбання спірного автомобіля, в тому числі, за особисті кошти ОСОБА_2 .
Визначаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, суд апеляційної інстанції врахував висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 18 квітня 2019 року № 8003, яким встановлено ринкову вартість автомобіля марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 391 400,29 грн.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на частку автомобіля за кожним з подружжя відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
9 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 23 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 23 вересня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.
Заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази.
Також ОСОБА_2 зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів того, що джерелом набуття у власність спірного майна є спільні сумісні кошти подружжя.
Позиція інших учасників справи.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Максимов М. І., подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на відповідність висновків суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права, просила залишити касаційну скаргу без задоволення.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження у справі з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2020 року зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , що складає 195 700,14 грн, до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 у іншій частині відмовлено.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 28 липня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини з 8 грудня 2015 року.
7 травня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВМІКОМ» на ім`я ОСОБА_2 видано довідку-рахунок серії НОМЕР_4 про продаж автомобіля Honda CR-V, номер кузова НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 за 149 841,10 грн.
15 липня 2016 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Колядою Ю. С. посвідчено довіреність, видану ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_4 , на право користування та розпорядження автомобілем Honda CR-V, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 .
15 липня 2016 року ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу автомобіля Honda CR-V, 2012 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 за 49 000 грн.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Правовідносини, які виникають із особистих немайнових та майнових прав та обов`язків подружжя, визначаються нормами Сімейного кодексу (далі - СК) України.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.
Права подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачені статтею 65 СК України.
Відповідно до частини другої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
У відповідності до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.
Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя вартість 1/2 частки спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя, не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини з 8 грудня 2015 року і 15 липня 2016 року відповідач відчужив спірний автомобіль.
Висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 8003 від 18 квітня 2019 року визначено ринкову вартість автомобіля марки Honda CR-V, номерний знак НОМЕР_1 , на 16 квітня 2019 року, яка складає 391 400,29 грн.
За таких обставин суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що автомобіль марки Honda CR-V є спільною сумісною власністю подружжя, набутий за час шлюбу, проте ОСОБА_2 здійснив його продаж іншій особі без згоди ОСОБА_1 як другого з подружжя після припинення з нею шлюбних відносин.
З урахуванням викладеного, касаційний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 доведено здійснення ОСОБА_2 відчуження спірного автомобіля проти волі позивача та не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.
Касаційний суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підлягає стягненню вартість 1/2 частки спірного автомобіля у розмірі 195 700,14 грн.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя щодо спірного автомобіля.
При цьому апеляційний суд врахував, що ОСОБА_2 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту придбання спірного автомобіля, в тому числі, за його особисті кошти у розмірі 6 000 доларів США.
Також слід вказати, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя та в такому випадку спростовує презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.
Однак спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя доказування покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Касаційний суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про ненадання позивачемдоказів того, що джерелом набуття у власність спірного майна є спільні сумісні кошти подружжя, оскільки зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам та повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, відхиляються касаційним судом, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 60 СК України з урахуванням висновків, викладених у наведених постановах.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник також визначає недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів.
Проте такі посилання заявника як на підставу касаційного оскарження судового рішення не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені
пунктами 1, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, є необґрунтованими (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.
Суд касаційної інстанції не перевіряє доводи касаційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки таке рішення скасовано апеляційним судом, з висновком якого суд касаційної інстанції погодився.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо поновлення виконання постанови суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання постанови Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , що складає 195 700,14 грн.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 рокузалишити без змін.
Поновити виконання постанови Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки Honda CR-V, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , що складає 195 700,14 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук