Постанова
Іменем України
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 644/6431/17
провадження № 61-36977св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016», Товариство з обмеженою відповідальністю «АРМА ФАКТОРИНГ»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 березня 2018 року в складі судді Шевченка С. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» (далі - ТОВ «Ніка-2016»), Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМА ФАКТОРИНГ» (далі - ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ») про визнання договору недійсним.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що між ним і Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладено генеральну кредитну угоду та 3 кредитні договори:
1) від 29 серпня 2007 року № 014/07/1-967-07
2) від 07 лютого 2008 року № 010/-2/07-01-0101-08
3) від 19 червня 2008 року № 010-2/07-01-0513-08.
29 серпня 2007 року між ним і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір іпотеки № 687/1-07, предметом якого є нежитлова будівля літ. «Б-3» на АДРЕСА_1 .
У липні 2017 року йому стало відомо, що у провадженні Червонозаводського районного суду міста Харкова перебуває цивільна справа № 646/4215/17 за позовом ТОВ «Ніка-2016» до нього про стягнення заборгованості за вищевказаними кредитними договорами у розмірі 27 075 012,48 грн.
Ознайомившись з матеріалами справи № 646/4215/17, він дізнався про те, що:
- 18 квітня 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклав із ПАТ «Артем-Банк» договір факторингу, відповідно до умов якого останньому передано право вимоги за кредитними договорами;
- того ж дня, 18 квітня 2016 року, між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» укладено договір факторингу, згідно з умовами якого останньому передано право вимоги за кредитними договорами;
- 28 квітня 2016 року ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» за договором відступлення права вимоги № 280416 передало право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення ТОВ «Ніка-2016».
Ураховуючи те, що ТОВ «Ніка-2016» не було внесена до Державного реєстру фінансових установ, він звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, із заявою про надання висновку, чи належить операція між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «Ніка-2016» щодо передачі вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення на підставі договору відступлення права вимоги від 28 квітня 2016 року № 280416 до категорії фінансових послуг.
Листом від 01 вересня 2017 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, повідомила його про те, що операція з уступки права вимоги на умовах, передбачених договором відступлення прав вимоги від 28 квітня 2016 року № 280416, укладеним між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «Ніка-2016», є фінансовою послугою; ТОВ «Ніка-2016» не внесене до Державного реєстру фінансових установ, не отримувало ліцензію у сфері фінансових послуг, а тому не мало права на укладення даного договору.
Посилаючись на те, що ТОВ «Ніка-2016» не набуло статусу банківської чи фінансової установи та не могло бути фактором, просив визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 28 квітня 2016 року № 280416 в частині відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 29 серпня 2007 року
№ 014/07/1-967-07, від 07 лютого 2008 року № 010/-2/07-01-0101/08 та
від 19 червня 2008 року № 010-2/07-01-0513/08, укладеними між ним і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 березня
2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» і ТОВ «Ніка-2016» виникли правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги і до них мають застосовуватись положення цивільного законодавства про відступлення права вимоги, передбачені Главою 47 Розділу 1 Книги 5 ЦК України. Додатково на користь того, що сторони оспорюваного правочину мали на меті саме договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору, свідчить те, що ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» відступило також ТОВ «Ніка-2016» право вимоги за договором іпотеки від 07 лютого 2008 року
№ 687/1-07, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , на підставі чого ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова
від 07 жовтня 2016 року № 2-892/10 у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитної заборгованості за вказаними в даному рішенні кредитними договорами стягувача з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було замінено на ТОВ «Ніка-2016».
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач не обґрунтував, яким чином договір відступлення права вимоги порушує його суб`єктивні права або охоронювані законом інтереси. В ході розгляду даної справи судом не було встановлено обставин, з якими законодавство пов`язує недійсність правочинів, у зв`язку з чим вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 березня
2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, щозі змісту оспорюваного договору про відступлення права вимоги вбачається, що сторони мали на меті саме договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Вказаний договір не містить такої умови, як обов`язок первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання послуг фінансування, а така умова є однією з суттєвих, яка дозволяє кваліфікувати правочин саме як договір факторингу. Виходячи з наведених умов укладання договору та його змісту, цей договір має відноситись до простого відступлення права вимоги (цесії).
Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довів, яким чином оспорюваний договір відступлення права вимоги порушує його суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси.
Зміст вимог та доводи касаційної скарги
У червні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що ТОВ «Ніка-2016» не є банківською чи фінансовою установою, у зв`язку з чим не може здійснювати факторингові операції та бути фактором за договором про відступлення права вимоги від 28 квітня 2016 року № 280416.
В обґрунтування позовних вимог та апеляційної скарги він вказував, що сторони мали право укласти виключно договір факторингу, так як згідно з частиною другою статті 1083 ЦК України якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права вимоги, воно здійснюється відповідно до норм, що регулюють відносини факторингу. Ураховуючи положення частини другої статті 1083 ЦК України та те, що пунктом 2.11 договору факторингу від 18 квітня
2016 року, укладеного між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ», передбачено, що останнє має право здійснювати наступне відступлення права вимоги на користь третіх осіб за будь-яку ціну, між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» і ТОВ «Ніка-2016» мав бути укладений саме договір факторингу, а не відступлення права вимоги.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що оспорюваний правочин не порушує його прав та інтересів, оскільки він є стороною - позичальником трьох кредитних договорів, за якими ТОВ «Ніка-2016» стало стягувачем у виконавчому провадженні про стягнення заборгованості за цими кредитними договорами. Закон поклав на нього як на боржника обов`язок вчинити на користь кредитора певні дії, однак він вважає ТОВ «Ніка-2016» не є належним кредитором, а виконання ним обов`язку неправомочній особі не може вважатися належним виконанням зобов`язань. Крім того, ця ж неправомочна особа ТОВ «Ніка-2016» звернулася до Червонозаводського районного суду міста Харкова з позовом про стягнення з нього заборгованості за кредитними договорами та визнання права власності на предмет іпотеки (справа
№ 646/4215/17), що додатково підтверджує ту обставину, що оспорюваний правочин безпосередньо стосується його прав та обов`язків.
Зміст відзиву
У жовтні 2018 року до Верховного Суду від ТОВ «Ніка-2016» надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «Ніка-2016» був укладений саме договір відступлення прав вимоги, а не договір факторингу. Зміст договору не містить такої умови як обов`язок первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання фінансових послуг, а така умова є однією з істотних ознак, яка дозволяє кваліфікувати правочин як саме договір факторингу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 644/6431/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 29 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду № 687, договір № 1 про внесення змін від 07 лютого 2008 року, а також: кредитний договір від 29 серпня 2007 року № 014/07/1-967-07, додатковий договір від 29 серпня 2007 року до кредитного договору від 29 серпня 2007 року № 014/07/1-967-07 та додатковий договір від 03 березня 2009 року № 2 до кредитного договору від 29 серпня
2007 року № 014/07/1-967-07; кредитний договір від 07 лютого 2008 року
№ 010-2/07-01-0101-08, додатковий договір від 19 грудня 2008 року № 1 до кредитного договору від 29 серпня 2007 року № 014/07/1-967-07; кредитний договір від 19 червня 2008 року № 010-2/07-01-0513-08.
18 квітня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Артем-Банк» укладено договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги), відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за вищевказаними кредитними договорами.
Того ж дня, 18 квітня 2016 року, між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» укладено договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги), за умовами якого ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ», серед іншого набуло право вимоги за зазначеними кредитними договорами.
У свою чергу, ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» на підставі договору від 28 квітня
2016 року № 280416 відступило право вимоги до ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ніка-2016».
Крім того, на підставі договору від 23 травня 2016 року ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» також відступило на користь ТОВ «Ніка-2016» право вимоги за договором іпотеки від 29 серпня 2007 року № 687/1-07, за договором № 1 про внесення змін до іпотечного договору від 29 серпня 2007 року № 687/1-07. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за реєстровим № 932.
Відповідно до листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01 вересня 2017 року № 6842/16-12 за результатами розгляду інформації та копій документів, наданих ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» на вимогу Комісію встановлено, що у зв`язку із тим, що договором факторингу від 18 квітня 2016 року, укладеним між ПАТ «Артем-Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» (новий кредитор) передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень глави 73 ЦК України. Інформація про ТОВ «Ніка-2016» до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилась, статусу фінансової установи зазначена юридична особа не набувала, ліцензії на надання фінансових послуг не отримувала. Оскільки ТОВ «Ніка-2016» не є банком або іншою фінансовою установою, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції, тобто не може бути фактором за договором про відступлення права вимоги від 28 квітня 2016 року № 280416, то ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» відповідно до вимог глави 73 ЦК України не мало право відступати або зобов`язатись відступити ТОВ «Ніка-2016» своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), набуте за договором факторингу від 18 квітня 2016 року.
За результатами розгляду інформації та копій документів, отриманих від ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» на вимогу Нацкомфінпослуг, складено акт про правопорушення, вчинені ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» на ринку фінансових послуг та розпочато провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що «Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 948/393/20 (провадження № 61-17757св20) вказано, що «відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш у правовідносинах між собою), звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України».
Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
- 18 квітня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Артем-Банк» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого останньому передано право вимоги за кредитними договорами;
- 18 квітня 2016 року між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» укладено договір факторингу, згідно з умовами якого останньому передано право вимоги за кредитними договорами;
- 28 квітня 2016 року між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «Ніка-2016» укладено договір відступлення права вимоги № 280416, за яким останню отримало право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення;
- на підставі договору від 23 травня 2016 року ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» також відступило на користь ТОВ «Ніка-2016» право вимоги за договором іпотеки;
- ТОВ «Ніка-2016» не є фінансовою установою.
Відповідно до пункту 1 оспорюваного договору відступлення права вимоги
№ 280416 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв`язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, первісним кредитором новому кредитору права вимоги, належного первісному кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором (набуває права кредитора) за кредитними договорами, а також стає кредитором (набуває права кредитора) за договорами забезпечення. За цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржників належного та реального виконання зобов`язання по поверненню основної суми заборгованості за кредитом, нарахованими процентами за користування кредитом згідно з кредитними договорами, сплати штрафних санкцій тощо, а також інші права, належні первісному кредитору згідно кредитних договорів та договорів забезпечення. Розрахунок заборгованості на дату відступлення наведений в додатку № 3 до договору. Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту укладення цього договору.
Пунктом 2 цього договору передбачено, що новий кредитор зобов`язаний перерахувати первісному кредитору на поточний рахунок ТОВ «Артем-Банк» суму відшкодування (компенсації) за відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами забезпечення в розмірі 1 005 000,00 грн, в день підписання цього договору. Сума сплаченого відшкодування (компенсації), а також сума різниці між номінальною вартістю відступленого права вимоги за кредитними договорами та сумою сплаченого відшкодування (компенсації) не є платою/винагородою первісному кредитору за здійснене відступлення права вимоги.
Згідно з пунктом 5.3 цього договору новий кредитор після переходу до нього прав кредитора за кредитними договорами, договорами забезпечення користується цими правами на власний розсуд, в тому числі має право відступити право вимоги за кредитними договорами та/або договорами забезпечення будь-якій третій особі, розірвати кредитні договори та/або договори забезпечення тощо.
Аналіз змісту оспорюваного договору відступлення права вимоги свідчить про те, що він не містить умов про фінансування клієнта фактором, а тому відсутні підстави вважати даний правочин договором факторингу та для застосування положень статті 1083 ЦК України до спірних правовідносин.
Таким чином, установивши, що між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» і ТОВ «Ніка-2016» виникли правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги і до них мають застосовуватись положення цивільного законодавства про відступлення права вимоги, передбачені Главою 47 Розділу 1 Книги 5 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень не впливають, висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення та постанова судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 березня
2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня
2018 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов