ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 644/6588/19

провадження № 51-1307км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220530001389від 22 листопада 2019 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, без постійного місця проживання, раніше судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 червня 2021 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 190 КК - на строк 2 роки 6 місяців; за ч. 2 ст. 186 цього Кодексу - на строк 4 роки 3 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Згідно із ч. 4 ст. 70 КК шляхом частково складання призначеного покарання за цим вироком та покарання, призначеного за вироком Московського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року, за яким ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186; ч. 2 ст. 186 КК з урахуванням статей 70, 71 цього Кодексу, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців та у виді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, який відповідно до положень ст. 72 КК слід виконувати самостійно.

Вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат.

За детально наведених у вироку обставин ОСОБА_6 03 червня 2019 року близько 23:00, перебуваючи на вул. Луї Пастера, 179-А у м. Харкові, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, підійшов до раніше не знайомого ОСОБА_8 та різким рухом вирвав у нього з правої руки мобільний телефон марки «Samsung Е 2121» вартістю 225 грн, після чого зник з місця вчинення кримінального правопорушення і розпорядився викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вищевказану суму.

Крім того, ОСОБА_6 21 листопада 2019 року близько 11:30, перебуваючи біля зупинки громадського транспорту поряд із будинком № 166 на просп. Олександрівському в м. Харкові, діючи з умислом, спрямованим на відкрите викрадення чужого майна, відкрито, повторно, скориставшись тим, що ОСОБА_9 перебував у нетверезому стані, схопив його мобільний телефон марки «Meizu M5» вартістю 2884,20 грн, після чого зник з місця вчинення кримінального правопорушення і розпорядився викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Також ОСОБА_6 07 грудня 2019 року близько 07:00, перебуваючи біля будинку № 26 на вул. 12 Квітня в м. Харкові, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, підбіг до ОСОБА_10 та ривком правої руки вихватив у нього мобільний телефон марки «TР-Link Neffos Х9» вартістю 3039, 52 грн, після чого зник з місця вчинення злочину і розпоряджився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_10 на вищевказану суму.

Крім того, 01 січня 2020 року близько о 06:00, перебуваючи коло будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 побачив раніше не знайомого ОСОБА_11 , який тримав мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A6», та, діючи з умислом, спрямованим на заволодіння майном шляхом обману, усвідомлюючи протиправність своїх дій, переслідуючи корисливі мотиви, умисно, повторно, під приводом здійснення телефонного дзвінка, отримав в ОСОБА_11 вказаний телефон, вартістю 5194,40 грн. Після цього ОСОБА_6 пішов із телефоном у невідомому напрямку та розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_11 майнової шкоди на вказану суму.

Також 15 січня 2020 року близько 03:00 ОСОБА_6 побачив на зупинці громадського транспорту біля будинку № 75 на просп. Олександрівському в м. Харкові раніше не відомого йому чоловіка ОСОБА_12 , і, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, підійшов до нього та ривком вихватив із правої кишені його куртки мобільний телефон «Samsung Galaxy J7 Neо» вартістю 2100 грн, після чого зник з місця вчинення злочину і розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на вищевказану суму.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 30 листопада 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

На переконання касатора, апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду в частині призначеного покарання, у достатній мірі не мотивував свого рішення та не зважив на особу засудженого, який систематично вчиняє кримінальні правопорушення, зокрема, проти власності, чим допустив істотні порушення норм КПК.

При цьому прокурор у касаційній скарзі детально наводить аргументи стосовно невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання положенням статей 50 65 КК через м`якість.

Також прокурор звертає увагу, що всупереч вимогам ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції належним чином не проаналізував доводів щодо наявності підстав для застосування положень ч. 1 ст. 80 КК, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала доводи, наведені в касаційній скарзі, засуджений ОСОБА_6 уважав, що скарга не підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Твердження прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 ККпокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. При його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й вищезазначених принципів, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За змістом ст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається з оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд указаних вимог дотримався .

За наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції не установив, що місцевий суд допустив будь-які порушення. Під час призначення покарання він погодився з висновками суду попередньої інстанції та зазначив мотиви, з яких залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Так, суд апеляційної інстанції врахував те, що місцевий суд, призначаючи обвинуваченому покарання, зважив на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який характеризується посередньо, раніше притягувався до кримінальної відповідальності; обставини, що пом`якшують покарання, якими суд визнав щире каяття, визнання вини; відсутність обставин, котрі обтяжують покарання, кількість епізодів злочинної діяльності; той факт, що частину викраденого майна було повернуто власникам, і дійшов до переконання, що ОСОБА_6 має бути призначене реальне покарання не в максимальному розмірі.

При цьому, призначивши обвинуваченому покарання за кожною зі статей, суд визначив остаточне покарання за правилами, передбаченими частинами 1, 4 ст. 70 КК.

Суд апеляційної інстанції погодився з указаними мотивами призначення покарання, а також з його конкретним строком і не знайшов підстав вважати його вочевидь несправедливим через м`якість.

Аргументи прокурора про відсутність у ОСОБА_6 щирого каяття спростовуються змістом вироку, з якого убачається, що засуджений у судовому засіданні повністю визнав винуватість у скоєному, розкаявся та дав суду свідчення про обставини вчинених кримінальних правопорушень відповідно до пред`явленого обвинувачення.

Колегія суддів наголошує, що для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, головне, установити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття. Таким чином, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Отже, за обставин цього провадження, беручи до уваги визнання засудженим своєї винуватості, надання показань по суті пред`явленого обвинувачення, які узгоджуються з іншими доказами, а також повернення частини майна, апеляційний суд правомірно погодився з висновками місцевого суду щодо наявності обставини, яка пом`якшує покарання, а саме щирого каяття.

Колегія суддів уважає, що призначене ОСОБА_6 основне покарання у виді позбавлення волі на строк не в максимальних межах санкції ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК відповідає вимогам статей 50, 65 цього Кодексу.

Обставини, на які посилається в касаційній скарзі прокурор щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості були враховані судами під час призначення покарання, ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування судових рішень.

Водночас Суд уважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без змін судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, вмотивованість їх висновків з питання призначення засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора в частині невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Колегія суддів уважає необґрунтованими твердження прокурора щодо недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 КПК, через те, що він не здійснив належної перевірки доводів, викладених в апеляційній скарзі щодо необхідності застосування до ОСОБА_6 положень ч. 1 ст. 80 КК.

Так, прокурор у зміненій апеляційній скарзі наголошував на тому, що станом на 15 січня 2020 року, тобто з моменту вчинення обвинуваченим останнього епізоду інкримінованих йому злочинів, сплив дворічний строк, протягом якого вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2019 року не виконано, а тому підлягали застосуванню норми ст. 80 КК.

Натомість апеляційний суд вказав на відсутність даних, які стосуються виконання згаданого вироку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК).

Проте прокурор не надав будь-яких даних, які необхідно враховувати під час застосування ст. 80 КК, у тому числі щодо наявності або відсутності підстав зупинення перебігу давності виконання вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2019 року.

При цьому сторона захисту не порушувала питання про застосування положень ст. 80 КК та не оскаржувала вирок у цьому провадженні через призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу.

Суд, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. З огляду на ці вимоги закону суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема журналу судового засідання від 30 листопада 2022 року, суд апеляційної інстанції створив умови для сторін для подання додаткових обґрунтувань, клопотань та заперечень, однак жодна зі сторін цим правом не скористалась.

З огляду на викладене, Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370 419 КПК, а тому аргументи викладені в касаційній скарзі прокурора не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Суд не установив, а тому, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3