ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 644/4646/23

провадження № 61-10383св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року у складі судді Бугери О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання та прийняття спадщини, визнання права власності на 1/4 частку квартири у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Мати заповіт не складала, а її син, а їй брат - ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, на підставі якої було заведено спадкову справу.

Позивачка зазначала, що з 2005 року вона фактично проживала разом з матір`ю, проте була зареєстрована за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 . Оскільки вона постійно проживала разом з матір`ю, тому вважала, що є такою, що прийняла спадщину. У зв`язку з цим вона оформлювати свідоцтво про право на спадщину не поспішала. У 2020 році, коли вона звернулася до нотаріуса для оформлення спадкових прав, їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, а саме у прийнятті спадщини, оскільки нею пропущено визначений для цього законом шестимісячний строк.

Позивачка вказувала, що вона з матір`ю проживала однією сім`єю у квартирі, вони були співвласниками цієї квартири, оскільки приватизовували її спільно, так само всі речі у квартирі купувалися й використовувалися разом. Вона прийняла спадщину, оскільки вступила в управління та розпорядження належним матері майном, у тому числі, її ощадними книжками. У квартирі вона була зареєстрована з 04 липня 1990 року по 21 грудня 2001 року, а з 30 листопада 2016 року вона повторно зареєструвала своє місце проживання у квартирі, де проживає досі, оскільки також є її співвласником.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт її постійного проживання з жовтня 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 , разом з її матір`ю - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняття спадщини після її смерті;

- визнати за нею право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з жовтня 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 , із її матір`ю - спадкодавцем ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняття спадщини після її смерті.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її матері - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, а саме дочкою померлої - ОСОБА_4 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 якої прийняла спадщину, оскільки на час смерті матері проживала разом із нею, фактично вступила в управління та розпорядження належним матері майном, що підтверджується належними і допустимими доказами. Тому за відсутності заперечень інших спадкоємців, які є третіми особами у цій справи, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , доглядаючи матір, постійно проживала разом із нею на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , дійшов правильного висновку про задоволення вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно.

Доводи відповідача про те, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, так як ОСОБА_1 мала б звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини не заслуговують на уваги, оскільки вказані вимоги ґрунтуються на інших підставах, ніж зазначала позивачка. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що спадщина була нею фактично прийнята, оскільки на час смерті її матері вона фактично проживала разом з нею, що підтверджується відповідними доказами. Вказані обставини відповідачем не спростовано і доказів того, що позивачка фактично мешкала за іншою адресою, окремо від спадкодавця, суду не надано. Посилання відповідача на те, що на час смерті спадкодавця позивачка була зареєстрована за іншою адресою, а тому не може претендувати на спадщину, є безпідставними, оскільки положення частини третьої статті 1268 ЦК України не ставить місце фактичного проживання спадкоємця в залежність від місця її реєстрації, а тому реєстрації позивачки за іншою адресою, відмінною від місця відкриття спадщини, не свідчить про необґрунтованість позову.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Харківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання та прийняття спадщини, визнання права власності на 1/4 частку квартири у порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Харківської міської ради мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що позивачка та її матір - ОСОБА_4 на час смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживали разом, оскільки були зареєстровані за різними адресами. Враховуючи вказану обставину, а також у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, державним нотаріусом постановою від 27 липня 2020 року було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про прийняття спадщини. Отже, ОСОБА_1 вважається такою, що не прийняла спадщину.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачкою не надано належних й допустимих доказів для встановлення факту постійного спільного проживання з матір`ю на час її смерті, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення цього факту.

Крім того, судами не враховано, що встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем є передусім питанням доведення обставин, що входять до предмета доказування у справі, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, а зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке встановлення не є необхідним.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвами про народження та укладення шлюбу (т. 1, а. с. 21, 22).

З 04 липня 1990 року по 23 жовтня 2001 року ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 23 жовтня 2001 року по 30 листопада 2016 року - за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 12, 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (т. 1, а. с. 20).

З 29 травня 1986 року та на час смерті ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 18, зворот). Інших осіб станом на 09 лютого 2012 року у вказаній квартирі зареєстровано не було (т. 1, а. с. 102).

Відповідно до рахунку-замовленню від 10 лютого 2012 року № 000663 та № 00342 витрати на поховання ОСОБА_4 здійснено ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 29, 30).

У розпорядженні ОСОБА_1 після смерті її матері - ОСОБА_4 перебувають ощадні книжки та страховий поліс.

13 лютого 2012 року після смерті ОСОБА_4 було заведено спадкову справу за № 115/2012 на підстав заяви ОСОБА_5 , сина спадкодавця, про відмову від прийняття спадщини (т. 1, а. с. 35, 88).

Постановою державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори від 27 липня 2020 року ОСОБА_1 відмолено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з пропуском строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 09 січня 2001 року за № НОМЕР_1 (т, 1, а. с. 24) квартира АДРЕСА_1 , перебувала у спільній сумісній власності (по 1/4 кожному): ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (син позивачки), ОСОБА_7 (дочка позивачки).

Із відповіді Департаменту реєстрації Харківської міської ради вбачається, що наймач квартири - ОСОБА_6 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 постійно з 29 травня 1986 року та виписаний 21 лютого 2001 року. Дружина наймача - ОСОБА_4 зареєстрована постійно з 29 травня 1986 року та виписана 11 лютого 2012 року. Дочка - ОСОБА_8 зареєстрована постійно з 29 травня 1986 року та виписана 21 лютого 2001 року, повторно зареєстрована 30 листопада 2016 року. Син - ОСОБА_5 з 10 червня 1986 року (т. 1, а. с. 54-56).

03 липня 2023 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які проживають за адресою: АДРЕСА_4 , та ОСОБА_1 складено акт про те, що в квартирі АДРЕСА_1 проживали з листопада 2005 року: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 (чоловік) та з травня 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 57).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт постійного її проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем - ОСОБА_4 у спірній квартирі.

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, провадження № 61-39308св18; від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц, провадження № 61-5777св20; від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, провадження № 61-6290св20; від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, провадження № 61-15380св20.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Позивачка, пред`являючи позов, вказувала, що не була зареєстрована разом зі спадкодавцем у спірній квартирі, проте до дня її смерті проживала разом з нею у цій квартирі.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18; від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, провадження №61-2387св22.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підтвердження постійного проживання разом зі спадкоємцем на час її смерті у спірній квартирі ОСОБА_1 надала суду докази, а саме:

- рахунок-замовлення від 10 лютого 2012 року № 000663 та № 00342 щодо витрат на поховання ОСОБА_4 , здійснені ОСОБА_1 ;

- ощадні книжки та страховий поліс померлої ОСОБА_4 ;

- копію свідоцтва про право власності на житло від 09 січня 2001 року за № НОМЕР_1 , згідно з яким квартира АДРЕСА_1 , перебувала у спільній сумісній власності (по 1/4 кожному): ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (син позивачки), ОСОБА_7 (дочка позивачки);

- відповідь Департаменту реєстрації Харківської міської ради вбачається, що наймач квартири - ОСОБА_6 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 постійно з 29 травня 1986 року та виписаний 21 лютого 2001 року. Дружина наймача - ОСОБА_4 зареєстрована постійно з 29 травня 1986 року та виписана 11 лютого 2012 року. Дочка - ОСОБА_8 зареєстрована постійно з 29 травня 1986 року та виписана 21 лютого 2001 року, повторно зареєстрована 30 листопада 2016 року. Син - ОСОБА_5 з 10 червня 1986 року;

- акт від 03 липня 2023 року, складений ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які проживають за адресою: АДРЕСА_4 , а також ОСОБА_1 про те, що в квартирі АДРЕСА_1 проживали з листопада 2005 року: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 (чоловік) та з травня 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Також судом у справі було допитано свідків, які підтвердили факт постійного місця проживання позивачки разом зі спадкодавцем у спірній квартирі на час її смерті.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, а саме дочкою померлої - ОСОБА_4 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 якої прийняла спадщину, оскільки на час смерті матері проживала разом із нею, фактично вступила в управління та розпорядження належним матері майном, що підтверджується у своїй сукупності та взаємозв`язку відповідними доказами.

Вказані обставини відповідачем не спростовано і доказів того, що позивачка фактично мешкала за іншою адресою, окремо від спадкодавця, суду не надано. Доводи відповідача на те, що на час смерті спадкодавця позивачка була зареєстрована за іншою адресою не спростовують висновки судових рішень, оскільки, як вірно вказали суди попередніх інстанцій, положення частини третьої статті 1268 ЦК України не ставить місце фактичного проживання спадкоємця в залежність від місця її реєстрації, а тому реєстрації позивачки за іншою адресою, відмінною від місця відкриття спадщини, не свідчить про необґрунтованість позову.

Посилання касаційної скарги на те, що при заявленні вимоги про право власності в порядку спадкування вимога про встановлення факту підлягає з`ясуванню і зазначається в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення, є слушним.

З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15, провадження № 14-22цс20; від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16, провадження № 14-70цс22, слідує, що відмова у позові через незаявлення вимог про встановлення вказаного факту не є підставою для відмови у позові про право власності (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 642/4502/17, провадження № 61-14982св23). У справі, яка Верховним Судом переглядається, заявлені вимоги про встановлення юридичного факту з`ясовані, оцінені, як у мотивувальній частині, так і резолютивній частині судового рішення, що не є порушенням вимог закону.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. При цьому переважна більшість цих доводів в основному зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець